поринувши у видива примарні,
які збирає місто-колізей.
Хоча це ніжні ігрища, хоча це
осінні звірі, жовтогриві дні,
і небезпечний, безконечний шпацер
у руслах часу по самому дні.
У Києві – тоді мене нема.
Відсутності ніхто не помічає.
До Києва, коли мене немає,
женеться на скажених псах зима.
Хоча ще літо бабине, хоча ще –
тонкі шовки, проміння павутин –
вода темніє і тече все важче,
і холод в листі, наче нікотин.
У Львові – у пивницях листопад
тече у шлунки, і пружні козики
повітря обертають, і музики
летять на вітрі з глибини Карпат,
карети мчать крізь натовпи, з незвички
столичний гість занурюється в сон,
мій фрак, циліндр, плащ і рукавички
музеям продає аукціон...
У Києві ж – я найскромніший гість.
З дверей дощу я переходжу в двері
чужих снігів, де сповіді Сальєрі
кіносеанс мені переповість.
Струмуюча імперія екранів.
Холодна перспектива ліхтарів.
І всі мої освідчення в коханні,
як дирижаблі в напрямку зорі.
Зате у Львові я – веселий бог
і ревний проповідник «Кама Сутри»,
служитель муз, вино дозую мудре,
щоб розділити пристрасть на обох.
Моя левиня – муза найніжніша.
Я в золоті б її навік загруз...
Та в Києві живе найкрасивіша,
найвередливіша – найменша з муз.
ПРО ЩО ТИ ДУМАЄШ НАПРИКІНЦІ СІЧНЯ
зранку, в суботу, дев'яносто третього року?
Я думаю: ось і субота, від січня
залишився день-два, від вчорашнього року-
і-ролу – п'яний виск баби – «пошол ти на хуй!» –
билося скло, богема розлазилась,
а нині сніг паде, і не скажеш, що наглий
(чи несподіваний) – все ж бо зима якась,
і я в оточенні рідних стін і навпроти
та ж таки цегла вуликів, хвилі
електромагнітні, програми марноти
екрани пакують, тріскучі і білі,
день будується, нафти бракне, прийдешнє
темне, таке враження – місць немає,
між ногами, у мозку, на кухні – яєшня
шкварчить, розпад, і хто все це має
зв'язати докупи? Суботній день лізе
по колу годин, батарейки заряджені...
Я думаю, що не такий все це мізер.
Я думаю – все це в моїм розпорядженні.
СІМ СТРОФ ЗАПОВНЕНОГО ЧАСУ
Я сам один поміж книжками
мені осточортіли коми
пейзаж заліз в віконні рами
і протяг в рамах виє як
у серіалах про обкоми
і про становлення роками
сибірський вовк на все зникоме
як ельдорадо комуняк
зима проблема особистість
природа соціум набутість
осточортіння і розкутість
у виразах ще місяць і
весна почнеться плодовитість
хоча як ліпше придивитись
дай Боже нам старих позбутись
плодів і кинути кінці
й пришвартуватися до сцени
і виставити добрі ціни
«хоча творіння це безцінне
я продаю його хрін з ним»
а потім рушити в Афіни
чи до могили Авіценни
облазити культурні центри
і в кожнім набухатись в дим
під небом зоряним Венеції
питатись – ти якої нації?
я – українець з. резервації
«Будинок Творчості Ірпінь»!
а москалі не мають рації
до макаронів треба спеції
а в салі вся кайфуля в перці і
вся суть вся сума і глибінь
аж тут постукав Степаненко
[22] ввійшов натхненний наче Данко
у кожусі на півгодинки
ми випили з ним по сто грам
не вліз він в асонансні рими
спішився у митецькі храми
хоч оцінив віконні рами
і полетів крізь них у храм
напівспорожнена «Пшенична»
це доказ що й вона не вічна
та вулиця Академічна
у Львові вічна і пиздець!
пардон сто грам по шарабанах
таки проллялося до п'яних
я не належу ще та замах
вчинив на вуха хай їм грець
тому я знову сам темніє
за шибою пейзаж минає
січневий день але надії
мені не відбере ніхто
у світле майбуття що має
відбутися яке воліє
прийти хоча його немає
ніде та вже стоїть авто
З'ЯВА
Систему координат накреслено.
Точка, яка відповідає
твоєму стану в теперішньому
повільно повзе під
твоїм невпинним наглядом, залишаючи
гаснучий слід.
