Скандал бубнявів. Ти ввійшла у ліфт.
Я обіцяв усіх звільнити завтра
й забрався геть, вгризаючись у плід
абсурду і розхитуючи надра
так, щоб запався в них твій люкс і з ним
увесь совдеп з лампасами нічними.
Мене таксі несло, бухого в дим,
а вслід мені гарчали херувими.
6
Так чим займались ми? Ходили на
літературні зустрічі, в театри,
і вештались у пошуках вина,
і йшли на каву, і рушали в мандри,
збирались в гості, цмулили коньяк,
влаштовували сцени, ревнували
самих себе, спостерігали, як
летять у прірву наші ідеали...
Мені розповідала ти про тих,
хто у твоїм житті навпереміну
грав соло на трубі і хто не встиг,
і хто ще має шанс, я корчив міну
байдужого, плював у небеса,
творив квадрат для збудження уяви
з твоїх кохань, радів, що ця краса
не марнувалась до моєї з'яви...
ПРОМОВЛЯННЯ ДО КІШКИ
Кицю, люба, ти чия в'язниця?
Що то за душа в твоїй оправі
прозирає, двоїться в очицях,
наче магда в магдебурзькім праві,
наданім мені як урбаністу
без проблем валандатись по місту
ностальгії власної, театрів,
де ідуть на тему порожнечі
ешелони відділів і кадрів,
де щезають речі не до речі,
де долізти бажано до ліжка,
на котрім дрімає панна кішка,
може й, пані. Панна ти чи пані?
Як у тебе з особистим? Тільки –
«так» чи «ні» – а мовити й не в стані,
не навчилась. Тяжко? Складно? Ліньки?
Маєш рота, маєш язика ти,
а не можеш слова проказати.
Признавайся! – Ти не просто киця.
Ти – посланниця і навіть пошта,
ти – пухнастий лист, що стрімко мчиться
крізь кордон собачий, ти – Гаврош, та
з переляку зжерла зміст, напевне,
а тепер лиш дивишся на мене.
Ну, нічого, я і так все знаю,
дякую за ніжність, розумію –
варто було б випити, я маю
трохи молока і ще надію,
що колись – чи пані ти чи панна –
ми з тобою вип'ємо шампана!
Як тобі живеться? Маєш вуса,
маєш хвостик, і жабо, і вушка,
і на лобі цятку, як в індуса,
і блошиний полк, а капелюшка
ти не маєш, яко і чобіт.
Ти ж не кіт в чоботях? Ти ж – не кіт!
Молочко пішло? І слава Богу!
Сядьмо ще, посидьмо на дорогу.
Так об чім там йшлося, листоношо?
Про погоду? Про опале листя?
Про сніги? Я уявити можу
опис ще якогось передмістя,
вдячність долі, складені долоні...
Але ти уже на підвіконні.
Я тобі набрид? Бувай здорова!
Ми з тобою гарно змарнували
трохи часу, хоч ти ані слова
не сказала, та хіба це мало
за умови, що твоя природа –
це мовчання, а мовчання – згода.
ЛИСТ ТОРВІКА БОРАКНЕ, ЛЬВІВСЬКОГО СТАРОГО ПЕРДУНА, ДО ПАННИ ЦЕЛІНИ, ВАРШАВСЬКОЇ ПОРНОЗІРКИ, НАПИСАНИЙ НАПЕРЕДОДНІ ЇЇ ДВАДЦЯТИДВОХЛІТТЯ
Целіно!.. Пардон, дорога Целіно!
Сьогодні усе ще лютий, сьогодні
я бачив Твою сестру, з безодні
небесної сипав сніг, постійно
я щось теревенив про різні речі,
коли ми розходилися, до речі,
виник Твій світлий образ в контексті
Твоїх уродин, усіх благ і щасть
я Тобі набажав – сестра передасть.
Є різні відповіді у тесті.
Є різні вибори і варіанти.
Є різні поняття з часткою «анти-».
Так от, ми потрапили в антисвіти.
Я думав над цим, я й зараз не все ще
розклав по поличках, язик собі плеще
одне, інше в думці, де я і де ти.
Та справа не в віддалях, не в коханках
і не в коханцях і забаганках
статевих, – усе це, Целіно, гра
у синтез. Що можуть людські істоти? –
кохатися, дурниці молоти
і розбігатись – пісня стара.
Та справа не в них, а, здається, в зорях.
Хоч я не належу до буйно хворих
на астрологічний шиз, та оця
фантазія мучить: вселенський Тато
розважив – історію нашу знято
і переглянуто до кінця.
Кіно пройшло на ура! І на подив!
І скільки вигадливих епізодів!
Пригадуєш – універ, шал юрби?
А філармонію? А Варшаву?
Ми не осоромили нашу державу
в очах Отця! Янголи били лоби!
О Боже! Небесні твої фестивалі –
у черзі акторські душі зів'ялі –
потрапимо всі на перегляд туди...
Та годі! Геть пересуди, суди!
Було все перфектно! А в балах – відмінно!
