Вони стримано попрощались, і вже в порозі дід нагадав:

— Але до дев’ятої щоб вона була вдома, бо я нароблю тобі таких клопотів, що про це будуть знать і в консерваторії, і де треба.

Після цієї розмови батько продовжував зустрічатися з мамою. Вони одружилися, коли мама вчилася на четвертому курсі.

— На той час мої батьки вже не були проти одруження, — сказала мама. — Вони бачили, що за стільки років Луньо не змінив до мене свого ставлення. Його взяли до київської філармонії, і говорили про нього як про перспективного піаніста. Женик підпрацьовував на весіллях, і ми знімали однокімнатну квартиру на Вітряних Горах. А на останньому курсі, перед випускними екзаменами, я народила Славка. Тож інститут я закінчила з дитиною на руках.

— Яка романтична історія, — захоплено прошепотіла Аліса Цицалюк.

— Навіть Анфісі вона сподобалась, — розлив вино в келихи батько.

І за столом всі знову збуджено засміялись.

— Аліса, а не Анфіса, — нагадала мама.

— Вибач, — пробурмотів батько, — але ж ти на мене не ображаєшся?

— Я вже до цього звикла, — відірвала шматок виноградного грона Аліса Цицалюк. — Мені самій іноді буває приємно, коли мене називають Анфісою, Аліною, Альбіною, Альвіною. Гарно мати багато імен, шкода тільки, що це можна почути тільки від Євгена Луня.

До мене підійшов Бахус, вискочив на коліна, став передніми лапами на край столу і почав нюхати все, що там було.

— Давайте вип’ємо за те, щоб мій Луньо утримався на цій роботі, — підняла келих мама, — і щоб ми вичухались із своїх проблем, і щоб у нас все було добре.

Ми пили вино і слухали, як батько грає «Острів радості», свою улюблену фортепіанну штучку, наповнену сонцем, морем, небом, смаком персиків, погойдуванням нормандських трав і шепотом закоханих — бідного Дебюссі та дружини французького мільйонера Емми, про кохання яких розповідав батько. Його пальці, як нічні метелики, тріпотіли над клавішами, і ця музика, заповнюючи вечірній простір, розливала дивовижний настрій над Дарницею, і лише Бахус безтурботно грався китицями святкового настілника.

Вранці, після святкової вечері з Алісою, мама розклала на столі гроші, що приніс батько, десять стосиків по тисячі, й радісно сказала:

— Боже, як добре! Десять тисяч гривень за один місяць. Я зможу кинути репетиторство й Інститут Ґете і зайнятись нарешті докторською дисертацією.

А батько сидів у кріслі й дивився, як вона захоплено перебирає гроші. У цей момент він нагадував первісного мисливця, що приволік у свою печеру впольованого вепра. Мамина радість роздмухувала вогонь його чоловічого самолюбства. Він був задоволений, що після трьох років безгрошів’я сім’я почала дивитися на нього з трепетом, як на справжнього чоловіка.

Батькові дивацтва іноді заважали помічати в ньому ті чесноти, які не завжди можна було знайти в інших чоловіків. Особливо маму дратував батьків пунктик щодо газової плити.

— Якби серед усіх фобій у психіатрії треба було дати назву страху, пов’язаного з газовою плитою, то кращої назви за комплекс Луня годі й шукати, — казала мама.

Коли батько виходив із квартири, то цей ритуал, скажу я вам, був не для тонкошкірих. Спочатку він ішов на кухню, присідав, довго дивився на газові конфорки, запитував:

— Газ виключений? — і невпевнено додавав: — Здається, виключений.

Але за тональністю відповіді відчувалося, що він не йме віри своїм очам. Одягався, знову йшов на кухню, ставив перед плитою стільця, сідав, втуплювавсь у газові сопла і заклякав. В такі моменти він нагадував коропа на дні водяної ями, що впадає в глибоку зимову сплячку. Мені здавалося, що в нього уповільнюються серцебиття, дихання і рух крові, а на шиї випинаються жили, схожі на зябра, знижуються температура тіла й електрична активність мозку. І коли я нетерпляче покашлював, повертаючи його до дійсності, він здивовано дивився на мене, наче вперше в житті, згадував, хто я, і розгублено бурмотів:

— Мабуть, вже підемо.

