Замок зіходив на землю все меншими замками,

з одною-єдиною баштою,

де графи колишні ставали поволі

фігурами з воску, жокеями,

фотопортретами.

Здрібніння квартир і мансард,

навіть шахових партій в альтанках,

відбилось на нашому настрої –

хотілося пити й мочитись.

І врешті, зійшовши по Лисенка, де

обличчя у вікнах немов стародруки,

побачили ми,

як доми продаються, полотна, гравюри,

дівчата.

З «Татарні» світило підземне крило.

Місто немов сузір'я.

Як часто, блукаючи, йшли ми

на світло домів, від яких

не лишилося й каменя!..

І хто нам повірить, що йшли ми на світло?

Як часто шукали ми гирло,

і міст, і причал

в опівнічних пустинях дворів,

та хто нам повірить, що річка була тут?

Тільки крізь нас переходять міста

у непам'ять.

Ми вимовляємо їх

і знаходимо іншими. Втім,

вранці виходиш на площу і все впізнаєш:

Липи в час доцвітання стоять золоті,

безгомінні.

І. НІЖНІСТЬ

По той бік пристрасті народжується ніж...

Лахмітник Місьо о четвертій ранку

зарізав панну Касю, лесбіянку

(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав їй черево й горлянку,

аж весь шалів, аж весь упав у дріж.

Вона ж – одно твердила: «Хоч заріж,

я присягла навіки свойму Янку!»

(Той саме відбував на зґвалтування).

Вона була любов його остання –

і так пішла, небога, ні за гріш.

Кохання – то велика дивовижність:

там, де лише народжувалась ніжність,

за хвильку може виникнути ніж.

2. АЗАРТ

У карти, так обшмульгані, що аж,

засіли пан різник і пан музика.

Була спокуса виграшу велика,

а за вікном був гомін і пейзаж.

І все зійшло б гаразд, якби не піка.

Вона не йшла – музика впав у раж,

сказав собі: «Ти в пику його вмаж!

Дивись, яка паскедна в нього пика!»

І різнику в чоло зацідив прасом.

Той більш не буде торгувати м'ясом,

він горілиць лежить і ні мур-мур.

У супроводі ґречних поліцаїв

музика йде навік, мов у Почаїв,

кудись далеко, певно, у тюрму.

3. ЖИТТЄПИС

Зіновій Блюм, король шинків і яток,

рожевих лярв улюблений кумир,

літав по крамарях, немов упир,

і, ніби кров, смоктав із них податок.

Його стрічали радісним «вей мір!»

Під усмішкою, що солодша паток,

він позбавляв їх золота й дівчаток,

але, на жаль, порушив міру мір.

З тюрми його звільнили вже совіти –

сяк-так почав по-руському триндіти

і висунув на службу сам себе.

По лікті у кишках, немов анатом,

навчився водку жрать, ругаться матом

в енкаведе, а згодом емгебе.

4. МАФІЯ

На розі Кармелітської та Духа

Святого двометровий зимний хлоп

лежав, зацвівши оком, як циклоп

(античний). Потекла на брук з-під вуха

його червона юха, мов сироп

(малиновий), а в центрі капелюха

прострелено діру. Літала муха

над ним, і плач дівочий із утроб

летів до неба, де злодійський рай,

де кожен сутенер або шахрай

знайде в кущах навік собі малину.

В присутності лягавих та собак

старенька мати думала: «Ось так

ти гідно шлях життя завершив, сину».

5. ПОСТРІЛ

Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,

у золоті дзеркала установи,

поправиш ружу й посміх Казанови

і сам собі накажеш: кроком руш

до кабінету, де – вершина змови.

Тебе чекає мрець – очей не мруж,

а, вихопивши револьвер із руж,

спрямуй на нього дуло тридюймове.

Ти станещ в цю хвилину шестикрилим,

а він повільно зсунеться на килим,

потягне канделябр і каламар.

Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)

і, розпізнавши натяки астральні,

почуєш, як видзенькує комар.