– Він перший з мого покоління, кого забрала смерть. Змалечку я знав – люди помирають. Похорони траплялися, як і все на світі. Це була одна з ряду, щоправда, рідкісних подій, тільки обставлена в якийсь своєрідний спосіб. Ось цей малюк на фотографіях з похорону діда-стрийка – я. Смерть не усвідомлена як смерть. Смерть для дитини – це хвороба, яку не вдалося вилікувати. Можливо, цей погляд настільки засідає в свідомості, що сни потім його модифікують, і мрець виявляється хворим, а тому і живим.

– Де знаходиться мрець у сні?

– Сон – це часопросторове ніщо. Ти пересуваєшся, але відстані нема. Ї часу також немає. У сні немає світил, які міряють час. А якщо щось таке є, то це більше нагадує відображення місяця у воді. Безконечна порожнеча. Але все поряд. Немає юрби. Немає множинності. Деколи сняться інтер'єри, міста. Тобто – ніби і є простір, але він якийсь нетривкий, якась ніби комп'ютерна дійсність. Там і зустрічаєш мерців.

– Чи є відчуття верху і низу?

– Так. Мерці знаходяться завжди трохи нижче. Деколи сняться якісь неймовірно високі будівлі, нестійкі, рослинні. Я потрапляю на саму верхатуру. Виникає відчуття небезпеки. Деколи сняться райони

міста, яких в дійсності немає. Причому, це повторювальні сни. І місто з тими неіснуючими районами одне і те саме. Там, де Високий Замок, знаходиться ціла система будівель, в яких розташовано зали якогось музею чи картинної галереї. Над парком Франка, там, де готель «Дністер», нібито стоїть величезне напівзруйноване приміщення, палац в псевдо-класицистичному стилі, де можна знайти залишки старої зброї і навіть якісь скарби, а сам парк, дивним чином, накладається на той парк, що над Краківським базаром і там далі, за парком, – цілком «недосліджене» автономне місто. А посеред міста, хоча важко визначити, де саме, якщо порівнювати з теперішнім Львовом, знаходиться ще одне місто – місто-цвинтар, оточене середньовічним муром, і власне воно є на якомусь підвищенні, до нього треба підніматися східцями, як на якийсь античний форум, проходити через помпезні брами. У цьому місті-цвинтарі мені часто доводиться блукати. До речі, і та галерея на Високому Замку якимись своїми прибудовами виходить на той цвинтар.

– Місто-цвинтар – це справжнє місто, вивернуте навиворіт, яким ти щодня блукаєш, могили – це будинки, а мерці – люди, які живуть в тих будинках.

– Кажуть, коли сниться цвинтар – це добре.

– А похорон?

– Мені не так давно приснився похорон, але абсолютно невідомої людини. Ніби це якась американська вілла, – не тому що вона саме в Америці, а тому що такі часто трапляються в американських фільмах – з внутрішніми фонтанами, галерейками, переходами, і виявляється, що помер її господар. Я – серед прибулих на похорон. Довкола моєї шиї обкручується колюча гнучка лоза з троянд. Я бачу, як мерця вкладають в труну, одна рука йому спадає набік, і раптом він сам, напружуючись з останніх сил, переставляє ту руку на живіт і переплітає обидві руки пальцями, як це заведено у мерців. Процесія рушає, я ж кидаю свою лозу на труну. Що б це мало значити?

– Вілла – це Америка, мрець – давнє почуття, яке ще не до кінця загинуло, троянди – твоє примирення, похорони – весілля.

– Що в сумі?

– Дівчина, до якої ти був небайдужий і яка виїхала на Захід, одружилася там, і ти з цим примирився, хоча вона тобі ще досі дорога.

– Мене в цьому сні найбільше збентежив той рух руками, він ще живий, той дід, подумав я, а його ховають, бо так простіше, не треба нічого переробляти.

– Все правильно. Уяви собі, що та твоя знайома зараз би повернулася і поставила б тебе перед фактом, що вона вернулася до тебе. Як би ти відреагував на таку ситуацію?

– Щиро кажучи, я б не хотів, щоб вона верталася саме до мене.

– Оце і є ті троянди, які ти кидаєш на труну.

Тобі прикро, що ховають живого, але ж ти не кричиш, нічого не робиш. Ти навіть заспокоюєш себе – однаково він приречений.

– І що, якби вона раптом опинилася у Львові, ти б не захотів з нею контактувати?

– Якби я зустрів її на вулиці, напевно поварнякав би про те і се.

– І все?

