У кімнаті запанувала цілковита тиша. Всі подивилися на мене, так ніби я найкраще розумілася на людях.

Не випускаючи з рук контейнера, я підштовхнула ліктем Дока.

— Побалакайте з нею, — прошепотіла я.

— Е-е-е… Агов? Ви чуєте мене… міс? Ви в безпеці. Ви мене розумієте?

— Ах! — простогнала вона. Її повіки здригнулись і розплющилися, очі швидко сфокусувалися на обличчі Дока. Судячи з усього, дискомфорту вона не відчувала — «Знеболювальне» діяло, вона почувалася чудово. Її очі були чорні як онікс. Вони забігали по кімнаті, поки погляд не впав на мене; впізнавши мене, вона насупилася. Незнайомка відвела погляд і подивилася на Дока.

— Що ж, приємно повернути собі голову, — сказала вона чітким і гучним голосом. — Дякую.

Носительку шукачки звали Лейсі; лагідне, ніжне, жіночне ім’я — Лейсі. Як і мініатюрність тіла, воно зовсім не пасувало хазяйці, на мою думку. Це те саме, що назвати пітбуля Пухнастиком.

Лейсі здіймала багато галасу, як і шукачка, і постійно скаржилася.

— Вибачте, що я не стуляю рота, — торохкотіла вона, не лишаючи нам вибору — тільки вислуховувати її.— Я стільки років волала, а мене ніхто не чув. Стільки всього назбиралося — проситься назовні!

Як нам пощастило (в лапках)! Я була майже рада з того, що скоро звідси заберуся.

Одразу ж з’ясувалося, що моя відраза до цього обличчя нікуди не поділася, хоча свідомість шукачки начебто змінилася. Та видно, змінилася вона не настільки.

— Ось чому ти нам не подобаєшся, — оголосила Лейсі в перший же вечір, досі говорячи в теперішньому часі й у множині.— Коли вона усвідомила, що ти чуєш Мелані так само виразно, як вона мене, вона злякалася. Подумала, що ти про все здогадаєшся. Я — її найбільша, найсокровенніша таємниця, — Лейсі хрипло засміялася. — Їй не вдалося заткнути мені рота. Саме тому вона стала шукачкою — сподівалася, що це їй підкаже, як упоратися з носіями, які чинять опір. А тоді вона попросила прикріпити її до тебе, щоб вона могла бачити, як тобі вдається боротися. Вона ревнувала — як це було жалюгідно! Хотіла бути сильною, як ти. Ми розгубилися, коли нам здалося, що Мелані перемогла. Я в це не вірила, гадаю, насправді перемогла ти. То чому ти тут? Чому допомагаєш бунтівникам?

Я неохоче пояснила, що ми з Мелані подружилися. Лейсі це не сподобалося.

— Але чому? — домагалася вона.

— Мелані — чудова людина.

— Але як вона могла полюбити тебе?

«З тієї самої причини».

— Вона каже, що з тієї ж причини.

Лейсі пирхнула.

— Добре ти промила їй мізки!

«Ого, ця краля ще гірша за попередню».

«Ага, — погодилась я. — Тепер зрозуміло, чому шукачка так поводилася. Уяви тільки — тягати повсякчас у голові таку штучку».

Лейсі мала претензії не тільки до мене.

— Не могли ви кращого місця підшукати? В печерах так брудно! Може, неподалік є будинок?.. Що? По двоє в одній кімнаті? Розподіл обов’язків? Нічого не розумію. Ви маєте на увазі, що мені доведеться працювати? Ні, мені здається, це ви не розумієте…

Наступного дня Джеб улаштував їй звичну екскурсію, крізь зуби пояснюючи, як ми тут живемо. Проходячи повз кухню, де ми з Іяном і Джеймі саме обідали, він виразно подивився на мене, немов запитуючи: «Чому ти не дозволила Аарону пристрелити її, коли ще була можливість?»

Назирці за Лейсі ходив цілий натовп: кожен хотів побачити на власні очі диво. Здавалося, нікого не хвилює її… важкий характер — їй усі раділи. Всюди і завжди. І знову я заревнувала. Дурниці, звісно, — вона людина, втілення надії. Тут її домівка. Мене не буде, а вона зостанеться.

«Пощастило тобі», — саркастично прошепотіла Мелані.

Балакати з Іяном і Джеймі про те, що сталося, виявилося куди простіше, ніж я очікувала.

Жоден із них, із різних причин, не здогадувався і навіть не запідозрив, що мені доведеться зникнути.

