— Не крутіться. Зараз я цю ляльку вкраду.

І не встигли ми опам’ятатись, як вона запхала ляльку до сумочки і, як ні в чому не бувало, вийшла з крамниці.

— Ти знаєш, що зробила?! — обурився Годзій. — Якби тебе зловили, ти б зганьбила всіх нас, вчительку і школу. Уявляєш, як би продавці викликали міліцію, тебе в наручниках відвезли до міліцейського відділку, склали протокол. А потім цей папір прийшов би до школи. Нащо ти вкрала цю ляльку?

— Бо мені так захотілось, — незворушно мовила вона.

Я подивився в її темні очі, й побачив там стільки гріха, що мене аж заціпило. Раніше я ніколи не звертав на неї увагу. Ця крадіжка підняла її в моїх очах. Для мене вона була жінкою, що порушила закон. Замахнулася на те, що з дитинства вбивали в свідомість батьки, дідо, баба.

— А що вас у цьому так захопило?

— Мене захопило те, що вона зневажила сором і страх.

— І що було далі?

— А далі всі вийшли з крамниці. Вчителька нічого не побачила. Всі інші з класу, крім мене і Годзія, теж. А ми зі Святиком були так цим шоковані, що до Жовкви переживали вчинок Оксани Дронь, яка нічим не виділялася в школі, а була сірою, посередньою дівчиною. Після цього випадку всі еротичні фантазії в мене були пов’язані з нею.

— І як ви собі це уявляли?

— Я уявляв, як вона заводить мене в підвал нашого будинку, штовхає на брудний матрац, стягує з мене одяг, незмигно дивиться своїми насмішкуватими очима й запитує:

— Хочеш?

Стягує мій і свій одяг і зі мною кохається. У мене навіть полюції з’явилися через Оксану Дронь. Я прокидався від того, що було дуже добре, і на простирадлі бачив велику крохмалисту пляму.

— У вас із нею були інтимні стосунки?

— Ні, що ви?! Мої перші інтимні стосунки були з дружиною. Вона стала моєю першою жінкою, а я — її чоловіком.

— В Оксані Дронь ви бачили дівчину, яка визволить вас від релігійних і сімейних табу?

— У ній я бачив вільну жінку, яка ні перед чим не зупиниться. Все життя я відчував, як мене пригнічує релігійний, сімейний, культурний гніт, що обмежував у поведінці, змушуючи вибирати добропорядну жінку, вправну кухарку і няньку моїх дітей. А тут із дна душі піднялась якась каламуть, що накопичувалась усе життя. І виявилося, що насправді господарем у виборі жінки є не розум. Знаєте, пане Мендель, в юності я соромився дівчат і чекав, коли вони самі почнуть до мене чіплятися. Я уявляв, як дівчина переді мною роздягається і тягне до себе. Я заздрив хлопцям, що користувалися успіхом у дівчат, бо не знав, як з ними почати. А коли хтось із дівчат звертав на мене увагу і був не проти зі мною познайомитись, ті мені не подобалися.

— А які вам подобались?

— Найчастіше — нахабні й гострі на язик.

— І що вас стримувало?

— Мене завжди вабили розпусні, злі, аморальні жінки, але мій розум і виховання не дозволяли мені в цьому зізнатись. Я розумів, що з такою жінкою нормальної сім’ї не створиш.

Олександр Мендель підвівся й пройшовся кабінетом. У його очах вперше за час зустрічей з Аллою і Тадеєм з’явився азарт, ніби в мисливця, що вийшов на слід дикого звіра.

— Уявіть собі, що ви одружилися з Оксаною Дронь, — зупинився серед кабінету Мендель. — У вас гострий секс, кожну вільну хвилину ви хочете усамітнитись, щоб затягнути її в ліжко, з нею вам добре, як ні з ким іншим, і вам здається, що так буде до кінця вашого життя. Але через деякий час ви помічаєте, що ваша дружина пізно приходить, на вихідні йде на роботу або каже, що їде до подруги в інше місто. А потім хтось вам нашіптує на вухо, що в неї — коханець. Ви не знаходите собі місця, ви страждаєте, влаштовуєте сцени ревнощів, бігаєте з’ясовувати стосунки з тим чоловіком. І чим більше ви в це втягуєтеся, тим гидкішим стаєте Оксані Дронь. І, нарешті, вона зі скандалом йде від вас до іншого чоловіка.

— А чому ви бачите саме таку розв’язку?

Мендель заскрипів паркетом і знову всівсь у м’яке крісло.

