Джеймі лежав червоний і обм’яклий, очі заплющені, груди ледь помітно здіймалися.

— Ти! — виплюнула Шерон і рвучко скочила на ноги. Вона кинулася на Джареда, мов кішка, цілячись нігтями йому обличчя.

Джаред схопив її за руки й, скрутивши їх за спиною, вивів Шерон із кімнати.

Меґґі, здавалося, от-от кинеться на допомогу дочці, проте Джеб обігнув Джареда з Шерон і став їй на заваді.

— Відпусти її! — гукнув Док, але Джаред його проігнорував.

— Вандо, лікуй! — мовив він до мене.

Док ступив крок уперед і відгородив Джеймі від мене.

— Доку, — засапано мовила я. Ворожість, що повисла в кімнаті над нерухомим тілом Джеймі, лякала. — Мені потрібна допомога. Будь ласка. Заради Джеймі.

Док не зрушив із місця — він досі не зводив погляду з Джареда та Шерон.

— Давайте, Доку, — втрутився Іян. Він став поруч і поклав руку мені на плече; в маленькій кімнатці була тиснява, я відчула напад клаустрофобії.— Через свою дурнувату гордість ви дозволите дитині померти?

— Це не гордість. Просто нам важко передбачити, як на нього вплинуть чужі ліки!

— Куди вже гірше!

— Доку, — мовила я. — Подивіться на моє обличчя.

Док не один відреагував на моє запрошення: Джеб, Іян і навіть Меґґі з цікавістю оглянули мене. Однак Меґґі одразу ж розізлилася на себе, що не змогла стримати цікавості, та швидко відвела погляд.

— Як? — запитав Док.

— Я покажу. Будь ласка. Ну, навіщо Джеймі й далі страждати?

Док вагався, зазираючи мені в обличчя, а тоді голосно зітхнув.

— Іян має рацію — гірше вже не буде. Якщо ці ліки вб’ють Джеймі…— він знизав плечима, згорбився й відійшов убік.

— Ні! — вигукнула Шерон.

Ніхто не звернув на неї уваги.

Я стала навколішки біля Джеймі, стягнула з плечей рюкзак і смикнула його, розкриваючи. Понишпорила всередині, поки не знайшла «Знеболювальне». Загорівся ясний промінь ліхтаря й освітив обличчя Джеймі.

— Іяне, води, будь ласка.

Я відкрутила кришечку й витягнула один малесенький квадратик. Потягнувши Джеймі за підборіддя, щоб розтулити йому рот, я відчула, як палає його шкіра. Поклала квадратик йому на язик і, не озираючись, простягнула руку. Іян подав мені миску з водою.

Обережно я влила трохи води в рот Джеймі, щоб ліки потрапили в шлунок. Пересохлим горлом Джеймі насилу ковтнув.

Я кинулася божевільно шукати тоненький флакончик-спрей. Нарешті відшукавши, зняла кришечку й одним швидким рухом розсіяла хмаринку ліків біля обличчя хлопчика. Я з нетерпінням чекала, поглядаючи на його груди, поки він її вдихне.

Я торкнулася обличчя Джеймі — воно просто палало! Я кинулася на пошуки «Від гарячки», сподіваючись, що ліки будуть такі ж прості у використанні. Кришечка відкрутилася, і виявилося, що під нею знов квадратики, цього разу блакитні. Я полегшено зітхнула й поклала один Джеймі на язик. Підхопила миску і вилила трохи води між його сухі губи.

Цього разу він одразу ж ковтнув — йому ставало легше.

Обличчя Джеймі діткнулася ще одна рука. Я упізнала довгі тонкі пальці Дока.

— Доку, є гострий ніж?

— Є скальпель. Хочеш, щоб я відкрив рану?

— Так, тоді я зможу її почистити.

— Я також думав про це… хотів випустити гній… але біль…

— Зараз Джеймі нічого не відчуватиме.

— Погляньте на його обличчя, — прошепотів Іян, схилившись.

Джеймі був уже не такий червоний. Тепер обличчя його набрало природного здорового відтінку. На чолі досі поблискував піт, але я знала, що той просто не встиг висохнути. Ми з Доком водночас торкнулися чола хлопчика.

«Працює! Так!» — ми з Мелані одностайно зраділи.

— Ти ба, — видихнув Док.

— Гарячки немає, але в рані ще може бути інфекція. Мені потрібна допомога, Доку.

— Шерон, можеш подати мені…— почав був він. Тоді підвів погляд. — Ой. Кайле, подай, будь ласка, торбу, що лежить просто в тебе під ногами.

Я згорбилася над червоною набряклою раною. Іян світив на неї ліхтариком, а ми з Доком одночасно копирсалися в своїх торбах. Він дістав сріблястий скальпель — мені мов приском за шкуру сипонули. Але я, стараючись не зважати, приготувала більшу пляшечку «Очистки».

