— Я грішила, — мовила Серсея. Язик її ледве повертався у роті, вуста були сухі й потріскані. — Я скоїла тяжкі гріхи. Нині я це бачу ясним зором. Як я могла так довго лишатися сліпою? Нарешті Стариця з’явилася до мене, високо здійнявши лампаду мудрості. Її священне світло осяяло той шлях, яким тепер я маю йти. Я хочу очиститись гріха. Нічого більше не бажаю, крім прощення й спокути. Благаю, добра септо, молю вас на колінах: відведіть мене до верховного септона, щоб я сповідала йому мої злодійства та перелюбства.

— Я перекажу бажання вашої милості, — відповіла септа Унела. — Їхня пресвятість матимуть велику втіху. Бо сказано, що лиш сповіддю та щирим каяттям рятуються безсмертні душі.

І подарувала королеві спокій та спочинок на решту тієї довжелезної ночі. Години і години минали у блаженному забутті. Сова, і вовк, і соловей прослизнули повз королеву непоміченими, поки Серсея втішалася довгим солодким сном, у якому Хайме був її чоловіком, а їхній син ходив землею живий.

З настанням ранку королева майже повернулася до тями. Коли її наглядачки з’явилися по неї, вона знову промимрила слова належної покори і потвердила свій намір сповідати гріхи та отримати пробачення.

— Велике щастя чути се від вас, — поважно кивнула септа Моела.

— Великий тягар упаде з вашої душі, — додала септа Сколера. — Ваша милість скоро відчують незрівнянне полегшення.

«Ваша милість.» Два прості слова знуртували їй душу. Під час її тривалого полону три мучительки нечасто обтяжували себе навіть такою чемністю в бік королеви.

— Їхня пресвятість чекають, — мовила септа Унела.

Серсея схилила голову, покірно і принижено.

— Чи не дозволите мені хоча б купіль? Я не в належному вигляді для відвідин високої особи…

— Скупаєтеся згодом, якщо дозволять їхня пресвятість, — заперечила септа Унела. — Зараз вас має хвилювати не марнославство грішної плоті, а очищення безсмертної душі.

Три септи повели її униз баштовими сходами. Септа Унела рухалася попереду, септа Моела та септа Сколера — по п’ятах, наче досі боялися, що вона кинеться тікати.

— Я вже так давно не бачила відвідин, — промурмотіла Серсея тихо і сумирно, ступаючи сходами. — Чи здоровий наш король? Я питаю лише як матір, що непокоїться за дитину.

— Його милість у доброму здоров’ї, — відповіла септа Сколера, — і добре захищений, удень і вночі. Королева завжди перебуває коло нього.

«Я — королева!!!» Але Серсея проковтнула, посміхнулася і мовила:

— Це добре знати. Адже Томен так її кохає. Я не вірила ані на мить у ті жахіття, що про неї розповідали. — «Як Маргерії Тирел вдалося викрутитися зі звинувачень у перелюбстві, зраді чоловіка і престолу? Як?!» — Невже над нею вже відбувся суд?

— Скоро відбудеться, — мовила септа Сколера, — але її брат…

— Замовкни! — обернула Унела через плече на Сколеру вогняний погляд суворих очей. — Ти забагато патякаєш, стара дурепо. Не в нашій волі говорити про такі речі.

Сколера схилила голову.

— Благаю пробачити.

Решта шляху донизу минула в мовчанні.

Верховний горобець прийняв королеву в своєму святилищі, непоказній семикутній палаті, з кам’яних стін якої на присутніх витріщалися грубо вирізьблені лики Седмиці — майже так само кисло і несхвально, як сам пресвятий отець. Коли Серсея увійшла, він саме сидів коло грубо витесаного столу і щось писав. Верховний септон анітрохи не змінився від того дня, коли вона востаннє перебувала у його присутності — того самого, коли її схопили та ув’язнили за його наказом. Він і досі лишився тендітним посивілим чоловічком з твердим і палючим поглядом, повним дивної жаги, гостро окресленим обличчям, підозріливими очима. Замість коштовних шат своїх попередників він носив мішкувату рясу нефарбованої вовни, що спадала йому до кісточок.

— Ваша милосте, — привітався він. — Я так розумію, ви прийшли заради сповіді.

Серсея впала на коліна.

— Саме так, ваша пресвятосте. Адже сама Стариця з’явилася мені вві сні, високо здійнявши…

— Авжеж, авжеж. Унело, ви лишайтеся і записуйте слова її милості. А вам, Сколеро та Моело, дозволяю піти.

