На кухонці маленькій, 3×2,
Мій приятель, людина незаможна,
Вигукує образливі слова
Про всіх, про кого можна і не можна,
І набакир збивається крава-
Тка, ткана і давно уже не модна...
Неправда, в нього модний комірець
І сам він – популярний літератор.
І навіть сам він править за взірець.
Його звуть Татом, а не Супостатом.
Неправда – це ще зовсім не брехня.
Неправда – це предмет купівлі й торгу.
Краватку він змінив ще того ж дня,
Широку й куцу – на вузьку і довгу.
Купив білетик «Спринту» навмання
І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»...
А може, й вогку гілочку верби
Він виграв на весняному базарі.
А може, він рідню свою любив...
– Пробачте, та про це ви вже казали.
– Пробачте, я про щось уже казав?
– Казав! казав – здовкола загукали.
– Ще й молока з губів не облизав!
– Це в мене вуса так пообмерзали...
– Та то у нього піна на губах!
Та він скажений! Кличте витинара!..
Я втік.
А роздратована юрба
Позаду розчаровано стогнала...
ЧУМАК ХОКАЙДО
Згадуючи Юрка Ямайку
О як же волику-сан подібна земля до пляцка
О скільки сенсей-круторогий на пляцку тім плутанини
По сей бік курили рили по той бік аляска ляска
А поруч із хвиль і піни здіймаються хвиліпіни
Я марю тут сахаліном (хоч нащо він взагалі нам)
Та змащую вазеліном тобі чиряка за коліном
Тутейші аборигенші так дивно зовуться – «гейші»
Чорняві неначе сливи як персики злотошкірі
Та звичаї дивні тут (хоч фрухти значно дешевші) –
Стрибнувши би з котроюсь в бамбук та їй на умі хара-кірі
Отож кружеляю тут саке з полпотівцем і чайканшистом
Були б непогані хлопці – друзі в Широкому Лузі
Ковтнемо бува й привидиться: їдемо степом чистим
А вранці прочуняєш голову і все під тією ж Фудзі
Вже поперек горла мені рис і каламутне саке
Жуєш недоварену рибу а перед очима гречаники
(Та й на смак теє саке як твої волику сльози)
Віддав би з себе усе за добрий гранчак бурячанки
А ніч навколо азійська така таємнича й погордлива
Тільки й чекаєш що вискочить якась в кімоно мана
Крикне гортанним голосом свого хрипкого єрогліфа
Трісне п'ятою межи очі – тут мені і хана
ТІНЬ ВЕЛИКОГО КЛАСИКА
Вул. Уїльяма-Шекспіра
Напис на табличці
На вулицю Уїльяма Шекспіра
Я дівчину недавно проводжав.
Був дощ – не дощ,
а просто мжичка сіра,
І вулиця Уїльяма Шекспіра,
Яка існує в будь-якій з держав.
Я дівчину «під локоток» держав,
І ми ішли з кінотеатру «Космос»,
Який римується з диктатором Самосою,
Якого нахиляли з Нікарагуа...
Я захопився.
Але ніч така була!..
І був індійський фільм – «Любов і помста» –
Сам по собі прекрасний привід для знайомства.
Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,
По вулиці Уїльяма Шекспіра...
Ні, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
Захоплено щось теревенив я,
Всміхалася супутниця моя, –
Її душа так пристрасно кипіла,
Бо не могла забути й не забула
Сліпучу посмішку Ріші Капура.
(А всі наші вірні, товариші, –
Ніщо супроти посмішки Ріші...)
…. Отож ми йшли по вулиці Шекспіра.
По вулиці Уїльяма Шекспіра...
Так, через рисочку: Уїльяма-Шекспіра.
На вулиці нікого не було.
Точніше,
не було нікого видно.
Ви скажете, що – ніч і це не дивно,
А я скажу: отож-бо і воно...
Я відчував чийсь гострий-гострий погляд,
А власник погляду десь мусив бути поряд.
І погляд цей... супутниці моїй...
Впивався... в спинку...
Ні, не нижче – в спинку...
Мені ж вертатись на автобусну зупинку...
ПІСЕНЬКА ПРО ПАНА ВАСИЛЯ
Ю. П. Винни-Чемодан-чукові
Доброго ранку, пане Василю.
Просили батько,
мати просили!
Завтра, в суботу, у нас – ...
– Що? Весілля?
О Боже милий!
Немає сили!
Вранці прокинешся в понеділок,
Череп розколюється важкий, –
І кілька
карток з сектора «дівок»
Переставляєш у сектор «жінки».
У картотеки закута планета.
Краще за всі ЦРУ й ЦСУ
ВІН виплітає свої тенета,
ВІН закидає мережу свою.
Одна до НЬОГО
щодня приходить,
Дивиться в очі,
носиком хлюпа:
– В мене в самої ніц не виходить...
Пане Василю, знайдіть мені хлопа!
