Литмир - Электронная Библиотека
A
A

— їй нічого, а Луньо після цього став посміховиськом. Кукурійко почав до нього зневажливо ставитися, чіплятися, платити мало грошей і нарешті вижив.

— Хіба вона тільки зі мною таке витворяла? — образився батько. — Вона робила це й з іншими музикантами. В оркестрі були Влащенко і Малащенко, які грали на мандолінах. А Мотря Степанівна ніяк не могла запам’ятати, хто з них Влащенко, а хто Малащенко. І це її так дратувало, що одного разу вона підкралася до Влащенка, коли той зайшов у філармонію, і як гаркне йому на вухо:

— Ґражданін пасажир, покажіть талончика!

Зненацька заскочений Влащенко злякано почав ритись у кишенях і бурмотіти, що він закомпостував, а вона як зарегоче на всю філармонію. Якось вона улучила момент і перед репетицією запхала Малащенку в мандоліну мишу. Коли під час репетиції миша вилізла з мандоліни, в оркестрі почався такий вереск, що віолончелістка Клара зомліла і її довго ляскали по щоках і кропили водою. Але миша в мандоліні — то дурниця порівняно з тим, що вигадала вона для бандуристки Марічки Гардибурко, яка була дуже колоритною жінкою. Висока, з отакими грудьми, — показав руками, — любила одягатися в етнічному стилі. Здорова, рум’яна, коли йшла, то під нею земля двигтіла. Від Бесарабского ринку через весь Хрещатик було видно, що до філармонії підходить справжня українська жінка. У цей час почали ходити чутки, що захворів колишній компартійний бос Мар’ян Дядюра, який усе життя боровся з релігією та українським буржуазним націоналізмом. А Мотря Степанівна завжди була в курсі колишньої партійної і нинішньої номенклатури. І чимось, видно, цей Дядюра їй колись не вгодив. От Мотря Степанівна набирає номер Гардибурко, змінює голос і каже:

— Вам телефонують із приймальні міністра культури. Погано почуває себе колишній державний діяч Мар’ян Дядюра, який усе життя шкодив релігії і боровся з Україною. А це на старості розкаявся і хоче перед смертю висповідатись священику з автокефальної церкви і послухати гру на бандурі. Ви у нас найкраща бандуристка, так що беріть бандуру і їдьте до Дядюри. Він вас чекає.

І називає його адресу. Гардибурко взуває свої червоні чоботи, одягає кожушка, зав’язує тернову хустку, бере бандуру і їде до Дядюри. Відчиняє їй двері дочка Дюдюри.

— Ви до кого?

— Мене направили з міністерства культури пограти Мар’яну Івановичу на бандурі, — каже Гардибурко.

Як почув це старий! Як зірветься з ліжка! Як підскочить! Де в нього та й сила взялася. Забув, що він хворий і немічний, почав верещати, сикався битись, з відчаю розбив рідкісного порцелянового бюстика Кагановича. То Гардибурко — задом, задом і насилу від нього втекла. Після цього в Дядюри знову пробудилося здоров’я для боротьби з українською справою, він ожив і перестав хворіти.

— Який жах! — писнула Аліса Цицалюк. — Але хтось же її тримав, що вона таке виробляла.

— У неї були сильні зв’язки в міністерстві культури й Кабінеті Міністрів, — сказав батько. — Вона завжди могла вибити гроші. Ремонт, закупівля музичних інструментів — все це було на ній. Так що керівництво прощало їй усі витівки як дивні забави самотньої нещасної жінки.

Спогади про філармонію роздратували батька, він вийшов у свій кабінет і ввімкнув комп’ютера.

— Що він робить, коли на тебе дметься? — запитала Аліса Цицалюк.

— Хіба не бачиш? Зачиняється в своєму кабінеті, вмикає комп’ютера і дивиться якісь божевільні фільми. А коли я запитую його, що дивиться, то каже: про стервозних жінок, у яких шукає риси мого характеру.

— Що тебе біля нього тримає? — прикриваючи рота, смачно позіхнула Цицалюк. — Ти ж подивися на нього: лайдак із лайдаків, весь час або грає, або лежить на дивані, або дивиться фільми. А ти — гарна, з доброю фігурою, емоційна, жвава. На тебе звертають увагу чоловіки. Чому б тобі не почати все спочатку?

— Колись Аристотель говорив, що кожен чоловік, від якого завагітніє жінка, лишає в ній частину себе. І якщо жінка народить від другого чоловіка, то існує велика ймовірність, що її наступна дитина буде схожа на першого чоловіка, — відповіла мама.

