Більше правди про морських шибайголів міститься в давніх документах-рапортах королівських урядовців, нотатках самих піратів. Спосіб життя, який випливає з ж, менш притягальний і не так уже й гідний наслідування. Голод і брак води під час тривалих морських подорожей, невигойні хвороби, роз'ятрювані морською водою рани, непевність у завтрашньому дні, пияцтво, чвари і дикі бійки, відсутність жінок, венеричні хвороби і гомосексуалізм — обов'язкові компоненти піратського життя. Нам важко зрозуміти, чому, незважаючи на всі життєві негаразди й небезпеки, розбійництво процвітало впродовж багатьох століть. Що гнало людей на «подвиги», що засуджувалися й переслідувалися? Можливо, це була жадоба скарбів, простого, повного розваг, хоча й небезпечного життя? Не виключено, що піратство було виявом суспільного бунту, відповіддю на несправедливі міжлюдські стосунки. Очевидно, воно було також побічним явищем великих воєн, піною, яка збивається на берегах великих історичних процесів. Але, можливо, разом з усім тим воно було й великою людською мрією, жорстоким анархічним сном, на який зважилися тільки найсміливіші, найнеспокійніші люди. Чи не було піратство різновидом вічного марення про боротьбу з організованим суспільством, про втечу від нього, про життя у злагоді з простими первинними засадами? Чи не сняться схожі сни сучасним анархічним терористам і звичайним волоцюгам, яким ніде не вдається знайти свого місця?

Безумовно, змальована картина морського розбою неповна. Не тільки з погляду морального і соціального, а й історико-географічного. «Невже це явище не зачепило східних слов'ян? — резонно може запитати хтось. — Невже і в цій галузі ми безнадійно відстали від Заходу?»

Відверто кажучи, укладачу й перекладачу хотілося поповнити книжку ще однією главою: «Морське піратство східних слов'ян». Але нерозробленість цієї теми, брак спеціальних досліджень відсувають реалізацію наміру у невизначене майбутнє.

Хоча саме по собі явище — морського піратства — в народному побуті східних слов'ян, безперечно, існувало. Далекі походи київських князів і їхніх воєвод принципово не відрізнялися від морського розбійництва балтійських слов'ян. Деякі історики — як польські, так і українські — багато морських походів запорозьких козаків кваліфікують як грабіжницькі, «добичницькі». З цим важко одразу погодитися, але, пригадавши перебіг мусульмансько-християнського протистояння в Середземному морі, в тому числі й на піратсько-корсарському рівні, замислюєшся: а чи не були набіги козаків регіональним, чорноморським проявом цього протистояння? А як трактувати морський похід Степана Разіна у Персію на чолі збірної «команди» з донців і запорожців? Чим він принципово відрізняється від походів флібустьєрів на іспанські міста Центральної Америки?

Залишмо поки що ці питання відкритими. Щоб відповісти на них, потрібна ґрунтовна розробка теми.

Краще досліджено російськими історіографами явище вітчизняного корсарства (каперства). Московська держава вдалася до каперства (як засобу ведення морської війни) за царя Івана Грозного. Для розладнання торгівлі між Польщею, Литвою і Швецією було створено каперську флотилію, що базувалася в Аренсбурзі на острові Езель і в портах датського острова Горнхольм.

Під час Північної війни (1700–1721) російський сенат видав каперські «паспорти», «чтоб каперить… шведские суда на шнявах «Наталья» и «Диана».

Відомо, що адмірал Д. М. Сенявін 1805 року з дозволу російського уряду видавав каперські свідоцтва жителям Іонічних островів для боротьби з французькими кораблями.

Одне слово, тему морського піратства і принагідно корсарства ще не вичерпано. І хоча східні слов'яни в минулому не створили морських держав, схожих за своєю могутністю, приміром, з Іспанією чи Англією, у їхній історії теж багато цікавих подій і колоритних постатей. І вони чекають на своїх дослідників і популяризаторів.

Абордаж — зчеплення двох суден бортами, спосіб ведення морського бою в епоху веслового і вітрильного флотів.