І верховний септон склав кінчики пальців докупи тим самим рухом, який королева тисячу разів бачила в свого батька.

Септа Унела сіла на стілець позаду неї, розгорнула пергамен, умочила перо в маестерське чорнило. Серсея відчула напад страху.

— А коли я зізнаюся, чи дозволять мені…

— З вашою милістю чинитимуть відповідно до ваших гріхів.

«Він невблаганний та непохитний» — ще раз нагадала собі королева. І дозволила собі хвильку зібратися з думками.

— Ну то хай Мати Небесна зглянеться на мене. Я злягалася з чоловіками поза путами шлюбу. Зізнаюся у сьому.

— З ким саме? — Очі верховного септона незворушно втупилися у її.

Серсея почула, як позаду тихо і обережно шкрябає пером Унела.

— З Ланселем Ланістером, моїм братом у перших. І з Ознеєм Кіптюгом. — Обидва чоловіки зізналися, що були з нею в ліжку; заперечувати було безглудо. — З його братами теж. Обома.

Вона не мала способу дізнатися, що саме розкажуть Озфрид та Озмунд. Краще визнати трохи забагато, ніж замало.

— Моєму гріху немає виправдання, ваша пресвятосте, але я почувалася самотньою і зляканою. Боги забрали від мене короля Роберта, мого коханого захисника та покровителя. Я лишилася на самоті, оточена змовниками і заколотниками, нещирими друзями, зрадниками, що бажали смерті моїм дітям. Я не знала, кому довіритися, і тому скористалася… єдиним відомим мені способом привернути до себе Кіптюгів.

— Тобто вашими жіночими принадами?

— Так, моєю жіночою плоттю. — Вона притиснула до обличчя руки, затремтіла, а коли знову їх опустила, очі її спливали слізьми. — Хай пробачить мені Діва, та я вчинила так заради своїх дітей, заради добра королівства. Я не мала з того втіхи, бо Кіптюги… то суворі й жорстокі чоловіки, вони брали мене зухвало і брутально… та що я мала робити? Томенові потрібні були захисники, яким я могла довіритися.

— Його милість перебував під захистом Королегвардії.

— Королегвардія стояла і дивилася, як на власному весіллі помирав його брат Джофрі! Вона нічим не зарадила смерті одного з моїх синів, яку я бачила на власні очі. Я не могла навіть думати втратити іншого. Так, я грішила, я скоїла неправе перелюбство, але скоїла його заради Томена. Благаю вашу пресвятість пробачити мені, та я б розсунула ноги перед кожним чоловіком у Король-Березі, якби то був єдиний спосіб уберегти життя моїх дітей!

— Пробачення надходить лише від богів. А що скажете про пана Ланселя, вашого брата в перших і зброєносця вашого ясновельможного чоловіка? Ви і його брали до ліжка затим, щоб звоювати його вірність престолові?

— Ланселя… — завагалася Серсея.

«Обережно, — сказала вона собі, — Лансель розповість йому геть усе.»

— Лансель кохав мене. Він був іще зовсім хлопчик, та я не сумнівалася у його відданості мені й моєму синові.

— І все ж розбестили його і навернули до гріха.

— Я була така самотня! — Королева придушила схлип. — Я втратила чоловіка, сина, панотця. Я правила намісницею на державі, але ж і королева — лише жінка, а жінки — слабке вмістилище гріха, легка здобич усякої спокуси… кому це знати, як не вашій пресвятості. Навіть святі септи час від часу піддавалися гріховній звабі. Від Ланселя я мала втіху і розраду. Він був лагідний, ніжний, не кидав мене на самоті. Я знаю, це було негідно, та нікого іншого поруч я не мала… а жінці потрібно почуватися коханою, мати коло себе чоловіка, бо вона, вона…

З грудей Серсеї ринули нестримні схлипи. Верховний септон не зробив ані спроби її заспокоїти. Він сидів, спрямувавши на королеву незворушний погляд, і спостерігав її сум’яття з кам’яним лицем, ніби різьблені подоби Седмиці у храмі нагорі. Минали довгі хвилини; нарешті сльози королеви просохли, залишивши очі червоними і подразненими. У грудях їй млоїлося — ось зараз упаде без тями. Але верховний горобець ще не скінчив.

— Це гріхи звичайні, пересічні, — мовив він. — Лукава вдача удовиць відома всім. Та й загалом жіноцтво у серці своєму мінливе і невірне, звикле чарами краси та ницим підступом накидати на чоловіків тенета злої волі. У цьому, втім, немає зради, якщо ви не грішили поза шлюбним ложем, поки був живий його милість король Роберт.