Чи відрізнявся процес писання «Господині», першого вашого роману для дорослої аудиторії, від написання книжок для підлітків?

Аж ніяк. Як і «Сутінкова сага» (і в цьому, мабуть, єдина між ними схожість!), «Господиня» — просто оповідка, якою я розважала сама себе. А якщо мені весело, то я дописую оповідь до кінця. Поки пишу, я — єдина моя читацька аудиторія; все решта почекає, поки я почну редагувати.

Ви називаєте «Господиню» науково-фантастичним романом для тих, хто не любить наукової фантастики. Можете пояснити?

Коли читаєш «Господиню», не виникає враження, що читаєш науково-фантастичний роман; світ знайомий, зовні головна героїня нічим не відрізняється від людей, емоції людей навкруги знайомі та зрозумілі. Тобто події відбуваються в нашому світі, є тільки невеличкі відмінності. Якби книжки про прибульців не вважалися науковою фантастикою, то я б свій роман так і не називала.

У книжці постійно ведуться розмови між Вандрівницею — головною героїнею, душею-окупантом — і Мелані — людиною, в чиєму тілі живе Вандрівниця. У кожного з цих двох персонажів — свій голос і своя внутрішня боротьба. Важко було писати про героїв, які удвох живуть в одному тілі й при цьому відстоюють кожен свою позицію?

З першого дня Вандрівниця й Мелані мали яскраві характери; переплутати їх було неможливо. Мелані — жертва, і саме їй ми, люди, маємо співчувати; водночас, не завжди нею можна пишатися. Вона буває і сердита, і жорстока, і безжальна. Вандрівниця ж — окупантка, злодійка. Вона не схожа на нас, вона не з нашого племені. І водночас ми — принаймні я — в чомусь хотіли б на неї бути схожими. Багато в чому вона краща за Мелані, але й слабша. В основі роману — відмінність між цими двома персонажами. Якби вони не були такими різними, не було б сенсу писати роман.

Коли ви писали, герої підносили вам несподіванки^?

Та вони весь час підносять мені несподіванки — і мені це найбільше до вподоби. Якщо герой відмовляється чинити так, як я собі задумала, тоді я певна: персонаж ожив. У «Господині» одразу кілька героїв заскочили мене зненацька. Один із них планувавсь як «друг у запіллі ворога». Але виявилося, що така роль для нього затісна, і якимсь чином головна любовна інтрига закрутилася саме довкола нього.

«Сутінкову сагу» залюбки читають і дорослі. Як гадаєте, «Господиню» читатимуть підлітки?

Мою підліткову аудиторію вельми зацікавила «Господиня». Я впевнена, що підлітки і надалі лишатимуться головними моїми читачами. Мені подобається стирати межі між жанрами й категоріями, адже хорошу книжку неможливо втиснути в певні рамки. Сподіваюсь, як і «Сутінкова сага», «Господиня» доведе: цікава історія не має демографічних меж.

Як ви ставитеся до неймовірного успіху «Сутінкової саги»? Це змінило ваше життя?

Мене досі дивує успіх моїх книжок. Ніколи я не сприймала це як належне, і не на цьому я ґрунтую свої плани на майбутнє. Це приємно, і тішитимусь стільки, скільки зможу. Але в першу чергу я — матір, отож письменництво не надто змінило моє життя — хіба що подорожувати доводиться значно більше, а вільного часу значно менше.

Нещодавно ви продали права на фільм за романом «Господиня». Розповісте щось про зйомки?

Я щаслива, що працюватиму з Ніком Векслером, а також зі Стівом і Полою-Мей Шварцами, які втілюватимуть роман на екрані. Працювати з такими людьми — мрія, робота приємна і плідна, і я відчуваю, що разом нам вдасться зняти чудове кіно. А Ендрю Ніккол, який пише сценарій і ставитиме фільм! Це ж неймовірно! «Гаттака» (Gattaca) — одна з моїх найулюбленіших стрічок. Чудовий приклад науково-фантастичного фільму, де на першому місці герої,— це просто ідеально для «Господині». Я тільки те й роблю, що подумки підбираю акторів, а потім заходжу на фан-сайти, щоб поглянути, чи не співпадуть пропозиції фанів із моїми.