У минулому багато європейських країн не мали достатньо могутніх флотів, здатних протистояти об'єднаним силам піратів. Тому європейці були змушені платити данину. Але й це не гарантувало цілковитої безпеки для їх торговельних кораблів.

У Сполучених Штатів Америки, які тільки спиналися на ноги, теж виник гострий конфлікт з берберійськими піратами.

Молода держава ще не мала військового флоту, і саме з цього скористалися корсари, раз по раз скубучи американські комерційні судна. Тому зрозуміло, що американці теж платили піратам відкупне, аби відкараскатися від нахаб. Але гроші не убезпечили їх кораблі. Бей Алжиру, якому вони «подарували» значну суму золотом і 24-гарматний фрегат, погодився укласти мир. Та тут же зголосилися король Марокко і бей Тріполі: і нам давай! Не дали. І почалася веремія. Пірати частіше навідувалися до берегів Америки.

Варто згадати, що майже всі європейські держави були змушені так чи інакше задобрювати північноафриканських морських шибайголів. 1770 року Данія після невдалої військової експедиції купила мир у алжирського бея за 100 тисяч талерів і два кораблі з військовим спорядженням. Королівство Обох Сицилій підносило Алжиру данину в розмірі 24 тисяч піастрів щорічно; окрім того, на подарунки бею йшло ще до 20 тисяч. Так само робила Португалія. Тоскана данини не платила, але кожен новий консул, який призначався в Алжир, мусив дати бею подарунок на 25 тисяч піастрів. Сардинія і папська консисторія при посередництві Англії і Франції обмежилися подарунками. Подарунки слала й Англія, вже після бомбардування Алжира в 1816 році вона була змушена присилати подарунки на 600 фунтів стерлінгів при кожній зміні консула. Нікуди не могли дітися від такої напасті Голландія, Ганновер і Бремен. Швеція і Данія, хоч круть, хоч верть, а виплачували значну щорічну данину у вигляді військового спорядження. Окрім того, всі держави кожних десять років при поновленні мирної угоди дарували щось на 10 тисяч піастрів, і консули приступали до виконання своїх обов'язків лише після того, як догодили всім алжирським міністрам.

Все це підштовхувало до думки, що проблему можна розв'язати тільки застосувавши зброю. На американських корабельнях почали терміново будувати військові судна. Нарешті весною 1803 року у Середземне море рушила ескадра, що складалася з двох шхун — «Наутілус» і «Віксен» (кожна з 12 гарматами на борту) і двох фрегатів — «Філадельфія» і «Констітусьйон» (кожен мав по 44 гармати). Останній і став флагманським кораблем ескадри, якою командував адмірал Едвард Пребл.

Літо сприяло американцям. Пребл звелів «Філадельфії» і «Віксену» заблокувати порт Тріполі. А з іншими кораблями пішов на пошуки піратів, підвладних королю Марокко. Під час патрулювання марокканського узбережжя американці затримали два піратські кораблі, один з яких саме повертався з розбійницького походу, тягнучи на буксирі захоплений купецький бриг.

Демонстрація сили та успішна блокада портів невдовзі переконали володаря Марокко, що з мріями про американське золото і фрегат треба розпрощатися. Укладений мирний договір зобов'язав обидві сторони до обміну полоненими і повернення захоплених суден.

По цьому Пребл рушив зі своєю частиною ескадри на Сицилію, щоб у Сіракузах закласти зимову базу. Там він довідався про драматичні події на рейді Тріполі. «Філадельфія», переслідуючи один із ворожих кораблів, несподівано наскочила на скелі, що не були зазначені в лоціях, і після запеклого бою склала зброю. Пірати відбуксирували її в Тріполі, зняли гармати і зміцнили ними і без того сильну артилерійську батарею на портових мурах. Екіпаж корабля (303 чоловіки), попередньо обдерши до нитки, пірати ув'язнили в колишньому будинку американського консулату.