— Звідки він це взяв?

— Помітив, спостерігаючи за тваринами.

— Ти хочеш сказати, що якби захотіла вийти заміж за Птуху і народити від нього дитину, то вона була б схожою на Луня?

Мама не відповіла, а прислухалась, як у туалеті шкребеться Бахус.

— Женику, вижени кота з туалету, бо позагрібає все в своє корито, — гукнула батькові.

Але Бахус продовжував голосно шарудіти, а з батькового кабінету долітали постріли і вибухи снарядів.

— Женику!

— Зараз підійду!

Мама встала з дивана й прочинила двері в туалет. Бахус саме загрібав у корито з силіконовим наповнювачем килимка. В кориті вже лежали присипані дезодорант, гумовий коврик і рулон туалетного паперу.

— Коту!

Бахус вискочив із туалету й почав несамовито дерти кігтями у залі килима, а потім виліз на диван і вдоволено влігся біля Аліси Цицалюк.

— Мені подобається старосвітське лицарське кохання, — сказала Аліса Цицалюк.

— Лицарське кохання — це кохання жінки, що зраджує своєму чоловіку з самотнім самцем, якого будь-якої миті можуть убити в поєдинку чи на війні. У такому коханні чоловік накидається на жінку, бо знає, що вона може бути останньою в житті. Звичайно, що це гострі почуття. Він не бачить її заспаною, невмитою і без макіяжу. Не знає сварливого характеру, який вона щодня випробовує на своєму чоловікові. В коханні лицар зриває квіточки, а вся груба робота садівника, пов’язана з доглядом за квіткою, дістається чоловікові.

— Ти хочеш сказати, що твій чоловік і є той садівник, який тебе доглядає?

— Ну-ууу, при чому тут мій чоловік?.. — розгубилася мама. — Я кажу взагалі за чоловіків у шлюбі.

— До речі, я щось не помітила, чи гуляє Славко з однолітками, — подивилася на мене Аліса. — Мені здається, він весь час удома.

— Славко не грається в комп’ютерні ігри і йому нецікаво з ровесниками, — відповіла мама. — Він любить розмовляти з дорослими, дивиться дорослі фільми й читає все, що написали філософи про стосунки чоловіків і жінок. Ти чула, як він говорить? Як старий чоловік.

— Але ж це ненормально, — здивувалася Цицалюк. — У його віці хлопчики десь бігають, починають курити, цікавитися дівчатками, роблять якісь дурниці.

Якби батько не виходив у цей час із свого кабінету, а додивився фільм до кінця, то, може, усе б якось обійшлося, але він зупинив фільм, зайшов до зали і запитав:

— Ти щось хотіла?

— Женику, ти — ідіот, — обурилася мама. — Я хотіла, щоб ти вигнав із туалету кота.

Батько стояв і тільки посміхався.

— Ти — кретин! Ось хто ти!

Він тільки вдоволено реготнув.

— Ти — придурок!

— Нільс Бор теж був ідіотом, кретином і придурком, — відповів батько, — і заплутувався в елементарних рівняннях, які виправляли його учні, але це не заважало йому бути автором першої квантової теорії.

— Ну, при чому тут Нільс Бор? — обурилася мама. — їй-бо, Женику, ти якийсь неадекватний.

— То це я — неадекватний?! — аж підскочив він. — Я — неадекватний?!! Ну, в такому разі нам немає чого жити разом!

Він ухопив куртку, одягнувся, грюкнув дверима, і в квартирі настала така прониклива тиша, як пауза у «Дев’ятій симфонії» Бетховена.

Ія Браїлко і шкільні гупанці

Мама, я і Аліса Цицалюк сиділи на кухні й вечеряли. На моїх капцях лежав Бахус і принюхувався, а я підігнув ноги по-турецьки й слухав, про що розмовляють жінки. Облизавши ложечку з медом, Аліса подула на чай, пригубила чашку, кокетливо позирнула на мене і сказала:

— А я сьогодні бачила, як Славко ішов зі школи з якоюсь дівчинкою.

— Хто це така? — злетіли вгору мамині вії, і вона цікаво подивилась на мене.

— Та це Ія Браїлко з 7-Б.

— І що ти з нею робив?

— Нічого, — почервонів я. — Просто випадково зустрівся і йшов зі школи.

— Випадково, — підморгнула Аліса Цицалюк. — Дивись, щоб не принесла матері в пелені онука.

9
{"b":"817157","o":1}