Ми йшли на вулицю, але чим далі відходили від будинку, тим невпевненішою ставала його хода. Нарешті батько зупинявся, хапав мене за руку й просив:

— Зачекаєш на зупинці? Мені треба повернутись.

Я знав, що він прибіжить додому, зайде на кухню, відірве шматок газети і над кожною конфоркою буде перевіряти, чи не загориться папір.

Минулого літа між батьками розгорілася сварка, що зіпсувала нам літній відпочинок. На початку серпня ми зібрались до моря, в Залізний Порт. Відвезли Бахуса бабі Солі, спакували валізи і зібрались у дорогу. Наш потяг відходив близько десятої вечора. За дві години батько почав заклопотано заходити на кухню й перевіряти газову плиту. Нарешті ми витягли валізи з квартири, сіли на маршрутку, доїхали до метро й за півгодини до відправлення вже були в своєму купе. Всю дорогу батько думав про щось своє, і коли до відправлення залишилось п’ять хвилин, кудись вийшов. Спочатку ми думали, що він стоїть на пероні, потім, що зайшов у тамбур. Але через п’ятнадцять хвилин подорожі мама почала підозрювати найгірше. З батьком не було телефонного зв’язку. Телефонний оператор відповідав, що він поза зоною досяжності. Нарешті через півгодини з ним вдалося з’єднатись.

— Ти де?!! — закричала мама.

— їду додому, — почувся його відчужений голос.

— Це ж чого?!

Він мовчав, тільки десь на лінії чувся шум мотора і віддалений жіночий сміх.

— Що сталось? — істерично вискнула мама.

— їду перевіряти газ, — нарешті видушив із себе.

— Ах ти ж, Господи! Який газ? То є в тебе олія в голові чи нема?

Всю дорогу її тіпало в істериці, і вона не знаходила собі місця.

— Щоб у тридцять сім років бути таким ненормальним! Ні, я цього так не залишу! Після повернення або розлучення, або хай іде до психіатра!

О десятій ранку ми приїхали в Херсон, перетягли свої сумки до автобуса, приїхали в Залізний Порт, поселились, і тільки через день, коли вже встигли засмажитися на сонці, з’явився батько.

— Я всяке бачила! — обурювалась вона. — Але щоб таке… Чому ж ти не приїхав учора?

Ми сиділи на березі моря, батько дивився, як бовтаються у воді малюки, як гавкає, наскакуючи на пінисті хвилі, білосніжна болонка, і мовчав.

А я думаю, що він добу сидів навпроти газової плити і спостерігав, чи не з’явиться синя газова квітка, заради якої він утік із купе.

Коли батько був на першому курсі консерваторії, з ним трапився випадок, який на все життя застряг у його свідомості. На початку літа його запросив пожити в своїй квартирі на Русанівці київський однокурсник Олесь Бурденко, батьки якого поїхали відпочивати в Одесу. Теплого літнього вечора батько з Бурденком гуляли набережною і познайомилися з високою білявою дівчиною. Запросили її до кафе і довго сиділи, пили вино, розважали історіями про музикантів. Потім Бурденко вирішив провести її додому, а батько поїхав на квартиру. Спочатку він грав на піаніно, а тоді зайшов на кухню, знайшов крахмал і вирішив зварити кисіль. Запалив газ, поставив емальовану каструлю з водою, увімкнув телевізора, ліг на диван і заснув. Вода закипіла, залила газ, а батько спить. Газу находить усе більше і більше, а батько спить. У цей час Бурденко провів дівчину на Караваєві Дачі і повернувся додому в гарному настрої. Зайшов у квартиру, бачить, що батько спить. Принюхався — наче чути запах газу. Зазирнув на кухню, закурив — і відразу пролунав вибух, яким вибило двері, вікна, а Бурденка викинуло з третього поверху, але він благополучно упав на бузкове дерево і цим врятувався від переломів і каліцтва. З переляку батько прокинувся: вікон нема, двері у вітальні зірвані з петель, а внизу верещать дівчата, що цілувалися з хлопцями на лавочках. Якби Бурденко прийшов пізніше, батько вчадів би від газу, і не було б мене. Від того, що накоїв, батько ледь з глузду не з’їхав. Виходило, що Олесь Бурденко запросив його на свою голову додому, врятував йому життя, а батько знищив його квартиру і ледь не скалічив. Після того випадку батько все літо грав на сільських весіллях, щоб заплатити за ремонт квартири на Русанівці.