Акваторія — ділянка водної поверхні у визначених межах моря або порту; звичайно водна частина морського порту з внутрішньою гаванню.

Аргонавти — з грецької міфології — герої, які на чолі з Ясоном плавали на кораблі «Арго» в Колхіду по золоте руно. Переносно — сміливі мореплавці, першопрохідці.

Баласт — вантаж (вода, каміння та ін.) на дні судна, що поліпшує його морехідні якості.

Баржа — несамохідне або самохідне плоскодонне вантажне судно.

Барк — велике морське судно з косими вітрилами на кормовій щоглі й прямими на інших щоглах, яких може бути до п'яти.

Баркас — низькобортне самохідне судно, яке використовують здебільшого для перевезення людей і вантажів у порту.

Боцман — одна з посад молодшого командного складу корабля, людина, яка відповідає за порядок і чистоту на судні, керує вантажними роботами, навчає команду морської справи.

Брам-стеньга — рангоутне дерево, що продовжує щоглу у висоту.

Брандер — судно, призначене для спалювання і знищення кораблів противника. Під час бою його, навантаженого пальною сумішшю або вибухівкою, пускали за вітром чи течією на ворожі судна.

Бриг — двощоглове морське судно до 30 метрів завдовжки з прямими вітрилами. Озброєння — 16–28 гармат.

Бригантина — двощоглове морське судно, дещо менше за бриг, з прямими вітрилами на носовій і косими на кормовій щоглах. Озброєння — до 10 гармат.

Бриз — вітер на узбережжях великих водойм, що змінює свій напрям двічі на добу відповідно до змін температури і тиску повітря над суходолом і водним басейном. Удень дме з моря на узбережжя, вночі — навпаки. Вітер з моря називається морським бризом, вітер з берега — береговим.

Буканьєри — морські розбійники XVII ст. на островах Вест-Індії. Нападали на іспанські колонії в Америці, іспанські та інші торговельні судна. Те ж саме, що і флібустьєри.

Бушприт — горизонтальний або дещо похилий дерев'яний чи склепаний із сталевих смуг брус круглого розрізу, що випирає попереду форштевня (носова деталь, яка продовжує кіль). Слугує для кріплення носових трикутних кліверів (вітрил) і стакселів (різновид трикутних вітрил).

Вимпел — вузький довгий прапор з косицями, що піднімається на військових кораблях зі вступом їх у кампанію (період плавання в мирній обстановці або під час воєнних дій). У звичайних обставинах ніколи не спускається.

Вузол — водночас міра довжини і швидкості, точніше кількість відрізків, що дорівнюють 1/120 милі, що їх проходить судно за півхвилини, або, що те саме, кількість морських миль, подоланих за годину, тобто 1,852 км/год.

Гавань — захищена від хвиль, вітру і течій прибережна частина водного простору, призначена для стоянки суден. Гаванню називають також прилеглу до причалів частину портової акваторії.

Галеон — удосконалена велика галера, військовий корабель багатьох країн Європи у XVI–XVII століттях.

Галера — старовинне дерев'яне вітрильно-веслове військове судно, що вперше з'явилося у Венеції у VII ст. Тяжка праця веслярів на ньому стала синонімом каторги. Як правило, галера — це низькобортне судно з сильно підвищеною кормою 40–50 метрів завдовжки. За тихої погоди розвивала на веслах швидкість до семи вузлів.

Гармаш — спеціально підготовлена людина, яка опанувала артилерійську справу.

Грот-щогла — друга від носа, найвища щогла на дво- і трищоглових суднах.

Дава, дракара, кемпер, кнара, лібурн, манжера, нава, пентиконтер, пінас, права, снеккара, треміола, хеміола, шебека — різновиди дерев'яних старовинних веслових і вітрильно-веслових суден, що борознили моря переважно середземноморського водного басейну до нашої ери і в перші століття нашої ери.

Джонка — різновид дерев'яного вітрильного човна з широкими й високо піднятими кормою й носом. Поширена в Південно-Східній Азії. Має дві-три щогли, кожна з одним вітрилом, сплетеним з циновок. У тиху погоду ходить на веслах.