Спочатку подали гетьманський борщ і юшку з потрухами. Чоловіки пили горілку, Алла — густе чорне вино і слухала, про що розмовляють чоловіки.
— Ці меблі збережені з часів Тарновських? — поцікавився Тадей.
— Здебільшого закуплені в антикварних крамницях і музеях, але це меблі тої епохи, — відповів Роман Бей.
— Протестую, — обізвався Олександр Мендель. — Ви повинні вести розмови, наче перебуваєте в дев’ятнадцятому столітті.
— Гречка в цьому році не вродила, — спохватився Тадей. — І буряки. А жита зібрали багато.
— Кажуть, у вас Гоголь був? — сьорбаючи юшку з потрухами, запитав Бей.
— Та оце тільки недавно поїхав, — лигнув борщу Швагуляк. — Такий насмішкуватий чоловік, скажу я вам. І де в ньому стільки того єхидства береться?
Коли замовк оркестр, із-за горіхового дзеркала вийшов молодик із бандурою й оселедцем на голові, заплетеним у кіску. Чуб реагував на кожен рух, підстрибував, гойдавсь у такт гри, а іноді в емоційному пориві музикант, мотнувши головою, закидав його на спину. Кіска була ніби його нервом і передавала всі його емоції. Грав бандурист у нетрадиційній манері — поклавши бандуру на коліна. Спочатку виконував якусь складну інструментальну композицію, яка більше нагадувала музичні вправи, але чим довше він грав, тим емоційнішою ставала музика. І коли замовкла бандура, Бей голосно заплескав у долоні, Тадей з Аллою — теж, а Мендель продовжував мовчки їсти гетьманський борщ.
Після бандуриста серед бенкетної зали з’явилася велика зелена пружина з фіолетовими узорами, яка під музику оркестру складалася, збільшувалась, зменшувалась і скручувалась у вузли. Зелена пружина нагадувала велику гусінь. А те, що виробляла ця гусінь, було просто дивовижним. Розтягуючись, вона зав’язувалась вузлами, оберталася навколо своєї осі, здіймалася вгору і ставала схожою на людину без голови, а потім на слона, що ворушив хоботом, і знову на гусінь.
— А хто в цій пружині? — запитав Тадей.
— Жінка, — відповів Бей. — Ви її побачите ще в одному номері.
Наступним виступив ілюзіоніст, загримований під сумного міма, що витягнув із кишені ланцюжка й перетворив на металеву палицю, а потім на свічку, яку запалив сірником. Дістав із кишені хусточку, зробив із неї живого білого голуба й посадив до клітки, витягнув із кишені листа, запалив — і з вогню вилетів ще один голуб, якого він теж посадив до клітки, а третього голуба він вийняв із кишені Тадея Швагуляка і теж посадив до клітки, яку накрив хусткою, і клітка зникла разом із голубами. Ілюзіоніст поклав Аллі в руку червону кульку, зробив повітряний пас — і з її долоні випало три кульки. Потім поклав одну кульку до кишені, а дві сховав у жменю, та коли розкрив жменю, на долоні знову було три червоні кульки.
Танець напівоголеної жінки на маленькій металевій скрині був найекзотичнішим видовищем бенкету. Вона так рухалась, вигиналась і скручувалась, ніби в її тілі не було кісток. Під музику оркестру її тіло, розтягнуте й пластичне, випромінювало такий магнетизм, що кожен чоловік, який хоч раз побачив її танець, думав про одне: що вона може виробляти в ліжку. Обличчя молодої жінки було емоційним і виразним, вона переживала кожну музичну фразу і відтворювала її своїми рухами. І коли жінка склалась у скриню, зачинила за собою віко, і двоє кремезних молодиків у козацькому одязі винесли скриню із бенкетної зали, Тадей, Алла, Бей і Мендель захоплено зааплодували.
— Ви запитували, хто був у тій зеленій пружині? Так от там була ця танцюристка. Вона на нашому вечорі виконує ще роль покоївки, — аплодуюючи, повернувся до Тадея Олександр Мендель.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Тадей.
— Вона буде стелити постіль у вашій спальні і зробить для вас один сюрприз.
— Який сюрприз? — поцікавився Тадей.
— Ви самі про все дізнаєтеся, — загадково посміхнувся Мендель.
Оркестр заграв бравурний марш, і насеред зали вискочив атлетично збудований чоловік із двома шаблями, розхристаний, у білій сорочці із закачаними рукавами, коротких чоботах і заправлених у халяви штанях. Широкий шкіряний ремінь підкреслював його довгі стрункі ноги й вузький стан. Рельєфні м’язи перекочувалися під сорочкою, а легкі рухи були ґраційні та завчені. Чоловік так азартно жонглював шаблями, що вони зі свистом розрізали повітря, виписуючи складні траєкторії. Гострі леза виблискували при світлі свіч і зливались у миготливі повітряні фігури. Він танцював із шаблями, наче з двома жінками, кожна з яких хотіла відібрати його в іншої.
«Я теж хотіла б його відібрати в іншої», — несподівано подумала Алла, аж сама здивувалася цій думці.
Чоловік виписав шаблями останнє па і ґраційно вклонився. І відразу подали судака, запеченого з грибами й раками і качку з яблуками, а до Тадея підійшла одягнена в картату сукню з фартушком жінка, яка танцювала на металевій скрині, і щось зашепотіла йому на вухо. Тадей попросив у них вибачення й пішов у глибину зали за жінкою, яка обернулась до Алли й зміряла її безсоромним поглядом, від якого Алла знітилась, і відчула, як у її серці вперше за останні роки ворухнулася забута ревність. Чоловік зник із танцівницею, а Мендель із Беєм обсмоктували якісь пікантні подробиці про останні роки життя Марка Вовчка.
Оркестр заграв фрагмент із опери Бортнянського «Алкіда», коли Алла підвелась із-за стола.
— Вибачте, я на хвилину вас залишу, — знічено сказала Менделю з Беєм.
Пройшла через бенкетну залу, відчинила важкі двері й наткнулася на чоловіка, що жонглював шаблями. Він розмовляв із слугою і жінкою в очіпку. Алла розгублено озирнулась.
— Вам чимось допомогти? — запитав актор, що жонглював шаблями.
— Я шукаю свого чоловіка, — мовила вона. — Він кудись пішов із…
— Танцюристкою?
— Так.
— Ходімо, я вам допоможу його знайти, — сказав чоловік.
Вони пройшли через залу з акварелями й офортами Шевченка та маленьку залу з колекцією тульських самоварів, спустились на перший поверх, вийшли у двір, і чоловік підвів Аллу до будинку, в якому була колись псарня.
— Вони десь тут, — тихо сказав їй.
Алла штовхнула важкі двері. Тадей сидів при свічах за старовинним столом із високими різьбленими стільцями, а на його колінах, обвивши руками чоловіка за шию, вмостилася танцюристка. Вони цілувались, і жінка вдоволено хихотіла. За столом виднілась мармурова скульптурка хлопчика з тамбурином і портрети Тарновських на стіні.
— То це ти викинув бозна скільки грошей, щоб у псарні цього поміщицького маєтку позатискуватись із дівкою без кісток?! — обурилась Алла.
— Мендель сказав, що вона має виконати роль покоївки і в неї для мене є сюрприз, — обізвався Тадей, не знімаючи її з колін.
— То це такий сюрприз?! — гнівно вигукнула в обличчя йому.
— Та прожени ти цю істеричку, — обізвалася танцюристка, відриваючись від губ Тадея.
Алла вже втрачала контроль над собою і ледь стримувалася, щоб не вчепитись їй у волосся.
— Не принижуйтесь, — взяв її за руку танцюрист.
Він сказав це таким голосом, що Алла мовчки пішла за ним. У небі світив великий м’ясистий місяць. Освітлений свічками палац нагадував нічну примару. Над Майорським ставом висів туман. Було зілко. Від обурення й холоду Аллу трусило. Вона готова була розплакатись, чоловік це відчув, обняв її за плечі, рвучко притягнув до себе, і її обпекли гаряче дихання і руки, що плутались у складках незграбної спідниці з криноліном, і губи, і язик, що проникав у неї.
— Нас можуть побачити, — аж задихнулась вона.
Чоловік дивився на її груди, що важко дихали, вириваючись із декольте, і тримав її в своїх руках. Вони забули про все на світі, цілуючись за палацом серед темних дерев, і Алла підставляла йому губи і шию, а він розпікав її поцілунками й руками, що ставали все вимогливішими й безсоромно задирали на ній спідницю. Невідомо, скільки часу пройшло, доки вони цілувалися за палацом: півгодини чи більше.
— Мені треба йти, — зашепотіла вона й потягла чоловіка до освітленого палацу.
Алла повернулась до бенкетної зали, вся розпашіла й розкошлана. Оркестр втомлено грав світський кант Веделя, а Бей розповідав Тадею якусь смішну історію з життя монахів.
