— Виходить, з дитинства вас тягнуло до зіпсованих дівчат?

Тадей відчув, як запашіли щоки, і сам здивувався цьому несподіваному висновку.

— Не до зіпсованих, — спробував заперечити він.

— Давайте скажемо простіше — до гріховних.

— Так буде краще. Зіпсованість — це те, що з’явилося згодом, а гріховність — те, що було спочатку. В природі жінки.

— Якщо це щось змінює, то хай буде так, — погодився Олександр Мендель. — А ваша перша дружина теж мала цю гріховність?

— Ні, що ви?!. — заперечив Тадей. — Моя перша дружина була взірцем цнотливості. Вона походила з консервативної релігійної родини. Її звали Стефанія, і весь її рід був із села Блищиводи. Її мати, а моя перша теща Марфа Бонцьо, вважала, що дівчинку треба виховувати під суворим наглядом. З дитинства їй не дозволяли довго лежати в ліжку, щоб у голові не з’являлись гріховні думки, і обмежували в солодощах.

— Гріх, Стефко, солодкий, то най ти його не знаєш замолоду, — казала Марфа Бонцьо, забираючи від неї цукерки.

— Заспокійтеся, Марфо, — говорила їй кума. — Най дитина побавиться цукорками. Це ж їй вуйна дала.

Але Марфа була незворушна:

— Мой, не кажіть того, кумо.

Весь день Стефанія виконувала домашню роботу, готувала уроки, рано лягала спати і рано вставала. А з п’ятнадцяти років, коли була вже дівкою і на неї почали позирати леґіні, Марфа Бонцьо посилила нагляд за дочкою. Вона боялася, що одного разу Стефку спокусять, і та стане жінкою ще до вінця.

— У нашому роду жодна дівка не пішла зіпсованою до вінця, — говорила Марфа Бонцьо.

Якось у восьмому класі Стефанія затрималась на дні народження однокласниці і прийшла додому пізно. Вдома її чекали темний від обурення батько і червона від злості мати.

— Йой, люди добрі! — закричала Марфа Бонцьо. — Вернулася з гулянки наша курва?! Нико, подиви на свою дочку. Хіба з такою дупою в голову буде наука лізти?! З такою дупою в голову будуть лізти тілько бахури!

Вхопила її за волосся й потягла в спальню.

— Ану скидай манталеси! Побачу, чи ти ще дівка!

Стефанія з плачем зняла трусики, а мати засунула їй пальця між ноги і сердито шипіла:

— Но! Не шарпайся, бо потовчу писок, аби-с знала!

— Марфо, виділа пломбу? — гукнув із-за дверей батько.

— Ає! — прицмокнула Марфа Бонцьо і сердито гарикнула до дочки. — Пильнуй мені, бо не знаю, що тобі зроблю!

Після того кожен пізній прихід Стефанії додому супроводжувався цією процедурою. Мати тягла дочку за волосся, змушувала знімати білизну й перевіряла пальцем її цноту. А коли вона щось забувала вдома зробити, насипала в куток гречки, ставила її на коліна і наказувала:

— Стій тут, бо на те нема іншої ради.

Олександр Мендель дослухав історію про першу дружину Тадея Швагуляка і поцікавився:

— А чому ви розлучились?

— Так склалося, — відповів Тадей, — що на початку дев’яностих років, коли розвалився Радянський Союз, а в Україні почалося масове безробіття і роздержавлення підприємств, які приватизували ті, хто був на той час при владі, з Жовкви почали люди їздити на роботу хто в Польщу, хто в Італію, хто в Португалію. Стефанія залишила дочку в Україні, а сама поїхала до Неаполя і там залишилась. А згодом забрала доньку й прислала документи на розлучення. Мій батько тоді кинув школу і зайнявся торгівлею. Спочатку він поставив один намет під мурами Домініканського монастиря, потім — два, а потім — п’ять. А коли захопився політикою і йому запропонували роботу в Кабінеті Міністрів, то залишив нам із матір’ю свій бізнес і переїхав до Києва. Згодом він забрав і нас до Києва. Тож я був весь у роботі і не мав часу сумувати за колишньою дружиною й дочкою. Якось із Неаполя приїхала наша сусідка і розповіла, що Стефанія вийшла заміж за італійця, який має кілька ресторанів. Вона влаштувала своє життя, а я своє.

— А чи схожа ваша нинішня дружина Алла на Стефанію Бонцьо?