З Джеймі все було зрозуміло. Більш ніж будь-хто інший він сприймав нас із Мелані як єдине ціле. Своїм юним відкритим розумом він легко осягнув існування двох особистостей в одному тілі як факт. Для нього ми були різними людьми, він відчував присутність Мел так само, як і я. Він не сумував за нею, бо знав, що вона завжди поруч, тому й не бачив необхідності в моєму зникненні.

Не розумію, чому цього не міг осягнути Іян. Можливо, його вразили ті зміни, які тепер очікують на людство? Якщо раніше виживанці тремтіли на саму думку проте, що їх упіймають, то тепер стало зрозуміло, що фінальну крапку ставити зарано. З’явився спосіб повернутися. Те, що я врятувала шукачку, здавалося Іянові цілком природним — це відповідало його уявленню про мене. Можливо, він не помилявся.

А може, в нього просто забракло часу все обміркувати й побачити очевидне — його відволікли. Відволікай й розізлили.

— Слід було давним-давно його придушити, — буркотів Іян, пакуючи речі для останньої вилазки… Я намагалася про це не думати. — Ні, краще б мати втопила його одразу ж по народженні!

— Він — твій брат.

— Не розумію, чому ти його захищаєш. Хочеш, щоб я почувався ще гірше?

На Кайла лютилися всі. Губи Джареда стиснулися в тонку злісну лінію, а Джеб останнім часом не розлучався з рушницею.

Джеб нетерпляче готувався до вилазки — його першої з часу моєї появи тут, до того ж йому кортіло побачити зблизька космодром. Але тепер, коли Кайл підставив нас усіх, Джеб відчував, що його обов’язок — залишитися в печерах. А він страшенно дратувався, коли щось псувало його плани.

— Застряв тут із цією… — бурмотів він собі під носа, погладжуючи дуло рушниці. Здається, він був не в захваті від нового члена нашої родини. — Знову проґавлю всі розваги, — сплюнув він.

Ми всі знали, куди подався Кайл. Тільки-но до нього дійшло, що шукачка якимось магічним чином перетворилася на Лейсі, він одразу ж вислизнув через чорний хід. Замість зібрати однодумців і вимагати страти шукачки (я не випускала кріоконтейнера з рук — навіть дрімала, поклавши на нього долоню), Кайл мов крізь землю провалився, а Джеб швидко втихомирив решту невдоволених.

Джаред помітив, що бракує джипа, а Іян логічно пов’язав ці два зникнення.

— Він поїхав по Джоді,— простогнав Іян. — Що далі?

Надія і відчай. Я дала їм перше, Кайл — друге. Невже через нього все зійде нанівець?

Джаред із Джебом хотіли відкласти вилазку, допоки не з’ясується, що з Кайлом усе гаразд — у кращому разі на це знадобиться щонайменше три дні, якщо Джоді досі в Орегоні. І якщо він зможе її там знайти.

Взагалі-то є ще одна печера, куди можна евакуюватися. Але вона набагато менша і без води, тому годиться лише для тимчасового перебування. Отож усі гаряче дискутували, чи починати переїзд уже, чи ще зачекати.

Однак я поспішала: люди підозріло косилися на срібний контейнер у моїх руках і перешіптувалися. Що довше я тримала тут шукачку, то більше було шансів, що її таки вб’ють. Запізнавшись із Лейсі, я навіть поспівчувала шукачці — вона таки заслужила на мирне, спокійне життя на Планеті Квітів.

Дивна річ, саме Іян підтримав мене і наполягав на тому, щоб не відкладати вилазку. Він досі не здогадувався, до чого все ведеться.

Однак я була йому вдячна, що він переконав Джареда поїхати зі мною й не чекати на повернення Кайла. А ще за те, що він знову вжився в роль охоронця. Тільки Іянові з-поміж усіх можна було довірити блискучий контейнер. Тільки Іянові я дозволяла тримати його в руках, оберігати тендітне життя, яке потребувало захисту. Тільки він бачив у срібній істоті друга, якого можна полюбити. Кращого союзника годі й шукати. Я була невимовно вдячна Іянові за все, зокрема за те, що він не здогадувався про мої плани — хоч і ненадовго, незнання рятувало його від болю.

Доводилося поспішати — на той раз, якщо Кайл усе зіпсує. Ми знову вирушили у Фенікс. На південний схід від міста, в містечку Меса, розташувався космодром, а неподалік — кілька цілилень. Саме те, що потрібно, — поки ще є можливість, я маю забезпечити людей якнайкраще. Якщо нам удасться викрасти цілителя, тоді ми, можливо, зуміємо зберегти його пам’ять у тілі носія — а це означає, що ця людина розумітиметься на ліках, знатиме, як їх застосовувати, і володітиме інформацією щодо того, де вони зберігаються. Док був би в захваті. Уявляю, скільки в нього назбиралося запитань.