— У мене чоловік і донька, але щоб зберегти сім’ю, мій чоловік найняв спектакль у маєтку Тарновських. Втім, що я вам про це розказую? Ви самі були його учасником, — сумно посміхнулась вона.

— Я розлучився з дружиною, бо, як і ви, не мав гармонії в сім’ї, — мовив Пуленко. — Після цього я пережив таку депресію, що в мене загострилася інтуїція на розлучених людей. Я відразу помічав самотніх чоловіків і жінок, і мені здавалося, що сучасна сім’я переживає нечувану кризу, що навколо масово розпадаються сім’ї, тому багато молодих людей бояться узаконювати свої стосунки, а живуть громадянським шлюбом. Я почав шукати все про історію сім’ї в інтернеті й ходити до Парламентської бібліотеки, доки не зрозумів, що платонівська ідея правильна. У кожної людини є своя половинка, а з появою інтернету й соціальних мереж більше людей зможе її знайти. Мені здається, що тільки в кінці двадцятого століття люди підійшли до такої сім’ї, в якій будуть задовольнятися духовні, фізичні, культурні й матеріальні проблеми. Раніше перед сім’єю таких завдань навіть не ставили. Люди спаровувалися, щоб продовжити рід. Чоловіки заводили безконечні інтриги, а жінки швидко зношувались і старіли, бо народжували багато дітей.

— Вас цікаво слухати, — посміхнулася Алла. — У вас приємний голос і виразна міміка, але вже пізно. Я мушу їхати. Дякую за цей вечір.

— А вам за квіти і за увагу, з якою мене слухали.

Чоловік розрахувався за вечерю, провів її до автомобіля, і перед тим, як вони роз’їхались, попросив:

— Ви не сприймете це знову за якусь гру, якщо я попрошу ваш телефон і кудись запрошу?

— Куди? — іронічно перепитала вона.

— Треба подумати.

— То подумайте, — посміхнулась Алла і продиктувала йому свого номера.

Через день він їй зателефонував. Вони зустрілися вранці на Грушевського біля музею образотворчого мистецтва.

— Ви збираєтеся шокувати Інститут фольклору та етнографії, де я працюю, чи вести мене до музею?

— Чому шокувати?

— Бо там ви знайдете своїх шанувальниць, які будуть здивовані, коли побачать мене з вами.

— Побережемо інтригу для ваших колег до іншого разу, — взяв її під руку він. — Я хочу вас познайомити з майстром сутінків. Сутінки — це перехід, який розкриває все темне й світле в людині.

— Як пафосно ви говорите, — засміялась Алла.

Вони зайшли до музею, Пуленко взяв квитки і повів її повз картини.

— А що, ми нічого не будемо дивитись?.. — розгубилась вона.

— У музей треба ходити на одного чи кількох художників. Якщо ви почнете дивитися все підряд, у вас притупиться яскравість сприйняття.

— Довіряю вашому акторському досвіду, — посміхнулася вона.

Він взяв у свою долоню її гарячу руку й підвів до картини.

— Ось заради чого я вас сюди привів. Усі знають Миколу Пимоненка з картин «На кладці», «Жниця», «Весілля в Київській губернії». А насправді він — майстер сутінків. Подивіться на картину «Київська квітникарка». Бачите? Вродлива боса дівчина з кошиком квітів у сутінковому місті. Як тонко передано настання сутінків… Коли довго дивитися на картину, то здається, що сутінки густішають.

Вона відчувала зовсім поруч його дихання, і його руки, які стискували її долоні, а потім обняли за плечі й підвели до іншої картини.

— А це — «Страсний четвер». Зверніть увагу на підсвічені обличчя людей, на їхню міміку, на їхні переживання, на темряву, яку відганяють страсні свічки.

Дихання було зовсім поруч. Вона повернула голову і зустрілася з його губами. За їхніми спинами зарипів паркет, і з сусідньої зали вийшла наглядачка за картинами. Аллу обпік його спраглий поцілунок, загострений підгляданням працівниці музею.