— Чи маєте ви ідеал жінки, яка замінить вам усіх інших жінок?

— Я хочу шалену жінку, яка вміє це приховувати. Про таку жінку я мріяв усе життя, добропорядну в сім’ї і розпусну в ліжку.

— Ви хочете холодного вогню чи гарячого льоду? — кисло всміхнувся Мендель.

Тадей відчув, як дратує його цей чоловік. У його душі ворухнулося неприязнь до Олександра Менделя, який за тиждень заробляє на його сімейній проблемі вдвічі більше, ніж київський професор за місяць, і не може її розв’язати.

— Послухайте, — сердито підвівся з канапи він, — мене не влаштовують ці поїздки на Старовокзальну. У мене нема часу на багаторічні розмови про моє минуле, які нічого не змінюють у моїх сімейних стосунках. І якщо ви не знаєте коротшої та ефективнішої терапії, то я хочу сьогодні розірвати наші домовленості. Мені вже це набридло! А якщо вас справді цікавить, чому в мене такі стосунки з дружиною, то я скажу. Та пісна вона мені! Така у всьому правильна, аж нецікава!

Тадей сердито вийшов у коридор, присів і почав взуватися.

— Зачекайте, — спохватився Мендель, зупиняючи його біля дверей, — якщо вас не влаштовують традиційні сеанси, то я можу запропонувати щось коротше.

На обличчі Менделя виступили червоні плями.

— То чому ви морочите голову спогадами про моє колишнє життя? — обурився Тадей.

— Мої сеанси — важчі за сповідь у священика, але без них ми не могли б з вами зробити те, що я вам запропоную.

— Скільки це займе часу?

— Одну добу.

— Одна доба — це не один рік, — буркнув Швагуляк. — А це хоч щось дасть?

— Результати можуть бути несподівані, — забелькотів Мендель, — але ціна буде зовсім інша.

— Ціна для мене не має значення. Головне, щоб недовго.

— Це пов’язано з імітацією інтимного життя, — оговтався Олександр Мендель, і в його голосі знову з’явилась упевненість. — Я підберу таких партнерів і змоделюю такі пристрасті, які змусять вас переоцінити свою дружину, а її — переоцінити вас. Це буде спектакль про подружню зраду зі старосвітськими витребеньками, що вилікує ваші почуття. У цьому спектаклі ви будете акторами й глядачами водночас. Бо що може бути театральнішим за розбещеність? Але це буде не в Києві, а в якомусь палаці. Я підшукаю режисера, поясню, що від нього хочу, а він мені зробить усе так, як я скажу. З кошторисом витрат я ознайомлю вас після зустрічі з режисером.

— І що це буде, якщо не секрет?

— Платон вважав, що ідеального партнера для чоловіка й жінки можна знайти за допомогою алгебраїчної формули, — поправив на халаті пояса Олександр Мендель. — Але цю формулу ніхто не знає.

— А ви знаєте? — запитав єхидно Тадей.

— Я здогадуюсь, — загадково посміхнувся він.

За вікном розкинувся похмурий осінній краєвид. Пожовклі дерева нагадували посивілих жінок, задивлених на мляве сонце, що скупо гріло втомлену землю, над якою звучав похмурий прощальний акорд за минулим теплом, цвітом і голосним співом птахів. Підскакуючи на вибоїнах путівця, за чорним «Ролс-Ройсом» їхав білий автобус. Дорога була така розбита, ніби нею пройшла не одна армія.

— Чому ви нас сюди потягнули? — порушила мовчанку Алла. — Качанівки немає навіть на карті.

Тадей Швагуляк мовчки курив сиґару, а Олександр Мендель знуджено дививсь у вікно.

— Цей маєток випромінює нестримні еротичні бажання, — заворушився Роман Бей, і від цього в салоні відразу стало тісно. — Там був найбільший кріпосний бордель для видатних людей Російської імперії. Найвідоміші письменники, художники, композитори з’їжджалися в Качанівку й жили там по три місяці, а деякі по півроку.

— Процвиндрували свої гонорари? — захихотіла Алла.

— Думаєте, вони за це платили? — просипів Бей.

— А хіба ні?..

— Вони розраховувалися автографами в книзі гостей. Триста автографів знаменитих гостей, які розорили маєток своїми безконечними дорогими обідами, ось ціна справжньої гостинності, жертвами якої стали поміщики Тарновські.

— А що, Тарновські були такі багаті?

— Дев’ять тисяч кріпаків, землі на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, гуральні, кінні й цукрові заводи. Тарновські були дуже багатими людьми.