— Ну… — зібрався з думками Мендель, — сьогодні ми будемо говорити про ваших батьків.

Тадей Швагуляк лежав на канапі і слухав, як скрипить паркет під ногами Олександра Менделя.

— Хто більше вплинув на ваш світогляд — батько чи мати? — всідаючись у крісло, запитав він.

— Моїм авторитетом завжди був батько, — обізвався Тадей Швагуляк. — Коли на початку шістдесятих років був зламаний останній опір УПА, зранку на ратуші з’явився синьо-жовтий прапор. Відразу в місті ввели військовий стан, і до Жовкви під’їхали танки, але крізь вузьку Глинську браму не змогли проникнути в місто. І тоді військові заклали під браму вибухівку, та після перших вибухів брама залишилася стояти, і її зірвали тільки під ранок. Прапора на ратуші повісив мій батько. Це було сімейною таємницею, про яку довгий час мені не розповідали. А коли я підріс, мати мені це розказала, і я дуже пишався своїм батьком. Всі його вчинки завжди були мускулисті й позначені чоловічим стилем мислення. Батькова витівка з прапором була в історичних традиціях міста. Жовква стоїть на Чорному Шляху, що веде з Криму до Польщі. Колись, щоб відігнати від міста татар, з міських мурів на голови татарській кінноті кидали стільники з медом, і бджоли жалили вершників і викликали серед них паніку. Відчайдушних людей у Жовкві завжди цінували, тому все, що казав батько, було для мене законом.

Мендель заворушився і обхопив руками коліно.

— Ви стверджуєте, що виховувались на чоловічих ідеалах. А яке мистецтво на вас справило найбільше враження? Скажімо, в музиці вам подобалися співаки чи співачки?

— Мої музичні смаки формувалися на чоловічих голосах кінця шістдесятих двадцятого століття. Я пам’ятаю баритон Миколи Кондратюка. Його багатий і повний любові голос оспівав моє дитинство. «Цвітуть осінні тихі небеса», «На долині туман» — це звучало так красиво і по-чоловічому. Баритон Дмитра Гнатюка, бас Бориса Гмирі… В дитинстві радіо передавало більше якісної музики, ніж телебачення.

— Скажіть, — завовтузивсь у кріслі Мендель, — як би вам це делікатніше пояснити?.. Ваші батьки при сторонніх демонстрували, що люблять одне одного?

— Що ви маєте на увазі? Чи цілувались на людях?

— Я маю на увазі, як часто вони кохались?

— Я не підглядав, що роблять вони в спальні, — пробурчав Швагуляк.

— Для цього не обов’язково підглядати. Ви ж могли чути скрип ліжка, стогони, шепіт.

— Мій батько родом з Мокротина, а мати — з Жовкви, — сказав Тадей, і в його голосі почулося роздратування. — Ми жили всі разом: дідо, баба, батько і мати. Дідо з бабою були людьми набожними і пильнували, щоб дочка голосно не кохалась, особливо у свята. Увечері, коли батьки йшли до спальні, дідо з бабою лишалися сидіти в залі за столом і чекали. Дідо шарудів газетою, коментував статті і казав:

— Ади, Маґдо, совітам уже не довго ся лишило.

Але баба на те не зважала, а прислухалася, чи тихо в спальні. І коли переконувалися, що батько з матір’ю сплять, хрестилися і йшли в свою кімнату.

Олександр Мендель засопів і заворушив пальцями. Він сидів, обхопивши зімкнутими в замок руками коліно, й зосереджено слухав. На кінчику його пальців піднятої правої ноги теліпався старий капець.

— Скажіть, а ваша мати захоплювалася іншими чоловіками? Я маю на увазі, — спохватився Мендель, — чи були в її житті романи?

— Про що ви говорите?! — обурився Тадей Швагуляк. — Ви не уявляєте, що таке маленьке галицьке містечко, де все на виду, як у спальні. Та якби вона довше затримала погляд на чужому чоловіку, про це б уже знала вся Жовква.

Мендель довго збирався з думками, відчуваючи, що Швагуляк щось не договорює.

— У вашій сім’ї головним був батько?

— Батько вирішував усе, — погодився Тадей. — Планував сімейний бюджет, купував одяг, продукти. Мати навіть не знала, який у неї розмір ліфчика.

— А що, ваш батько купував їй білизну?..

— І взуття, й білизну. Він зажди знав, що їй потрібно, навіть скільки грошей у її гаманці.