Вони мовчки вийшли з музею образотворчого мистецтва, сіли в його автомобіль і кудись поїхали. Свій автомобіль Алла забула біля музею. Вона ні про що не думала і всю дорогу слухала музику. їй було байдуже, куди він її везе. Вона хотіла нарешті кудись приїхати, де ніщо не зв’язує її з минулим та безрадісними ночами, коли вона слухала, як відвернувшись до стіни, спить чоловік. На Троєщині Пуленко завів її в якийсь обдертий під’їзд. Вони піднялися ліфтом на сьомий поверх. Чоловік відчинив двері. Зайшли до квартири і в коридорі почали цілуватись і стягувати одне з одного одяг. Він підхопив її на руки й поніс до великого ліжка, обережно поклав і почав обстежувати губами кожну виямку і горбик її тіла, ніби спивав усю її невилюбленість за життя. Вона забула про своє минуле. Не пам’ятала, скільки минуло часу, відколи опинилась у цьому великому ліжку, на якому Денису Пуленку віддавалися жінки, що так і не змогли звити гніздечка в його серці. Після багатогодинного кохання вони лежали, притиснувшись одне до одного. Чоловік доторкнувся рукою до її охайно підстриженого кущика.

— Подобається тобі? — запитала вона.

— Це найкраща квітка, яка розцвіла в моєму саду.

— У тебе є щось випити? — притислась до нього Алла. — Хоча б кава.

Чоловік пішов на кухню, і незабаром спальня наповнилася пахощами кави. Він з’явився голий із тацею в руках, поставив тацю з двома чашечками на край ліжка.

— Кава в ліжко — улюблена примха багатьох жінок, — весело сказав Пуленко.

— А в тебе їх було дійсно багато?

— Трохи було, — посміхнувся він.

— То, виходить, твої поцілунки і поцілунки покоївки запланував Мендель?

— А що?

— Як що? Ти цілував мене за гроші?! — накинулася на нього з кулачками.

Чоловік обняв її і не давав битись.

— Обережно — вивернеш каву, — засміявся він. — Я не думав, що знайду те, що шукав.

— А я думала, — вкусила його жінка.

— Не кусайся!

— Буду кусатись, бо як тільки тебе побачила з шаблями, то подумала, що відбила б тебе в іншої.

Вона не могла пояснити, чому так легко й вільно стало на душі, ніби з неї звалилась гора, що притискувала її всі роки, відколи стала дорослою. Вперше в житті Алла відчула себе щасливою біля цього чоловіка і подумала, що не варто триматися за свою благополучну сім’ю заради Настусі. Навіть якщо вона почне думати, що в її житті все склалося, як у Зосі Бобелі.

Вони допили каву й лежали одне біля одного.

— А в тебе є телефон того товстого режисера, що організував божевільну ніч у маєтку Тарновських?

— Для чого він тобі?

— Хочу дізнатися, як закінчила життя одна жінка, що вміла використовувати чоловіків.

— Я дам тобі його номер, — пошукав у мобільному телефоні.

Алла набрала номера й почула в слухавці грайливий голос:

— Хто мене хоче?

— Мене звати Алла. Пам’ятаєте бенкет у Качанівці?

— У вас дуже виразні очі і все інше теж, — засокотав у телефон Бей.

— Мене цікавить, як закінчують життя такі жінки, як Марко Вовчок.

— Якщо ми зустрінемося, я розкажу вам цю дивовижну історію.

— То розкажіть зараз, а коли зустрінемося, то поговоримо краще про кохання.

— Про кохання я готовий з вами розмовляти всю ніч, — сказав Бей і відпустив Аллі такий солоний комплімент, що навіть гола в обіймах Дениса Пуленка вона почервоніла до кінчиків вух. — Але якщо вам так кортить дізнатися про це зараз, то слухайте, але дайте слово, що зі мною обов’язково зустрінетесь.

— Даю слово.

— То слухайте, — прицмокнув Бей. — На піку своєї слави через впливових французьких коханців повість Марка Вовчка «Маруся» одержала премію Французької Академії і була рекомендована для вивчення у французьких школах. І де? У Франції, де за багато століть так і не змогли запам’ятати, що таке Україна, вважаючи її окремим регіоном чи то Румунії, чи то Росії, чи то Руанди. Толстой, Турґенєв, Герцен, Менделєєв, Боткін, Флобер, Жуль Верн, Проспер Меріме пускали слину і чманіли від Марковички. А жінки не могли їй вибачити, що вона руйнує сім’ї, використовує чоловіків і розбиває їм серця. Її терпіли, доки морочила голови старшим чоловікам, та коли вона взялася за молодших, що за віком годились їй у сини, і ці почали через неї стрілятись, труїтись, вішатись, проти неї збунтувались усі інтелігентні жінки Російської імперії.