— Алісо, не псуй мені хлопчика.

Вона так і сказала «хлопчика».

— Не кажи так про нього. Бач, як губки надув, — засміялась Аліса. — А скільки тобі років?

— Через тиждень буде чотирнадцять.

— Овва, то ти вже дорослий! Знаєш, що таке кохання?

— Кохання — це сон, який зникає під час пробудження, — відповів я.

— Хто це сказав? — засміялась Аліса.

— Я так думаю.

— Чуєш? Я ж казала, що він мислить, як старий чоловік, — втрутилася мама.

— Мамо, якби в тебе не було поганих думок, то не було б і поганих вчинків, і тато залишився б з нами.

— Хто це сказав?

— Конфуцій.

— Не теоретизуй, — поставила на стіл чашку мама. — Іди краще дивися свої дорослі фільми або читай Конфуція. Дай поговорити з Алісою. Мають же в мене бути хоч якісь жіночі секрети?

Я залишив їх на кухні й пішов до своєї кімнати. А доки мама з Алісою вечеряють, розповім вам, хто така Ія Браїлко.

З Ією ми познайомилися на шкільній дискотеці. Коли батько пішов із дому, перші дні я не знаходив собі місця. Мені здавалося, що не вистачає якоїсь частини мене. Так, напевно, почувають себе люди після ампутації рук чи ніг. Щоб забутись, я пішов на дискотеку. На Ію я наткнувся відразу. Вона була нафарбована і виглядала старшою, тому я здивувався, що бачу її вперше. Ми стояли поруч із колонками, від яких закладало вуха. У цьому несамовитому ревищі в такт музиці блимали кольорові вогні і дригались тіла, вихоплюючи зі спалахів знайомі та незнайомі обличчя. Коли заграла повільна музика, і шкільний ді-джей Сява оголосив дамський танець, вона зміряла мене з голови до ніг, видула з жувальної гумки великого пухиря, урочисто луснула, вийняла з рота жуйку, приліпила до колонки і підійшла до мене:

— Потопчемось?

Була в кофтинці з блискітками, темній спідниці, вся в пірсинґу й дешевій біжутерії. Я взяв її за руку й повів у танець.

— У тебе такий причухон, — закричала мені на вухо, перекрикуючи колонки. — Тебе як звати?

— Славко.

— А мене Ія, а якщо коротко, то — І. Ти з 8-А?

— Ти звідки знаєш?

— На перерві бачила.

— А ти?

— З 7-Б.

— Це з вашого класу Ніпель?

— І Ніпель, і Дупель, і Ковбаса, — назвала найчастіше згадувану серед підлітків шпану нашого району.

У її короткій стрижці кожна косинка стирчала окремо, ніби невдоволена сусідством з іншим волоссям, а сама Ія була невдоволена собою і рештою світу.

— Знаменитий у тебе клас, — закричав їй у вухо. — Мабуть, щодня когось водять до директора.

— Мене саму тягали в Гестапо, — вдоволено крикнула вона. — Молекула накапала. Записала мені в щоденник: «На перерві голосно ляскала жувальною гумкою. На моє зауваження сказала, що відлякує мух».

— А де ти живеш?

— На Ялтинській.

— А ти?

— На Ново-Дарницькій.

— Як тобі шкільні гупанці?

— Могло бути й гірше.

— А мої ціцерони? — випнула груди й зазирнула мені в очі.

Її грудей я не помітив. Мабуть, тому, що було темно, або вони поховались у складках її кофточки.

— Вищий клас! — вигукнув я.

І мій голос потонув у ревищі колонок.

— Ліфчик я ношу на розмір менший, щоб груди здавались повнішими.

— А чим ти хочеш займатись? — запитав її.

— Хочу рекламувати жіночу білизну на обкладинках чоловічих журналів.

У нашому класі всі хочуть бути банкірами, адвокатами, топ-моделями, політиками, бізнесменами. Тільки в мене ще немає мрії. Ну, такої, щоб на все життя. Єдине, про що я мрію, то це щоб знову зійшлися батьки, і було все, як колись.

— А ти ким хочеш бути? — запитала вона.

— Я ще не думав.

— А що тут думать? — закричала Ія. — Чоловік має заробляти гроші, а жінка їх тратить. Ти так смачно пахнеш, — принюхалась до мене. — Люблю, коли чоловік пахне сигарами й одеколоном «Антоніо Бандерас».

Я не курив сиґар і не користувався одеколоном «Антоніо Бандерас», але кивнув головою, тупцяючи в такт музиці.

Після дискотеки я провів Ію додому, вона жила навпроти школи в старому будинку з гастрономом, і ми обмінялись телефонними номерами.

— Ну, я пішов, — махнув їй рукою.

— Дзенькни завтра в трубу! Па!

