КАВА
Натхнення – це бармен – до ваших послуг, –
що заклинає каву, як змію,
і варить бідну голову мою
в цій рідині, відтяту за непослух
турецьким ятаганом. Визнаю –
я став у чергу фацетів зарослих,
струнких цукерок і ножів дорослих...
Та я ще не прописаний в раю!
Чоколядовий рух, температура
червоних уст і божевільних бджіл.
У незнайомки погляд, як в лемура, –
аж цукор переламує навпіл.
Я ж – думкою в районі Сінгапура –
своє обличчя виляпав на стіл.
СОНЕТ З РУДИМ КОТОМ
По шурхоту опалому, в промінні,
примруживши очей зелений зблиск,
іде на полювання василіск
по щебети, по душі їх осінні.
Останнє соло плавиться, як віск,
і опадає, і назустріч тіні
летить – рудий хормейстр в онімінні,
та все-таки – який із хору зиск
у час, коли співає шлунок басом,
птахам дають червоні комірці.
Театр муркотить, і в паніці
тікає черга небесами й плазом.
В партері слух напружують тим часом
ті, хто ще слухачі, хоч і мерці.
СМЕРТЬ ГЕРОЯ
(Комар)
Іржавий простір в комаринім тілі
сопрано стер на порох. У трубі
крихкого носа помпи вже слабі.
А кров тече крізь русла скам'янілі.
Ні палива, ні співу, ні тобі
краплини співчуття... Як на вугіллі,
несуть його мотори зіржавілі
з останніх сил свердлити слух юрбі.
Він – камікадзе, що небесні тони
на неї б кинув, як на ешелони,
і вже по смерті став би кавалер
найвищих орденів! почесні списки!
знамена! сурми! залпи! обеліски!
якби його мій ляпас не розтер.
LOVE STORY
(Мелодрама з п'яти сонетів)
1. МАРЕННЯ
Про те, хто ти така насправді,
мені відомо, але вдача
моя плебейська, наче псяча
проста душа у леопарді
чи горб у віршах Леопарді,
чи козаки у творах Панча,
чи фіга в шкірі помаранча,
чи помаранчі на більярді.
Така натура – я тремчу,
коли подумаю, та сітку
на видива твої плету,
майструю клітку золоту,
плекаю найніжнішу квітку
й молюся піхвам і мечу.
2. ПОДОРОЖ
Я знов у подорож іду
до амазонки, для початку
шепочу: «Ти – моє дівчатко...»
І лижу скупану в меду,
а пальці переходять кладку,
мов розбишаки, у саду
її принад, і я краду
ці видива собі на згадку.
Коли медовий мій язик
вона, немов цукерку, смокче,
я зависаю, наче птах,
під гупання її музик,
а подорож кінчаю конче
в її співаючих устах.
3. АУТОДАФЕ
Я інквізитор фотографій,
що подаровані в напливі
сентиментальності, звабливі
півкола бюсту – амфібрахій.
Хоча слова мої в оливі
і ймення древнє, як Малахій, –
в запястя всіх твоїх анархій
загнав я цвяхи страхітливі.
Отож мій наголос, як ніж,
проходить поміж дуг і між
опуклих пагорбів і впадин –
і вогнище! – Твоє бліде
лице у попіл опаде.
... І розповзеться сотня гадин.
4. ЗЛОЧИН
А я собі гуляю,
як рибка по Дунаю...
Яка ти все-таки потвора
зсередини. Я розглядаю,
як підліток Данаю,
на лежаку у прокурора.
«Що ви робили позавчора?» –
– Ходив тужити до Дунаю.
«Хто це така?» – Оце? Не знаю.
(Це ти, моя уяво хвора).
Я бачу знов – порожній пляж,
всі претенденти на кохання
у зборі, тягнем жереб...– Ляж!
Ніч перша шлюбна і остання
твій пурпуровий фюзеляж
несе на дно до запитання.
5. ПОКАРАННЯ
Ув'язнений сумлінням суднім,
