— Лови, — гукнув Джаред і почав жбурляти йому батончик по батончику — прицільно як ножі.
Кайл легко зловив солодощі й підбіг до нас, щоб перевірити, чи Джаред чогось бува не приховав.
— Ось, — мовив Іян, простягаючи братові половину батончиків, але навіть не підводячи на нього очей. — А тепер іди.
Кайл не зважав на нього. Вперше за увесь день він поглянув на мене. В темряві його очі здавалися чорними. З виразу обличчя я не могла нічого прочитати.
Я смикнулася — і від болю в ребрах хапнула ротом повітря.
Іян і Джаред стали переді мною плече до плеча, заступивши мене як завіса.
— Ти чув, що тобі сказали, — мовив Джаред.
— Можна мені спершу дещо сказати? — Кайл протиснувся між ними.
Вони не відповіли.
— Я не розкаююся, — мовив Кайл до мене. — Я досі вважаю, що так і мав учинити.
Іян відштовхнув брата. Кайл похитнувся, але знову зробив крок уперед.
— Зажди, я ще не закінчив.
— Ні, закінчив, — втрутився Джаред. Його пальці стиснулися в кулаки, шкіра на кісточках побіліла.
Тепер на нас звернули увагу всі. У печері стало тихо, веселий гамір ущух.
— Ні, я ще не закінчив, — Кайл здійняв руки, наче здається, і знову заговорив до мене. — Я вважаю, що вчинив правильно, але ти врятувала мені життя. Не знаю чому, але ти все-таки це зробила. Отож життя за життя. Я тебе не вб’ю. Сплачу свій борг таким чином.
— Ти повний бовдур, — мовив Іян.
— А хто з нас закохався в гусінь, братику? І хто з нас бовдур?
Іян, стиснувши кулаки, кинувся до Кайла.
— Я тобі скажу чому, — мовила я голосніше, ніж сподівалася. Але результат мене вдовольнив. Іян і Джаред здивовано витріщилися на мене, але припинили бійку.
Я рознервувалася. Довелося прочистити горло.
— Я не дала тобі впасти, тому що… тому що я не така, як ти. Я не кажу, що я не така, як… люди. Адже багато хто з присутніх вчинив би так само. Тут є хороші й добрі люди. Такі як твій брат, і Джеб, і Док… Я хочу сказати, що я не така, як ти.
Кайл дивився на мене якийсь час, а тоді засміявся.
— Отакої! — мовив він, досі сміючись. Розвернувся і з почуттям виконаного обов’язку пішов по воду. — Життя за життя, — кинув він через плече.
Я не була певна, чи варто йому вірити. Зовсім не була певна. З людей неабиякі брехуни.
Розділ 37
Бажання
Певні комбінації могли гарантувати перемогу. Наприклад, якщо Джаред і Кайл грали в одній команді, ця команда вигравала. Якщо Джаред грав з Іяном, тоді вигравала їхня команда. Я почала була думати, що це Джаред — запорука перемоги, поки не побачила, як двоє братів грають в одній команді.
Спочатку відчувалася незначна напруга, принаймні Іян почувався ніяково в одній команді з Кайлом. Але за кілька хвилин біганини у темряві все налагодилося, запрацювала схема — схема, яка існувала ще задовго до моєї появи на планеті Земля.
Кайл із точністю передбачав кожен наступний крок Іяна, і навпаки. Вони розуміли один одного без слів. Навіть тоді, коли Джаред переманив на свій бік усіх найкращих гравців — Брандта, Енді, Веза, Аарона, Лілі та Меґґі у ролі воротаря, — Кайл з Іяном усе одно вийшли переможцями.
— О’кей, о’кей, — мовив Джеб, перехопивши подачу Енді й затиснувши м’яч під пахвою. — Гадаю, і так зрозуміло, хто переміг. Не хочеться псувати вам відпочинок, але робота чекає… та й, по щирості, я геть знесилів.
Хтось упівсили запротестував, хтось застогнав, але здебільшого люди сміялися. Здається, ніхто по-справжньому не зажурився, що веселощі скінчилися. З того, як дехто сів на землю просто там, де стояв, і схилив голову між коліна, намагаючись відсапатися, стало зрозуміло, що не тільки Джеб утомився.
Люди почали розходитися по двоє, по троє. Мені довелося посунутися й звільнити прохід, щоб вони могли пройти, мабуть, прямуючи на кухню. В печері було темно, майже неможливо встановити, котра година, але, здається, час обіду вже проминув. З-поміж збуджених людей я вирізнила Кайла та Іяна й уважно за ними спостерігала.
