— Це не тільки заради мене. Ти — член нашого товариства, і ніхто просто так тебе не вижене. Ти занадто важлива для нас усіх — навіть для тих, хто ніколи цього не визнає. Ти нам потрібна.

— Іяне, мене ніхто не виганяє.

— Саме так. Навіть ти сама не виженеш себе, Вандрівнице.

Він знову поцілував мене, цього разу від злості трохи грубіше.

Його долоня стиснулася в кулак, схопивши мене за волосся, він на кілька дюймів відсторонив моє обличчя.

— Приємно чи ні? — з притиском запитав він.

— Приємно.

— Так я і думав, — проричав він.

І знову мене поцілував. Його руки так міцно пригорнули мене, що аж ребра захрустіли, а губи так яро накинулися на мої, що у мене запаморочилось у голові, стало важко дихати. Іян послабив обійми, і його вуста ковзнули до мого обличчя:

— Ходімо.

— Куди? Куди ми йдемо?

Я не збиралася нікуди йти, безперечно. І водночас на саму тільки думку, що я можу піти, байдуже куди, головне — з Іяном, серце шалено закалатало. З моїм Іяном. Він мій, тоді як Джаред ніколи буде моїм. Як і це тіло ніколи не належатиме Іянові.

— Не опирайся, Вандрівнице. Я і так заледве при тямі,— він підхопився на ноги й потягнув мене за собою.

— Куди? — наполягала я.

— Ми йдемо східним тунелем, попри поле, до самого кінця.

— У гральну кімнату?

— Так. А тоді тобі доведеться трохи зачекати, поки я всіх зберу.

— Навіщо?

Божевілля якесь. Він що, планує побігати, пограти? Знову знімати стрес?

— Нам слід усе обговорити. Я скликаю суд, Вандрівнице, і ти не зможеш оскаржити його рішення.

Цього разу на суд прийшло набагато менше народу, ніж тоді, коли вирішувалася Кайлова доля. Іян привів тільки Джеба, Дока та Джареда. Іяну не треба було нагадувати, що Джеймі і близько не можна підпускати до таких зібрань.

За мене з ним попрощається Мелані. Я цього не витримаю — не з Джеймі. Байдуже, що я боягузка. Але я цього не робитиму.

Всього один блакитний ліхтар, один тьмяний круг світла на землі. Ми сиділи по краю цього кола: я — сама-самісінька навпроти чотирьох чоловіків. Джеб навіть приніс рушницю — наче то молоток судді, який додасть нашому зібранню офіційності.

Запах сірки повернув мене назад у болісні дні моєї скорботи; є спогади, про які я, зникаючи, не пошкодую.

— Як вона? — тривожно запитала я в Дока, поки всі всідалися й нічого ще не почалося. Цей суд був марним гаянням мого крихітного запасу часу. Мене хвилювали набагато серйозніші речі.

— Котра з двох? — відповів Док запитанням на запитання.

Кілька секунд я просто дивилася на нього, а тоді мої очі розширилися.

— Сонні в контейнері? Вже?

— Кайл вирішив, що з нашого боку жорстоко змушувати її і далі страждати. Вона була така… нещаслива.

— Шкода, що я з нею не попрощалася, — пробурмотіла я сама до себе. — Не сказала їй «щасти». Як там Джоді?

— Поки що не реагує.

— А господиня цілительки?

— Труді її забрала. Гадаю, вони пішли перекусити. Вони підбирають їй тимчасове ім’я: не називатися ж їй «господиня» або ще краще — «тіло», — Док криво усміхнувся.

— З нею все буде гаразд. Я впевнена, — мовила я, намагаючись вірити власним словам. — І з Джоді також. Усе владнається.

Ніхто не дорікнув мені за брехню. Всі розуміли, що так я силкуюся переконати сама себе.

Док зітхнув.

— Не хочу залишати Джоді саму надовго. Їй може щось знадобитися.

— Правильно, — погодилась я. — Тож не барімося.

Що швидше, то краще. Байдуже, який вирок винесе суд; Док уже пристав на мої умови. І все-таки якась дурненька часточка мене і далі сподівалася… сподівалася, що вихід знайдеться, що якимось дивовижним чином я залишуся з Іяном, а Мелані — з Джаредом, і то так, що ніхто не постраждає. Ні, марні надії слід задушити в зародку.

— Гаразд, — мовив Джеб. — Вандо, твоя позиція?

— Мелані має повернутися, — мовила я коротко і твердо — щоб не виникло й охоти сперечатися.

— А твоя, Іяне?

— Ванда потрібна нам тут.

