Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A
Нас вже дивує твоя німота.
Що вони хочуть? Чого їм ще надо?
Що їм іще там у вас не хвата?
Ми вже не дивимось і Маріанну[5]
Через отой ваш бедлам-тарарам.
Ми вже писали про це й Міттерану.
(Хто він, до речі, той Міттеран?)
Ми й до Бутроса, й до Галі напишем[6],
Ми і до Лондона вдарим чолом.
Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин,
З тим оборзілим французьким хамлом!
Ви нам лиш свисніть – ми все тут залишим,
Зразу й приїдемо. Цілим селом.
Жовтень 1992 р.

ЛЮБІТЬ...

Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту.
Любіть Індіану. Й так само любіть.
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди.
Айову любіть. Каліфорнію теж.
І пальми крислаті Флоріди.
Дівчи́но! Хай око твоє голубе, –
Та не за фізичнії вади –
Коханий любити не встане тебе,
Коли ти не любиш Невади.
Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджіо-штат,
Монтану і Луїзіану.
Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Арізони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незнико́му.
Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф,
Люби.
І люби – Оклахому!..[7]
1992 р.

ДЕПУТАТСЬКА ПІСНЯ

Нікому конкретно не присвячується.
В опозицію дівчина
Виряджала бійця,
Круг ковбаски надівши на
Два варених яйця.
Босих ніг не шкодуючи,
Провела за село.
Стрічку «Я – голодуючий»
Одягла на чоло
Йому, а перед тим
Бульбу, зварену в виварці,
Розтовкла на м'яке
Ї від імені виборців
Наказала таке:
– Будь частіше тверезим.
Вимовляй всі слова.
Захищай інтереси
І відстоюй права.
І цитуй неупинно
Із чільних сторінок
І журнал «Україна»,
І журнал «Аганьок».
Пнись не в руководящі, –
Невелике цабе.
Й ближчим будь до трудящих,
Умоляю тебе!
Тож не спи у готелі,
А ночуй під мостом.
Хай здригнеться в постелі
Академік Патон.
Своє серце і мозок
Все віддай боротьбі.
Академік Амосов
Вшиє нове тобі.
Пильним будь, як в дозорі,
Що б там хто не гарчав,
Й тебе виведе в творі
Академік Гончар.
Виступай не занадто,
І можливо, якраз,
Гамерицький сенатор
В гості викличе нас.
Тож оформ неодмінно
Передплату в Ню-Йорк
На журнал «Украйна»,
И родной «Огонёк»!..[8]
1992 р.

ВІРШ ДО РІДНОЇ МОВИ

Як ти звучиш калиново-дубово,
Рідна моя, моя матірна мово!
Слово м'яке, оксамитове, байкове.
Слово є дідове, слово є батькове.
І Білодідове, і Сивоконеве,
І Чорноволове вже узаконене.
В соннім споко́ї вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!
З тої халепи не вийшли б ми зроду.
Кляпи, злавалось, в ротах у народу.
Та щоб підняти тебе із гробо́вищ,
Стали до герцю Жулинський, Грабович.
Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.
Вороне чорний! Даремно ти крячеш.
Ріднеє слово жиє і є – бачиш!
Рідна моя українськая мова
Житиме вічно – кльова, фірмова!..
1992 р.

УРОКИ КЛАСИКИ

Цикл
Урок І
По краплі видавлювати з себе раба[9].
По краплі.
Видавлювати.
З себе.
Повільно з себе його видушувати,
Та все на папір,
На папір...
вернуться

5

Мається на увазі дуже популярний у ті часи на теренах бувшого СРСР мексиканський телесеріал «Багаті теж плачуть», де головна героїня носить це ім’я. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).

вернуться

6

Бутрос Бутрос Галі (1922-2016) – тогочасний Генеральний секретар ООН. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).

вернуться

7

Цей твір, зрозуміло, є пародією на вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну» (1944). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).

вернуться

8

Цей вірш є пародією на радянську пісню «Огонёк» (на слова Михайла Ісаковського), що була дуже популярною на теренах СРСР в роки Другої світової війни. Останній рядок вірша – майже точна цитата з пісні, тільки слово «Огонёк» узяте у лапки, бо в даному разі мається на увазі московський журнал, також дуже популярний в Радянському Союзі наприкінці 80-х років, коли його редактором був український письменник Віталій Коротич. – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).

вернуться

9

«По капле выдавливать из себя раба» – вислів Антона Чехова з листа до видавця Олексія Суворіна (1889). – (Примітка упорядника інтернетної публікації цієї збірки 2019 року).

23
{"b":"663144","o":1}