Коли оголосили кінець гри, Кайл підніс руку, щоб дати Іяну «п’ять», але той пройшов повз, так ніби нічого не помітивши. Тоді Кайл схопив брата за плече й розвернув до себе. Іян струснув Кайлову руку з плеча. Я напружилася: здавалося, от-от почнеться бійка. Кайл замахнувся кулаком, цілячись Іянові в живіт, але той легко ухилився, і я зрозуміла, що Кайл не мав злих намірів. Він засміявся, і його рука потягнулася скуйовдити братову чуприну. Іян відштовхнув руку Кайла — цього разу ледве стримуючи усмішку.
— Чудова гра, братику, — долинули до мене Кайлові слова. — Бачу, не розучився ще.
— Ти бовдур, Кайле! — мовив Іян.
— У тебе розум, у мене краса. Все чесно!
Кайл знову жартома вдарив брата. Але цього разу Іян відбив удар і скрутив руки Кайла за спиною. Тепер він усміхався по-справжньому, а Кайл лаявся і реготав водночас.
Мені це здавалося дуже жорстоким: я зіщулилася, напружено спостерігаючи за ними. Саме тоді в пам’яті спливла картинка зі спогадів Мелані: троє цуценят качаються по траві, дзявкотять і вищиряють зуби, так ніби їхнє найзаповітніше бажання — перегризти горлянку братам.
«Вони просто граються, — підтвердила Мелані.— Братерство глибоко сидить у людському нутрі».
«Так має бути. Так правильно. Якщо Кайл справді не збирається нас убивати, то все буде гаразд».
«Якщо», — повторила Мелані похмуро.
— Зголодніла?
Я підвела погляд, і моє серце тьохнуло. Здається, Джаред досі мені вірить.
Я похитала головою. Мені потрібна була хвилька, щоб підібрати правильні слова.
— Не знаю чому, адже я увесь час просиділа тут і нічого не робила, але я втомилася.
Він простягнув мені руку.
«Тримай себе в руках, — попередила Мелані.— Він просто галантний».
«Гадаєш, я цього не усвідомлюю?»
Я простягнула йому руку, силкуючись стримати дрож.
Джаред обережно допоміг мені звестися на ноги — вірніше, на ногу. Отак я й балансувала на здоровій нозі, міркуючи, що ж робити далі. Він, здається, також не знав, що діяти, проте руки не забрав. Між нами був широкий простір. Я уявила, як стрибатиму крізь печери на одній нозі, й почервоніла. І хоча я не опиралася на Джаредову руку, мої пальці міцно стиснули його долоню.
— Куди тобі?
— Е-е-е… — нахмурилась я. — Здається, біля нор… на складі досі лежить матрац.
Джаред насупився — ідея сподобалася йому ще менше, ніж мені.
Раптом чиясь сильна рука схопила мене за талію.
— Я відведу її, куди треба, — мовив Іян.
На обличчі Джареда була непроникна маска — як завжди, коли він дивився на мене і не хотів, щоб я зрозуміла, про що він думає. Але зараз він дивився на Іяна.
— Ми саме обговорювали куди. Вона втомилася. Можливо, в лікарню?..
Ми з Іяном водночас похитали головами. Після останніх жахливих днів, проведених у лікарні, мені не хотілося повертатися в приміщення, якого я колись так нерозумно боялась. Особливо дивитися на порожнє ліжко Волтера…
— У мене для неї є краща місцина, — мовив Іян. — Ліжка в лікарні тверді, мов камінь, а Ванда вся в синцях.
Джаред досі тримав мене за руку. Чи відчував він, як сильно стиснув мені пальці? Було несила терпіти, але він, здавалося, не усвідомлював цього. А скаржитись я точно не збиралася.
— Може, тобі краще пообідати? — запропонував Джаред Іянові.— Здається, ти зголоднів. А я відведу її, куди ти там хотів…
Іян саркастично гмикнув.
— Я не голодний… Щиро кажучи, Джареде, гадаю, Ванді потрібно щось більше, ніж просто рука. Не знаю… чи ти… здатен їй це дати. Розумієш…
Іян не договорив, нахилився й швидко підхопив мене на руки. Я охнула, коли він ненавмисне зачепив мій бік. Але Джаред не відпускав моєї долоні. У мене вже й пальці почервоніли.
— …на сьогодні з неї досить. А ти йди собі на кухню.
Вони довго дивилися один на одного, а мої пальці вже були бордові.
— Я здатен її донести, — нарешті мовив Джаред тихо.