Коротко, твердо — він копіював мене.

Джеб кивнув.

— Важка задача. Вандо, чому я маю підтримати тебе?

— На місці Мелані ви б теж хотіли отримати своє тіло назад. Тож і Мелані не можна в цьому відмовляти.

— Іяне? — запитав Джеб.

— Джебе, ми повинні думати про те, що вигідно всім. Ванда вже подарувала нам і здоров’я, і безпеку, про які нам годі було і мріяти. Вона життєво потрібна не тільки для виживання нашої громади — для виживання всієї людської раси. Одну людину не можна ставити вище за все людство.

«Він має рацію».

«А тебе ніхто не питає».

— Вандо, що каже Мелані? — втрутився Джаред.

«Ха!» — ущипнула мене Мелані.

Я подивилася в Джаредові очі, і сталося щось дивне. Все те, що я недавно переживала, кудись поділося, забилося в найпотаємніший куточок моєї свідомості. А я сама рвалася до Джареда з тим відчайдушним, божевільним бажанням, яке палало в мені з часу нашої першої зустрічі. Наше тіло не належало ні мені, ні Мелані — воно належало Джаредові.

Для нас двох тут було затісно.

— Мелані вимагає, щоб я повернула їй тіло. Повернула їй життя.

«Брехуха. Скажи їм правду».

«Ні».

— Брехуха, — сказав Іян. — Я бачу, що ти з нею сперечаєшся. Вона хороша людина. Вона знає, як сильно ми потребуємо тебе.

— Мелані знає рівно стільки, скільки знаю я. Вона сама здатна вам допомогти. Ще є носителька цілительки. Вона знає більше, ніж я. Ви дасте собі раду. Ви й до мене якось трималися. Виживете, як і раніше.

Джеб пирхнув і нахмурився.

— Ну, не знаю, Вандо. В словах Іяна є зерно.

Я спопелила старого поглядом — і тут-таки зрозуміла, що Джаред робить те саме. На мить я відвела очі, кинувши похмурий погляд на Дока.

Наші погляди схрестилися, і його обличчя скривилося від болю. Він зрозумів мій натяк: він дав слово. І цей суд нічого не змінить.

Іян спостерігав за Джаредом і помітив, як ми з Доком перезирнулися.

— Джебе, — запротестував Джаред. — Рішення може бути тільки одне, і ви його знаєте.

— Невже одне, хлопче? Здається, їх тут вагон і ще маленький возик.

— Це тіло Мелані!

— І Ванди також.

Джаред ледь не поперхнувся і вдався до іншої тактики.

— Мел мов ув’язнена, і лишати її так — усе одно що вбити, Джебе.

Обличчя Іяна перекосилося від люті.

— А що буде з Вандою, Джареде? З усіма нами, якщо її не буде?

— Насправді тобі байдуже, що буде з іншими! Ти просто хочеш зберегти Ванду, пожертвувавши Мелані,— все інше тебе не хвилює.

— А ти хочеш отримати Мелані, пожертвувавши Вандою, — і все інше не хвилює тебе! Отож за таких умов вибір зводиться до того, що буде краще для всіх.

— Ні! Вибір зводиться до того, що хоче Мелані! Це її тіло!

Джаред і Іян майже підвелися — руки стиснуті в кулаки, обличчя перекошені від люті.

— Заспокойтеся, хлопці! Охолоньте, — наказав Джеб. — Ми на суді, тому давайте зберігати спокій. Не втрачайте самоконтролю! Ми повинні добре обміркувати всі позиції.

— Джебе… — почав був Джаред.

— Замовкни, — Джеб покусував нижню губу. — Гаразд, ось як я розумію ситуацію: Ванда має рацію…

Іян скочив на ноги.

— Стривай! Сядь. Дай мені закінчити.

На напруженій шиї Іяна виступили жили, але він усе-таки сів на місце.

— Ванда має рацію, — повторив Джеб. — Мелані повинна повернути тіло собі. Але… — додав він швидко, бачачи, що Іян знову напружився. — Але я не погоджуюся з рештою, Вандо. Ти нам дуже потрібна. На нас полює чимало шукачів, а ти можеш із ними навіть поговорити. Ніхто більше не може. Ти рятуєш життя. Я повинен думати про благо нашої громади.

— Значить, знайдемо для неї інше тіло, — процідив Джаред крізь зуби. — Це ж очевидно.

Зажурене обличчя Дока враз повеселіло. Джебові сиві брови поповзли вгору — ледь не до волосся. Очі Іяна широко розплющилися, а губи стиснулися в одну лінію. Він дивився на мене й міркував…