Наступного дня я зателефонував їй після уроків, і Браїлко запропонувала:

— Хочеш заглянути до мене на харіус?

— А твої батьки?

— Трудяться, — буркнула вона.

— А чого ж? Можна.

Ми зайшли в квартиру.

— Стягуй шкуру і докери.

Я зняв куртку, роззувся.

— Мий лапи. Залазь на кухню. Забацаю тобі свій кулінарний шедевр — яєшню з баклажанами.

Ія одягла домашній халат, і через кілька хвилин на плиті зашкварчала яєшня.

— Ти сама готуєш?

— Само собейшн, — вдоволено виключила газ.

Вона відокремила на сковороді дерев’яною кописточкою два яйця мені й два собі, виклала в тарілки, дістала з холодильника слоїка з баклажановою ікрою, наклала в тарілки ікри, нарізала чорного хліба з тмином.

— Будеш Глінтвейн «Гарячі турецькі хлопці»?

— А це що таке?..

— Це такий озвірин.

Вона налила у велику чашку кримський «Портвейн», натрусила туди чорного перцю, накришила імбиру, поставила в мікрохвильову піч, зняла над плитою квітчасту рукавицю, дістала з печі чашку і розлила у склянки гаряче вино.

— Мекнемо на брудершафт?

Ми надпили.

— Повний абзац, — сказала Ія.

Глінтвейн робив свою справу. Я відчув, як п’янію, і вона — теж.

— Це в мене збита різкість чи вже галюни?

На нас напав дурносміх. Ми душилися сміхом, а я голосно гикав.

— Коли нападе гикавка, підніми праву руку і так посиди, — порадила Ія.

— А скільки сидіть?

— Ну, ти й шльоцик! Доки не пройде! — хихикнула вона.

Від випитого алкоголю її обличчя стало зовсім дитячим.

— Відполіруємось газоліном?

Я зрозумів, що треба брати ініціативу в свої руки.

— А не багато для тебе? — засумнівався я у її віковій здатності щодо такої кількості алкоголю.

— Я тобі хто, пепсіколка?

— А то хто ж?! Тобі тільки тринадцять.

— Сховай жало! — фиркнула Ія.

— Але ж ти ще дитина.

Вона почервоніла і вся стислася, мов пружина.

— То піднімай свою гепу і греби звідси! Греби, греби!

Я мовчки натягнув черевики, куртку і грюкнув дверима.

— Чао-какао! — почулося навздогін.

Доки мама з Алісою п’ють чай, я розповім вам про Алісу Цицалюк, яка перед сваркою батьків часто почала бувати у нас вдома. Іноді мені здавалося, що її раптове зближення з мамою прискорило наші сімейні чвари. Хоча Аліса мені подобається. Вона завжди весела й життєрадісна. Правда, любить попліткувати. Але хто з жінок цього не любить?

Аліса була єдиною дитиною штовхальниці ядра Вікторії Мацули, на яку свого часу робили високі ставки як на майбутню світову зірку. На чемпіонаті Європи з легкої атлетики у Гельсінкі Вікторія Мацула мала найкращий результат серед жінок, але під час допінґ-контролю у неї виявили стероїд, і їй на два роки заборонили виступати на міжнародних змаганнях. Через три роки в Римі вона знову далі за всіх штовхнула ядро, і знову в неї виявили стероїд. Цього разу її позбавили права виступати до кінця життя.

— Уяви собі жінку з торсом боксера у важкій вазі, з могутніми стегнами і тонкою талією. Вона вижимала штангу вагою в двісті кілограм і могла задушити в обіймах такого чоловіка, як мій тато, — розповіла Аліса Цицалюк.

Чемпіонат у Римі поставив крапку на її спортивній кар’єрі. Вікторії Мацулі було двадцять дев’ять років. Непоганий вік для штовхальниці ядра, але вже не найкращий для нареченої. Вона відразу вийшла заміж за бухгалтера будівельного тресту, з яким познайомилась на весіллі у подружки. Матвій Цицалюк, маленький, лисий, на півголови нижчий за свою дружину, так любив і пишався нею, що в тресті його стіл був заставлений її фотографіями. Коли Вікторія Мацула йшла з Цицалюком, услід їй озирались чоловіки, а деякі захоплено вигукували, присвистували, прицмокували, і це дуже тішило його самолюбство. Правда, коли вона озивалась, захоплення чоловіків трохи вщухало, бо говорила Вікторія Мацула басом. Після появи на світ Аліси мати не спускала її з рук. Вона працювала тренером із легкої атлетики у спортивному клубі, але всю душу вкладала не в юних вихованок, а в свою єдину доньку. Як тільки Аліса підросла, мати захвилювалася. Дівчинка була миловида, з великими очима, тож Мацула утратила спокій. Вона ходила на Алісині вечірки й стежила, щоб донька не зв’язалася з поганими хлопцями.