«В чебуречній греки їли чебуреки...»
Жили у бабусі
Троє білорусів:
Один сірий,
Другий білий,
Третій в капелюсі.
Для того й тому, щоб
Втримать рівновагу,
З'їхалися в пущу
Підписать бомагу.
Раді і веселі
Згідно тій бомазі
І в Парижі,
І в Брюсселі,
Й навіть в Копенгазі.
3. РОСІЙСЬКА ПІСНЯ
«Умом Расію нє панять..»
Росія врятувала світ!
Так вже не раз бувало.
Від тираній, фашизму, від
Навал, яких навалом
Могло би буть, коли
Б їм відсіч не дали.
Отак і в ті серпневі дні,
Які уже в легенді,
Росія знов сказала «Ні»
На всі свої легені.
А що було? А те було, –
Як старших розпитати –
Зібралося всесвітнє зло
Росію розтоптати.
Усе це розпочали два
Чи три якихсь народці.
Ну, точно – почала Литва
Та інші інородці.
Їм на підтримку з півдня йшла
Доведена до сказу
І очманіла чимала
Дивізія з Кавказу.
А в глибині своїх лісів
Підступні, як данайці,
Сідлали о́ленів і псів
Якути і нанайці.
З усіх сторін ішли вони,
Московський брук топтали.
Хатят лі рускіє вайни,
Ні в кого не питали,
А мов загарбники ішли
З республік і провінцій.
З них найпідступніші були
Жиди і українці.
І стрімко рухалась туда
Уся ця шайка-братія,
Де засідала молода
Російська демократія.
Та той, которий у Кремлі
Стояв біля штурвала.
Дихнув, спитав «Доколє?» – і
Розбіглася навала.
Так в котрий раз
Росія світ
Від бід порятувала.
Січень 1992 р.
КОРОТКИЙ ЛИСТ ДО ОЛЕСІ
З циклу «Листи з Олександрії»
шабадабада шабадабада
мужчина і жінка
шабадабада шабадабада
двадцять років по тому
[15]напевно і неодмінно
зустрінуться знову
і говоритимуть про
шабадабада шабадабада
тобі тоді буде вже
вибач з жінками про таке не згадують
просто ми станемо старшими
себто досвідченішими і мудрішими
аж на цілих
шабадабада шабадабада
а найголовніше і найсуттєвіше
те що ні ти ні я окремо
ані ми обоє разом
ні за чим абсолютно не
шабадабада шабадабада
шаба даба да
ВІРШ АМЕРИКАНСЬКОГО ЗБОЧЕНЦЯ
Переклад присвячується Аліні
дівча пухнасте у короні маковій
їсть пластівці й дурниці милі меле
між індіян оплачених-оплаканих
за те що ти украв її у мене
її володаря велично-воскобрового
ще й плюнувши в важкоповіке око
до того й тогу шарпнув розідрав – ого –
прирік кнура нову крутити муку
жахіття це кохання це фіалку
цю жаль і відчай заливають вщерть
ти ж розламавши дурнувату ляльку
ще й голову її пожбурив геть
за те що ти спромігся сперти
а я не уберіг – тепер ти
маєш померти
ФАНТАЗІ
Близ міста Санто-Домінго
В республіці Домініканській,
У домі на пальмових палях,
Живе мала Домініка,
Дочка чаклуна місцевого, –
Мулатка оливковошкіра,
Довгонога, масляноока,
Вже старша за 10 літ.
Якби ми зустрітись увечері
На березі океану,
Де пальми стоять витинанками
У блиску води і піску,
Я взяв би тебе, Домініко,
За твої тонкі передпліччя,
Ривком би наблизив до себе
Переляк в твоїх очах...
А потім, сповнений вдячності
За те нетривале щастя,
Дорога к якому дедалі частіше,
Лежить через брами аптек,
Я б гаряче-емоційно
З тобою, мала, попрощався б,
Пообіцявши путівку
В піонерський табір «Артек».
СПОГАД ПРО СВІТЯЗЬ
Цей всесвіт – озеро, а світ у ньому – острів.
А доокола всесвіту – боги.
