обрисами заповзають в діри
простору фіксованому в кризі
і тому твердому як тролейбус
день повзе безглуздий і набитий
виразами фізій Амадеус
чи пияк чи хворий шепче пити
у норі до себе сам у собі
як в норі і найніжніші нори
потребують нір і в кожнім хробі
набрякає хіть і плеще море
вкупі з небом і зодіакальні
вихри визначають кут падіння
цегли швидкість руху до їдальні
від робітні до збожевоління
бунт гряде по вінця повен час
Христе
не рятуй не милуй нас
ГНИЛИЙ ЗУБ КІМНАТИ В ОЧІКУВАННІ СВЕРДЛА
телефону, жіноча піхва на тому
кінці дроту, тиша привалює два
отвори вух, які нерухомо
мандрують крізь день, піхва згадує номер
телефону з фантазіями на тему
довжини (заримовується Житомир
і повзе вздовж погляду), ми бредемо
коридорами тиші, тоді як найліпше було б
все ж таки видзвонитися і затерплий суглоб
вийняти з нерухомості – в місто! –
знайти її! вивільнити її
з телефонної пастки, зі шкіри змії –
та пізно! і нині, і присно!
нема! (чи є?) і чия? намололи ви...
та Господу все видно зверху,
тобто: всі прутні світу підняли голови
і встали до неї у чергу.
КОШМАР З ЧОРНОЮ КІШКОЮ
Жінки відлітають за обрій валютними
рейсами. Риси їх, брате мій, в пам'яті
зрощуються з їх іменами, часами ті
надзвукові колажі з многолюдними
і комфортабельними салонами
не повертаються, переповнюючись
тягарем часу і перетворюючись
на галереї дзеркал із бездонними
впадинами і коридорами. Брате мій,
майже щоночі я там. Все інакше і
зовсім не так, як назовні. Від нашої
злої поверхні далеко. В царатовій
плівці юрба відступає. Тільки
моторошно. Страх. Звір.
Різкі розриви. Непевні стики.
Чорна бестія лізе в зір.
Зрада. Смерть. Кішка. Ти гладиш шерсть.
В цей час що відбувається? Де?
Серце – стиск перехресть –
у пазурах терпне, тверде.
ПОЧАТОК НОВОЇ ЕРИ
(Злодійська балада)
Предмети набувають цінності, як бутлі з бродінням градусів,
Можна накреслити схему їхнього розташування.
Та головне – це двері, замок, що від надуживання
заклинює. Ліфт. Вантажівка, залита шизою радості.
Предмети різні, та в чомусь однакові, як барани.
Їх можна транспортувати в напрямку обрію, можна
складати з них експозиції, закопувати, вони
продаються, перекуповуються і враховується дрібниця кожна.
Наприклад, магічне свічадо з дистанційним перемиканням,
скрині з коханням і гаптуванням,
з чоколядами паннам і паням,
шати королівські, убьори князівські,
запаковані по-київськи і по-львівськи,
східне і західне причандалля,
колеса від жигуля і рояля
і далі – коралі, рублі, окуляри,
дві пари... тиша! ні пари!.. – до! – ля! – ри!..
Метелик, рукавичка, кейс.
Предмети-свідки бачать порожнечу.
Удалині ірже мій вірний рейс.
Планети провокують втечу.
Захриплий гелікоптер каркає на небесі.
А я під'їду у «Нектар» і нажерусь на всі!
………………………………………………………….
Але з точки зору предметів – це легковажна фантазія,
адже вони потоплені жахливим передчуттям,
їхнє внутрішнє наїжачене (чи скаламучене?) – там
відбувається перетворення, таємне і темне, як Азія.
Ось він скрадаєтся – злодій! – всі промені на ліквідацію!
У предметів з'являються пащі, ікла і пазурі,
очі, ніздрі, хвости, язики – вилущуються упирі,
людиноподібні перевертні – і вони мають рацію!
Бо людина – пихата глина! Пали її! Попели!
Людина лише викрадає, перепродує, жере і сере!
……………………………………………………………
Свідками незвичайного вбивства були стільці, столи,
килими та інший мотлох.
Був початок нової ери!
КРАПКА НА КОСТОМАРОВА
На туристичних мапах Львова бракує вказівок щодо місць і часу зібрань львівських кав'ярняних товариств. Кожне з них має коло своїх постійних прихильників, частина кавувальників мігрує з місця на місце. Є й такі, що каву не вживають, але залюбки споживають розмову, яка за кавою точиться...
Не беруся тут зліквідовувати недогляд картографів і описати всі відомі мені кавові крапки, хочу тільки зробити кілька необхідних зауваг щодо подальшого віршованого тексту і кав'ярні, з приводу якої він був сотворений, тим паче, що спільність між тією кав'ярнею і колишніми її «завсідниками» (в лапках – тому що там лише стоялося) на момент написання нижче поданого ямбічного тексту була порушена. Все у цьому світі має здатність виникати, перебувати і зникати.
Я вже й не можу точно сказати, коли виникла та кава на вуличці Костомарова (деякі особи стверджують, що її відкрили для ширшого світу художниці Наталка Шимін та Оля Шамрай). Вуличка проїздна, знаходиться між вулицями Шота Руставелі та Івана Франка, постійно заставлена ремонтним тролейбусом. Ще є на ній пункт приймання склотари. Її малювали видатні Юрко Кох («Так мовив інструктор») та Влодко Кауфман («Так мовив Заратустра»). Потік людей з кінцевих зупинок тролейбусів і автобусів і зворотній потік оминають її майже весь день. І лише одиниці відокремлюються від потоків натовпу і звертають на каву на Костомарова.