— Але при такому контролі жінка в чомусь сама захоче проявити свою ініціативу, — заперечив Мендель. — Мусить же вона хоч у якихось глибоко інтимних питаннях бути головною. Невже ваша мати ніколи не протестувала?

— Вона для цього була занадто правильно вихована, — пробурмотів Тадей.

Олександр Мендель іронічно скривився.

— Хоча, — заворушився він, — вашого батька можна зрозуміти. Чоловіки консервативні в більшості речей, крім сексу, інтер’єру спальні й жіночої білизни. Доручіть чоловікові самому підібрати інтер’єр спальні й постіль — і ви побачите його справжню натуру.

Олександр Мендель підвівся, пройшовся по кімнаті й відчув, як у колінній чашечці щось хруснуло. Він повернувся до крісла, сів і трохи порозминав коліно.

— Ось у цьому місці ми зупинимося, — сказав він. — Я мушу нагадати, що найменший прихований факт із минулого ваших батьків не дозволить мені вирішити вашу сімейну проблему, тому я хочу почути від вас усе, як було, навіть якщо вам це не зовсім приємно згадувати. Отже, мене цікавить, чи був у минулому вашої матері хоч один випадок адюльтеру?

Тадей Швагуляк завовтузився на канапі. Йому здалося, що цей безцеремонний єврей занадто багато хоче від нього почути, адже особисте життя його батьків не має ніякого відношення до його з Аллою стосунків. І взагалі, він зробив дурницю, що зв’язався з цим психотерапевтом.

— Ви ж розумієте, що без цього не може бути й мови про вирішення ваших інтимних проблем, — почувся зовсім поруч голос Менделя.

І, певно, від того, що голос був такий безпорадний і зовсім тихий, Тадей розповів історію, про яку все життя хотів забути. Вона врізалася йому в пам’ять з дитинства.

— Ми жили у Жовкві на третьому поверсі в стандартному сірому будинку на вулиці Львівській, що веде від Вічевої площі до траси на Львів. Наші вікна виходили на оземкувату дерев’яну церкву Святої Трійці, схожу на печерицю, де завжди юрмилося багато людей. Батьки працювали в школі, а дідо з бабцею були вже на пенсії. Наша родина — глибоко патріархальна. Всі питання в родині вирішували дідо й батько, а жінкам лишалася тільки кухня та виховання дітей. І оскільки єдиною дитиною в сім’ї був я, то баба й мати здебільшого переймалися мною.

У нашому будинку жили не тільки місцеві мешканці, а й приїжджі. Над нами мешкала сім’я партійного працівника Комашні з-під Харкова. Юрко Комашня вчився в нашій школі і був на сім років за мене старший. На той час він здавався мені вже зовсім дорослим. Як зараз пам’ятаю його прищувате обличчя, зрощені на переніссі брови й довгі руки, які роздавали на всі боки щиглі й стусани таким, як я, дітлахам.

Це трапилось, коли я почав ходити до третього класу. У нашому будинку був підвал, у якому двері ніколи не зачинялися, і туди завжди лазили діти. Коли над містом з’явилися павутинки бабиного літа, хлопчаки з нашого будинку почали говорити, що Юрко Комашня водить у підвал якусь дівку з військового гарнізону, і одного разу я її побачив. Дівка була руда, кирпата, в коротенькій спідниці, з сигаретою в зубах. Коли я йшов зі школи, то вони з Юрком, розмовляючи російською мовою, спускалися в підвал.

Незабаром про це заговорив весь будинок, і навіть дідо з бабою.

— Йой, що ж це буде?! — сказала за вечерею баба Маґда. — Треба викликати комунальні служби. Най щось роблять.

Дідо їй нічого не відповів, тільки пив узвар і шарудів газетою.

Батько зателефонував до комунальних служб, і звідти прислали чоловіка в кителі, галіфе і хромових чоботах. Батько був тоді в школі, а мати — вдома. Коли я почув, що вона поведе цього чоловіка, то заліз у підвал і почав спостерігати, що буде далі. В повітрі був застояний прілий запах. Десь капала вода. Я сховавсь у темному закапелку за трубами, коли почув голоси. Вони були вже зовсім близько, сердитий голос матері і винуватий голос чужого чоловіка. У чоловіку відчувався колишній військовий вишкіл, але перед матір’ю він чомусь почервонів і втратив ініціативу в розмові.