Володар Тріполі баша Юсуф тріумфував, повторюючи, що «невірні пси ніколи не переможуть захисників віри». Вигідний мир, який мав намір невдовзі укласти Пребл, став ідефіксом. Американці втратили понад третину своєї артилерії, і на стільки ж зросла вогнева потужність суперника. До того ж виникло побоювання, що пірати використають «Філадельфію» для розблокування Тріполі, а то навіть почнуть будувати кораблі такого типу. Хоча останнє було малоймовірне. Пребл вирішив: якщо судно не можна повернути, його треба знищити!

Для реалізації задуму скористалися недавно захопленим піратським судном «Мастіко». Поширений в Середземному морі силует корабля, тип вітрил не міг викликати тривоги в портової сторожі, а мальтійський лоцман знав акваторію, як своїх п'ять пальців. Здійсненню плану сприяла також пора року: настала зима, традиційне мореплавство завмерло, більшість кораблів витягли на берег.

31 січня 1804 року «Мастіко» з 70 добровольцями на борту підготувався до походу. Двома днями пізніше він залишив сіракузький порт і через п'ять днів став на рейді Тріполі. Шторм заніс «Мастіко» далеко на схід, і тільки 16 лютого команда змогла узятися до діла.

Спокійної зимової ночі невідомий корабель повільно зайшов у порт. Ніч була місячна. Як описував один з учасників походу, він виразно бачив обриси мурів, на яких чітко окреслювалися батареї гармат, кілька кораблів, пришвартованих неподалік, білі будинки міста. На їх тлі вирізнялася темна брила корпусу «Філадельфії».

На середині бухти чужий корабель помітила сторожа. З мурів запитали про походження судна і мету його прибуття. Лоцман, який вів «Мастіко», не розгубився і відповів, що вони йдуть з Тунісу. Мовляв, хоче перебути шторм, бо втратив усі якорі й хотів би пришвартуватися до борту «Філадельфії». А вже коли на палубі фрегата хтось розпачливо заволав: «Американос!», йому ніхто не повірив. Намагаючись не здіймати зайвого галасу, діючи лиш ножами й індіанськими томагавками, американський десант забив, «зняв» з цього світу близько двадцяти чоловік, які були на борту «Філадельфії». І хоч вогнепальна зброя тоді не застосовувалася, все ж усі дізналися про атаку, оборона порту і міста сколихнулася. Нападників піддали артилерійському обстрілу одночасно з портових мурів, суходолу і кораблів. Але кинджальний вогонь в замкнутому просторі більше зашкодив оборонцям, ніж нападникам. Його припинили тільки тоді, коли снаряди з портових батарей почали долітати до палацу баші.

Тим часом американці за якихось двадцять хвилин відбуксирували «Філадельфію» до цього ж палацу і там, на очах у безпорадних і розгублених піратів, демонстративно підпалили.

Підвела риску в боротьбі з одержавленою формою піратства смілива акція американців, внаслідок якої був спалений розбійницький флот, а тріполійський порт майже вщент знищений. Цю операцію здійснили через півроку з допомогою брандера. Вже знайомий нам «Мастіко» завантажили стома бочками пороху (близько 5 тонн) і вночі відбуксирували шлюпкою в порт. Вибух брандера призвів до страхітливих руйнувань. Вранці, як описує один із свідків та учасників подій, «тільки рештки корабельних корпусів, які плавали в каламутній воді, свідчили про існування піратського флоту».

Але мало хто знав, що ще 1900 року раби-європейці працювали в заможних маєтках у Мекнесі, Марракеші та інших містах. Великі пасажирські судна спокійно проходили через Гібралтарську протоку біля скелі, наїжаченої британськими гарматами, а в морі, як і раніше, нишпорили пірати з племені сафі в пошуках невеличких суден. Вони викрадали чоловіків і жінок та продавали їх на невільничих ринках. Захопивши Марокко і Алжир, Франція остаточно покінчила з північноафриканським піратством. Середземне море відтоді стало європейським.

Відкриття Америки Христофором Колумбом 1492 року ще більше активізувало діяльність морських піратів. Потужний потік коштовних каменів і благородних металів безперервно плив до Європи в трюмах іспанських і португальських галеонів. Європейські корсари простягали до них свої пожадливі руки. Ще Колумб під час третьої подорожі змушений був сховатися від них на острові Мадейра і перечекати, поки розбійники відпливуть у пошуках іншої здобичі.