— Він точно нічого не відчуватиме? — вагався Док.

— Ох, — прохрипів Джеймі. Його широко розплющені очі блукали по кімнаті, поки не натрапили на моє обличчя. — Привіт, Вандо. Що тут відбувається? Чому всі тут зібралися?

Джеймі звівся на ліктях.

— Легше, хлопче. Як почуваєшся? — Іян притиснув плечі Джеймі до матраца.

— Я почуваюся… дуже добре. А чому всі тут зібралися? Не пам’ятаю…

— Ти хворів. Не ворушись, ми ще не закінчили тебе лікувати.

— А можна мені води?

— Звісно, хлопче. Ось, бери.

Док недовірливо витріщався на Джеймі.

Я насилу говорила — горло здавило від радості.

— Це «Знеболювальне», — ледве вичавила я. — Дивовижне відчуття.

— А чому Джаред не пускає Шерон? — прошепотів Джеймі до Іяна.

— Вона в кепському гуморі,— театральним шепотом відповів Іян.

— Лежи цілком непорушно, Джеймі,— попередив Док. — Зараз ми… почистимо твою рану. О’кей?

— О’кей, — тихо погодився Джеймі. Він помітив скальпель у руках Дока й занепокоєно втупився в нього.

— Скажеш, коли щось відчуєш, — мовив Док.

— Якщо болітиме, — докинула я.

Професійними рухами Док швидко й лагідно протяв запалену шкіру на рані. Ми обоє подивилися на Джеймі. Він утупився в темну стелю.

— Дивне відчуття, — сказав Джеймі.— Але мені зовсім не боляче.

Док кивнув сам до себе і знову взявся за скальпель, цього разу розтинаючи шкіру навхрест. Із рани хлинули кров і темно-жовтий гній.

Тільки-но Док забрав руку, я розбризкала «Очистку» по кривавому хресту. Гній із беззвучним шипінням запузирився. Почав танути, майже як мильна піна під водою. І нарешті розтанув. Док уривчасто дихав.

— Ви тільки подивіться!

Про всяк випадок я побризкала рану й навколо неї двічі. Почервоніння зійшло зі шкіри, залишилися тільки сліди червоної людської крові, що натекла з рани.

— Добре, а тепер «Зцілення», — прошепотіла я. Знайшовши потрібний флакончик, я піднесла його до розрізу. Прозора рідина, що світилася зсередини, крапнула в рану. Кров одразу ж припинила цебеніти. Я вилила в рану половину флакончика — вдвічі більше, ніж потрібно.

— Гаразд, Доку, а тепер ми разом маємо стиснути краї рани.

На цей час Док просто втратив дар мови — стояв із відвислою щелепою. Він зробив те, що я просила: стиснув обома руками краї рани докупи.

— Лоскотно, — засміявся Джеймі.

В Дока очі на лоба полізли.

Я обережно втерла «Замазку» в шкіру навколо хрестоподібної рани і з задоволенням спостерігала за тим, як краї рани стягуються, а шкіра поступово рожевіє.

— Можна мені поглянути? — запитав Джеймі.

— Відпусти його, Іяне. Ми вже майже закінчили.

Джеймі підвівся й оперся на лікоть, його очі палали цікавістю. Мокре від поту брудне волосся скуйовдилося, а от на щічках почав з’являтися здоровий рум’янець.

— Бачиш, зараз я змащу ось цим, — сказала я і втерла в шкіру блискучий порошок. — І шрам розгладиться. Зовсім як у мене, — і я показала йому свою руку в тому місці, де колись був шрам.

— А хіба на дівчат шрами не справляють враження? — засміявся Джеймі.— Звідки в тебе ці чарівні ліки, Вандо?

— Джаред узяв мене з собою у вилазку.

— Ти це серйозно? Класно!

Док розтер пальцями блискучі порошинки й підніс їх до носа.

— Треба було її бачити, — втрутився Джаред. — Вона була неперевершена.

Я здивувалася, почувши голос Джареда так близько. Я автоматично озирнулася, шукаючи руді коси Шерон, — вона йшла геть. Меґґі вийшла слідом за нею.

Як сумно. Як страшно! Бути настільки переповненим ненавистю, щоб не порадіти за одужання дитини… Як тільки можна до такого опуститися?

— Ванда зайшла в лікарню, просто до інопланетян, задурила їх байками про те, як поранилася, і попросила вилікувати. А тільки-но вони відвернулися, вкрала ось ці ліки — винесла просто з-під носа, уявляєш? — з уст Джареда розповідь звучала захопливо. Джеймі широко усміхався. — І вийшла собі, забравши цілу торбу флакончиків, яких нам вистачить іще надовго. Ще й ручкою помахала гусені в реєстратурі,— Джаред нестримно реготав.