– Уявлення не маю. Ми б щось говорили. Згадували. Не знаю, чи було б у нас бажання ритися в минулому. Коли ми зійшлися, вона була перейнята виключно однією ідеєю – виїхати в Штати. Усі наші дні і ночі були пронизані цією ідеєю – як вона виїде, як вона заробить купу грошей, повернеться назад, купить квартиру, майстерню і як це буде файно. Вона поїхала, вирішила дочекатися громадянства, врешті знайшла собі чоловіка, все склалося навіть ліпше, ніж уявлялося. Це всіх врешті-решт влаштувало – втілилася ще одна американська мрія. І от вона вертається. У якості кого? Новоспеченої американки, яка проміняла мене і всіх нас на бакси? На хріна тоді повертатись? Щоб отримати сатисфакцію від успіху? Чи в якості пошлюбленої жінки, якій забаглося зануритися в ностальгійний маразм зі своїм колишнім бойфрендом? Чи розчарованої істоти, яка спалила кілька років свого життя, щоб пересвідчитися в істинності старої мудрості про вибирання батьківщини? Ні, не хотів би я, щоб хтось такий сновигав би мені перед очима. Хай все лишається там, де перебуває зараз.

– Чому люди Їдуть на Захід?

– Може, ти хотів дізнатися, чому люди покидають рідні місця?

– Хіба це не те саме?

– Ні. На Захід, в кожному разі тепер, Їдуть за грошима. А рідні місця покидають, тому що якась зла сила зганяє з рідних місць. Якщо людина поїхала і не вернулася, то її було зігнано, або вона від народження – перекотиполе, а якщо поїхала і вернулася, то маємо щось на зразок чумакування. Тут діє закон співвідношення ближнього і дальнього світів.

– Що таке ближній світ?

– Ближній світ – це найперше світ, з якого ти вийшов, у якому ти ріс. Твоя мама, батько, родина, родичі, рід і т. ду; хата, сад, подвір'я, околиця, місцина і т. д.; пахощі квітів, шумовиння злив, рипіння Різдвяного снігу, Великодні крашанки, Зелені свята, ласощі і т. д.; друзі, вчителі, дівчата... Ближній світ – це світ довкола тебе від самих твоїх початків, який обростає твоє життя концентричними колами, як стовбур. Хоча ти й успадковуєш його, як гілка, яка проростає на цьому стовбурі. Ближній світ належить тобі і роду, це все справді дуже нагадує дерево, де все – з одного коріння, хоча й немає двох однакових гілочок. На початку все в одному – в матері – весь світ з усіма складниками. Потім відбувається перетікання і відокремлення.

– Виходить, ближній світ – це щось стале, він потребує фіксованості?

– Так, але коли ростеш у кочовиську, природа не стане тобі рідною. Природа, земля, краєвид, річка, ставок, сад, околиця...

– Але ж були і кочові народи?

– Де вони тепер? І біда в тому, що вони не зникли безслідно, а розчинилися. Ї цей кочовий вірус дає себе знати. Таким чином, головні складові ближнього світу – родина в системі родового дерева плюс осідлість.

– Які ознаки ближнього світу?

– Творення своєрідної культури як запоруки гармонії людини і світу саме в даному місці землі, «рослинність».

– Які ознаки дальнього світу?

– Кочівництво, «тваринність».

– Єгова – бог якого народу?

– Кочового, якому обіцяна і дарована земля.

– Цікавим з цієї точки зору виглядає месіонерство.

– Так, слуги бога кочівників сповняють свою місію релігійного кочівництва. Поглянь на цих новоявлених американських проповідників. Що вони загубили на Україні? І що вони тут проповідують у той час, коли нас перетворюють на сировинний додаток до Заходу і на світове звалище всілякої отрути? Звідки вони взялися? Хто вони з походження? Нащадки емігрантів, які знищили, споїли індіанців, зігнали їх у резервації, наповнили «відкриті» землі рабством, потім самі ж стали провадити кампанії за свободу людини. Понабудовували автобани для своїх машин, міста для своїх машин, екрани для своїх машин, знімають фільми про свої машини. І кочують туди-сюди – де більше платять. Вони хочуть нас навчити віри в Бога? Якими аргументами? Наш Бог дасть вам багато авт і баксів? Вони хочуть вирвати нас з корінням, засіяти нашу землю мікі-маусами і поливати кока-колою. Ось їх Бог. Хіба це вже не видно? Хіба не це видимий результат приходу Америки на наші терени? Америка зіткана з дальнього світу. Всі, кого було вирвано з коренем, – найліпший матеріал для американізації. Долар – їх віра. Я не вірю їм ні на стільки.