Тадей Швагуляк замовк. У кімнаті зависла тиша, в якій чулось тільки цокання годинника в серванті й похрускування пальців Менделя.

— Як би вам це точніше сказати?.. — розгубився Тадей. — Вони обидві — втілення добропорядності… Я б сказав, що це ідеальні жінки для сім’ї. Невимогливі, без фанаберій, люблять дім, затишок. Про таких жінок мріє кожен чоловік, що хоче створити тихий родинний затишок.

— І разом з тим є в них щось не те, — зловтішно засопів Мендель. — Одна від вас пішла, і друга не проти. Єдине, що її тримає, це спільна дитина, дім, гроші. Може, головна проблема схована не в них, а у вас?

— Я б з вами не погодився, — заперечив Тадей. — Зі Стефанією зіграли роль обставини. Якби не криза в країні, безробіття, вона б нікуди не поїхала. Відірвана від дому молода жінка в чужій країні… Тут спрацювало все: інстинкт самозбереження, статевий інстинкт. Вона від мене відвикла, а поруч італійські чоловіки з романським темпераментом. Проти цього мало яка встоїть.

— А може, вона виїхала до Італії не через безробіття? Не всі жінки звідси виїхали. Більшість залишились зі своїми сім’ями.

— Але виїхало, погодьтеся, теж багато.

— Якщо від вас пішла одна і другій чогось бракує, то, може, давайте пошукаємо це у вашому минулому? — запропонував Мендель.

Він зашарудів халатом і пройшовся, щоб розім’яти ноги. Під ногами Менделя зарипів паркет, і Тадей подумав, що коли-небудь він вилає цього психотерапевта і розірве з ним усі домовленості. Але чи врятує це від розвалу його сім’ю?

Алла лежала на канапі й не могла зосередитись. У головах сидів Олександр Мендель, і його гугнявий голос нагадував надокучливу мантру:

— Давайте повернемося до вашого дитинства. Які у вас були стосунки з батьком?

— Мій батько, як я вже казала, був сільським кіномеханіком, — почала розповідати Алла. — Відколи його пам’ятаю, він завжди мене розумів і ставився з більшою прихильністю, ніж до брата. Зі старшим братом батьки мали більше мороки. Він гірше вчився, бо не був таким старанним, як я. Після армії брат закінчив політехнічний інститут. Спочатку працював інженером, а потім зайнявся власним бізнесом. У нього в Житомирі є кілька продуктових крамничок, які дозволяють йому почуватися доволі впевнено. А я закінчила в Києві факультет філології, вступила до аспірантури, вийшла заміж і влаштувалася в Інститут фольклору та етнографії. Перед захистом дисертації батько помер. У Скоморохах залишилася мати, за якою більше наглядає старший брат. А я туди навідуюся раз на два-три місяці.

— З ким у вас було більше розуміння: з батьком чи з матір’ю? — важко заворушився Мендель.

— За все життя я не пам’ятаю, щоб батько підвищив на мене голос. З матір’ю було по-різному. У неї важкий характер. Вона влаштовувала скандали за найменшу провину. А батько… Батько мені все прощав. Він знав, що я нічого поганого не зроблю.

— А які стосунки були в нього з матір’ю? Хто з них був у сім’ї головний?

— Всі проблеми вирішувала вдома мати, — здивувалася Алла неприродності свого голосу, ніби це говорила якась інша жінка. — Вже зараз, коли батька немає, я розумію, що мозковим центром у сім’ї був він. Батько бачив проблеми глибше і знаходив правильні вирішення, але останнє слово завжди було за матір’ю, тому складалося враження, ніби всім керує вона.

— А були в сім’ї зради?

— Одного разу мати прийшла додому пізно. Іноді вона затримувалась, але це був випадок, який я запам’ятала назавжди, — зібралась з думками Алла і заговорила так швидко, ніби намагалася пробігти через цей спогад. — У той вечір батько не був у клубі й почав готувати вечерю. Я поробила уроки й дивилася телевізора. З кухні смачно пахло. Він умів добре готувати. Вже стемніло, а матері не було.

— Хочу їсти, — сказала я.

Ми сіли за стіл і батько поставив макітру з гарячими картоплянцями з сиром, які в нього завжди добре виходили. Ми повечеряли й дивилися телевізора. За вікном гавкали сільські собаки, шаленіли цвіркуни, у вікна стукалися нічні метелики. Було вже зовсім пізно, коли прийшла мати. Від неї пахло горілкою. Вона була вдоволена і байдужа.