Ця пісня, написана ще до війни Павлом Коганом, довгий час користувалася сталою популярністю. Та й сьогодні слова «флібустьєри», «пірати» асоціюються у свідомості сучасника з гордою незалежністю чоловічого братства, з морськими подорожами й небезпечними пригодами… Але цей романтичний погляд з історичною правдою має мало спільного. Головним мотивом піратської діяльності була звичайна жадоба багатства. Воно здобувалося шляхом відкритого грабунку чи ув'язнення людей, щоб потім здерти з родичів великий викуп. Інколи до цього додавалися і політичні мотиви, але головний — будь-що розбагатіти — простежується впродовж усіх віків.

У різні часи піратство трактувалося по-різному. В античну добу на морі промишляли шановані члени суспільства. Вони вважали його лояльним способом заробітку. Пізніше морським розбоєм почали займатися люди, позбавлені засобів існування: безземельні селяни, розорені ремісники. До піратів тікали невільники, боржники, переслідувані за свої переконання представники різних релігійних меншостей… Вистачало також людей, які хотіли помститися за якісь кривди, нещасливих коханців, сповідників утопічних ідей перебудови світу.

Але всіх цих, таких, здавалося б, різних людей робили схожими дві спільні риси: прагнення багатства і ненависть до будь-якої форми влади.

Слово «пірат» походить від латинського «пірата», яке виводиться від грецького «пайран», що означає «пробувати», пробувати щастя на морі. Французи називали морськихрозбійників «форбанами», тобто тими, що перебувають поза законом; англійці — «сіроберами», морськими розбійниками.

Слід сказати, що піратство не було виключно чоловічим заняттям. Подеколи участь у морському розбої брали й жінки. І тут представниці прекрасної статі не відставали від чоловіків.Їм присвячується один із розділів цієї книжки. Можливо, це зацікавить і наших читачок.

Хочеться попередити всіх, що, працюючи над рукописом, укладач (він же перекладач) не прагнув обмежити таке складне явище, як піратство, рамками якоїсь соціально-політичної концепції, а керувався звичайною людською допитливістю, його увагу привертали переважно епізоди із повсякденного життя розбійників з лебединого шляху, фактичний матеріал, а не теорії з цього приводу.

Природно, що укладач не претендує на реноме науковця. Він — читач, який упродовж багатьох років цікавився пригодами піратів, і тепер, коли трапилася нагода, ділиться своїми надбаннями з іншими читачами.

Втім, укладач не хотів би також нагадувати невдячного читача, який не спромігся запам'ятати автора книжки, яка привернула його увагу.

З великого розмаїття художньої і науково-популярної літератури про піратство найбільше йому стали в пригоді: «Історія флібустьєрів» («Geschichte der Flibustiers») Ф. Архенгольца, «Великі небезпечні пригоди в океанах» («La grande Aventure des Oceans») Жоржа Блона, «Світ морських піратів» («Swiat piratow morskich») Здіслава Скрока, «Походы викингов» А. Я. Гуревича, «Евпатриды удачи» О. Б. Снісаренка.

А для читачів-науковців завважимо, що транскрипція географічних назв та імен у деяких авторів минулого століття, які писали на тему історії піратства, досить неточна і суперечлива. Її доводиться «осучаснювати». Тому не дивуйтеся певному різночитанню, якщо до ваших рук потрапить якесь зарубіжне видання, що послужило джерелом цієї книжки.

Якщо спробувати встановити вік піратського ремесла, то не обійтися без оглядки на інші давні професії, поряд з якими воно існувало, соками якого живилося. Найбільш стислу формулу для визначення точки відліку, на мій погляд, дає людина, порівняно близька нам у часі, — Й. В. Гете. Його пекельний герой Мефістофель зазначає: «Війна, торгівля і піратство — три види, але суть одна». Та якщо мова йде про морське піратство, то до цього варто додати ще один чинник — мореплавство.

Коли люди вийшли в море? На спеціальному мореплавному засобі, ставлячи перед собою певну подорожню мету… Точно відповісти на це запитання, мабуть, неможливо, бо зразу ж виникає ціла низка супутніх запитань: що можна вважати мореплавним засобом? Яке віддалення від берега можна кваліфікувати як мореплавство?..

Якщо бракує точного наукового знання, у пригоді стають міфи. Бог Усір конкурував зі своїм братом Сетом за верховну владу над Єгиптом. Сет виготовив прекрасний саркофаг і запропонував Усіру приміряти його. Коли Усір довірливо у нього приліг, Сет швиденько закрив кришку, забив саркофаг і скинув його разом із живцем похованим Усіром у води Хапі, тобто Нілу, які винесли його в Середземне море і далі в Бібл. Таким чином, згідно з міфом, і винайшли перший у світі корабель, який з людиною на борту проклав першу у світі трасу. Правда, перший мореплавний засіб мав суттєвий недолік: він був некерований.

Як би там не було, але вітрило давні єгиптяни знали ще за часів «правління богів». На скельному рельєфі VI тисячоліття до нашої ери, знайденому в Нубійській пустелі, ним оснащено корабель, який несе на своїй спині священний бик Хапі, в майбутньому земне втілення Усіра.

Хоча події і явища, пов'язані з Давнім Єгиптом, здаються нам запаморочливо далекими, все ж наші культурні витоки простежуються саме там. Як повідомляє давньогрецький Історик Геродот, єгиптяни будували вантажні судна з акації та аканфа, схожого на кіренський лотос. З інших джерел відома і їхня назва — бар-іт («бар» — по-єгипетськи судно, з «іт» — його тип). Греки переробили цю назву в «баріс» (звідки пішло «барка», «баркас»). Через середньовічне арабське слово «баріджа» в наш лексикон увійшло — «баржа».

Підраховано, що єгипетські судна епохи Снофру були довжиною до 30 метрів, шириною до 8, осадку мали трохи більше метра і водотоннажність до 90 тонн. Кораблі фараонів будувалися, як правило, більшими.

Згідно з одним написом, єгипетські судна долали відстань від гирла Хапі до Бібла (850 кілометрів) при попутному вітрі і під веслами за чотири дні, або по 210 кілометрів за день. Якщо вважати, що світловий день — це 12 годин, то швидкість тогочасних єгипетських морських суден становила близько дев'яти з половиною вузлів на годину. Але цього аж ніяк не могло бути хоча б тому, що досконаліші бойові кораблі, збудовані Фемістоклом під час греко-перських воєн, розвивали швидкість у середньому до п'яти вузлів, а торговельні й транспортні були ще тихохіднішими. Наприклад, за Геродота їх середня швидкість не перевищувала трьох вузлів. Якщо змоделювати єгипетські судна, то легко переконатися, що вони були набагато тихохіднішими, ніж це здавалося літописцям фараонової слави.

І вже тоді цим тихохідним недосконалим суднам загрожував піратський напад, а мирні мешканці єгипетського узбережжя не забували сторожко позирати в море: чи не з'явилися на обрії чужинецькі кораблі?

Хто ж непокоїв упорядковане життя давньоєгипетської держави? Зазирнемо у Гомерову «Одіссею». Ось що розповідає головний герой поеми свинопасові Євмею: