Більше за все мені хотілося стати невидимою, але дрижаки, яких я не могла стримувати, раз у раз струшували тіло.

Джаред відійшов, а потім повернувся з ліхтариком в руках.

— Подивися на її очі,— пробурмотів Іян. — Вона перелякалася.

Тепер я бачила їх обох, але дивилася тільки на Джареда. Його погляд був прикутий до мене — Джаред щось вираховував. Мабуть, зважував те, що повідомив йому Іян, і шукав підступу в моїй поведінці.

А моє тіло й далі тремтіло.

«Вона ніколи не відступиться», — застогнала Мелані.

«Знаю, знаю», — застогнала я у відповідь.

І коли це наша відраза встигла перетворитися на страх? Шлунок спазматично скрутився. Чому шукачка просто не дозволить мені померти, як усі? А якби я справді померла, вона б і тоді мене переслідувала?

— Що то за шукачка в чорному? — несподівано гаркнув Джаред.

Мої губи тремтіли, але я не відповідала. Мовчати було безпечніше.

— Я знаю, що ти здатна розмовляти, — прогарчав Джаред. — Ти говорила до Джеба та Джеймі. А зараз побалакаєш зі мною.

Він заліз до мене в печеру, здивований, що довелося для цього скластися майже вчетверо. Низька стеля змусила його сісти навпочіпки, і це його явно не тішило. Йому більше подобалося височіти наді мною.

Мені не було куди тікати. Я вже й так залізла у найдальший куток. Печера ледве вміщувала нас двох. Я відчувала Джаредів подих на своїй шкірі.

— Розповідай, — наказав він.

— Хто ця шукачка в чорному? Чому вона не припиняє пошуків? — оглушливий Джаредів крик падав на мене зусібіч.

Я затулилася руками в очікування першого удару.

— Гей, Джареде! — пробурмотів Іян. — Може, краще я…

— Не лізь!

Проте голос Іяна наблизився, і з гуркотом посипалися камінці, коли він спробував залізти слідом за Джаредом в маленьку печерку, де й без того було тісно.

— Хіба ти не бачиш, що вона надто налякана, аби говорити? Нехай трохи заспокоїться…

Потім я почула шурхіт — це Джаред розвернувся, а далі — глухий удар. Іян вилаявся. Коли я зиркнула крізь пальці, Іян зник, а Джаред сидів до мене спиною.

Іян сплюнув і застогнав.

— Це вже вдруге, — роздратовано буркнув він, і я зрозуміла, що стусан, який призначався мені, дістався Іяну.

— Зараз буде і втретє,— у відповідь гиркнув Джаред, але повернувся до мене, схопивши ліхтар тією-таки рукою, яка щойно поцілила Іяна. Після нескінченної темряви у печері стало сліпучо-ясно.

Джаред знову заговорив, при світлі вивчаючи моє обличчя і карбуючи кожне слово:

— Хто. Ця. Шукачка.

Я опустила руки і подивилася просто в його безжальні очі. Мене непокоїло, що від мого мовчання постраждав інший, навіть якщо цей інший не так давно намагався мене убити. Хіба так проводяться тортури?

Джаредів вираз пом’якшав, коли він побачив на моєму обличчі зміни.

— Я не збираюся тебе бити, — тихо промовив він, не до кінця впевнений у своїх словах. — Але мені потрібна відповідь на запитання.

То було навіть не те запитання — не про таємницю, яку я мусила будь-що охороняти.

— Скажи мені,— наполіг він, ледь приплющивши очі, в яких читалося розчарування і біль.

Невже я дійсно така боягузка? Краще воно б так і було — я б радше вірила, що мій страх перед болем притлумив усе інше. Але справжня причина, з якої я розтулила рот і заговорила, була набагато жалюгіднішою.

Я хотіла йому догодити — цій людині, що так люто мене ненавидить.

— Шукачка… — почала була я хрипким і грубим від тривалого мовчання голосом.

Але він нетерпляче мене перебив.

— Ми вже знаємо, що це шукачка.

— Ні, не просто шукачка, — прошепотіла я. — Моя шукачка.

— Що значить — твоя шукачка?

— Приставлена до мене, вона за мною наглядає. Через неї…— я ледве не вимовила слово, за яким прийшла б смерть. Ледве не сказала «ми». Чистісіньку правду, яку б він сприйняв за чистісіньку брехню, що зраджувала його найглибші бажання, найглибший біль. Він би ніколи не повірив, що його мрії можуть бути реальними. Усе, що він би в мені побачив, — це небезпечну ошуканку, що дивиться на нього очима, які він колись кохав.

— Через неї?.. — тиснув Джаред.

— Через неї я втекла, — видихнула я. — Через неї прийшла сюди.

Не зовсім правда, але й не зовсім брехня.

Джаред витріщився на мене і навіть роззявив рота, намагаючись перетравити моє одкровення. Краєчком ока я побачила, що Іян знову зазирає в печеру — його жваві блакитні очі здивовано розширилися, а на блідих губах запеклася кров.

— Ти тікала від шукачки? Але ж ти з ними заодно! — Джаред зусиллям волі узяв себе в руки, аби продовжити допит. — Чому шукачка тебе переслідувала? Що хотіла від тебе?

Я ковтнула — звук пролунав неприродно гучно.

— Вона хотіла тебе і Джеймі.

Його обличчя посуворішало.

— І ти намагалася привести її сюди?

Я похитала головою.

— Я не… Я…

Як я могла йому пояснити? Він не сприйме правди.

— Що?

— Я… не хотіла їй казати. Вона мені не подобається.

Він моргнув, у черговий раз спантеличений.

— Хіба ви всі не повинні любити всіх?

— Так, повинні,— підтвердила я, червоніючи від сорому.

— Хто тобі розпатякав про наш сховок? — запитав Іян із-за Джаредового плеча. Джаред скривився, але не обернувся.

— Я не можу сказати… Я не знаю… Я просто побачила орієнтири. Лінії в альбомі. Я намалювала їх для шукачки… але ми не знали, що вони означають. Вона досі думає, що то дорожня карта, — мій язик молов без упину. Я все чекала, що він ляпне щось не те, тому намагалася його стримувати.

— Як це ти не знала, що вони означають? Ти ж тут, — Джаред уже був простягнув до мене руку, але вона миттю упала.

— Я… у мене були проблеми з… з пам’яттю. Я не розуміла… Не могла побачити все. Наче на стіну наштовхувалася. Тому до мене приставили шукачку. Вона чекала, поки я дізнаюся решту…

Ой як багато сказано! Я прикусила язик.

Джаред з Іяном обмінялися поглядами. Вони ще ніколи такого не чули. І не вірили мені, але їм так хотілося, аби це було правдою! Аж надто хотілося. Від цього їм стало страшно.

Голос Джареда несподівано порізкішав.

— Ти бачила мою хижку?

— Так, один раз.

— А потім розповіла шукачці.

— Ні.

— Ні? Чому ні?

— Тому що… на той час, коли я все згадала… мені вже не хотілося їй казати.

Іян так і завмер, від подиву розширивши очі.

Джаредів голос змінився — став м’якшим, майже ніжним. Набагато небезпечнішим за крик.

— Чому ти не захотіла їй розповідати?

Мої губи міцно зімкнулися. То була не та таємниця, втім, теж таємниця, і він хотів її з мене вибити. Тої миті моя рішучість тримати язик за зубами була викликана не так інстинктом самозбереження, як дурною помстою за завдані образи. Я не скажу чоловікові, який мене зневажає, що кохаю його.

У моїх очах спалахнув виклик, і Джаред, здавалося, зрозумів, що витягнути з мене відповідь буде непросто. І вирішив оминути це питання — можливо, повернеться до нього згодом, залишить на закуску — у тому разі, якщо я вже не відповідатиму на решту його запитань.

— Чому ти не змогла отримати повний доступ до пам’яті? Це… нормально?

Тут теж чаїлася небезпека. Уперше за все життя я збрехала.

— Мелані впала з великої висоти. Тіло було пошкоджене.

Я не дуже вміла брехати. І моя спроба зазнала невдачі — Джаред і Іян обоє вловили неправдиву нотку в моєму голосі. Джаред схилив голову набік, а Іян звів брову.

— Чому шукачка не повернулася назад з усіма? — запитав Іян.

Раптом я почулася виснаженою. Я знала, що люди здатні продовжувати допит усю ніч і що вони таки його продовжать, якщо я відповідатиму. А значить, рано чи пізно я схиблю. Я прихилилася до стіни й заплющила очі.

— Не знаю, — прошепотіла я. — Вона не така, як інші душі. Вона… надокучлива.

Несподівано Іян розсміявся. Від його сміху я здригнулася.