— Вистачить з них і центів. Ми ще не такі багаті, щоб чайові залишати доларами.
— Ви кажете про себе, державу, народ?
— Я кажу про все разом.
— Похвально, Кублею.
Бармен зустрів їх професійною посмішкою і Дубль зрозумів, що американські долари — це не купони багаторазового використання. Долари варті посмішки. Навіть на адресу такого жалюгідного типа, як Кублей, подумки розводив Дубль.
Вони всілися на високих стільчиках навпроти бармена. Кублей від задоволення крутнувся на стільчику і, пославши легко й з природною елегантністю цигарку до рота, звернувся до капітана:
— Що будемо пити, пане капітан?
— Не вигадуйте! — посміхнувся у відповідь Дубль. — 3 якого часу це я капітан?
— У мене чудовий настрій, і я вас можу назвати й генералом. Чи не так, пане бармен?
— Авжеж! — відплатив йому широкою посмішкою бармен. — Можна навіть лордом.
— О'кей! Мені лорд більше підходить...
— Не вам, Кублею, а мені. Саме це пан мав на увазі? — звернувся Дубль до молодого бармена з вуглистими вусиками і пухкенькими щічками та носом над припухлими губами.
— Ні, не так, — вивчаючи глянув бармен на Кублея. — Ви обидва схожі на лордів.
«Як віслюки на жеребців», — чомусь подумав про себе Дубль.
— Так що питимемо, лорди? Віскі з содовою, шампанське, аква-віту?
— Мені порцію віскі. Якщо можна, з «голд оранж», — прочитав на етикетці банки капітан Дубль.
— А чого ж, у нас усе можна. Тут не бутафорський бар. А вам? — звернувся бармен до Кублея.
— Моє вічно улюблене іскристе шампанське. Мускатне!
Бармен подав напої і поставив касету з записами популярних мелодій. Тихий бар наповнився м'якою музикою з еротичного відео- серіалу «Емануель».
— Музику замовляли ви, лорде?
— Я замовляв віскі з апельсиновим соком, Кублею. А музику замовляло мені серце Емануель. До речі вам подобається цей фільм?
— Я порнофільмів ніколи не дивлюсь.
— Це не порно, а еротика...
— А для мене воно все одно.
— Пробачте... Це й справді так. Ви мені постійно про це нагадуєте і застерігаєте, що я скотився в західноєвропейське болото... Але зараз мене, Кублею, не це цікавить. Звідки такі переміни на фронті?! Тільки чесно. При ваших скупощах і така щедрість!.. Ви помітили те, що шукали?
— Яке ваше діло?! Я у вас хліба, капітане, не відбираю!
— Не хліба — доларів. І, по-друге, ми ж домовлялись: звертаємось один до одного «лорд». У крайньому разі «сер».
— Кепсько звучить. Особливо в гармонії з вашим прізвищем, сер Дубль. Вам куди йде краще «Дупель пусто».
— Не «дупель», а все-таки Дубль, Кублею. Дубль.
— Прийду додому, обов'язково звірю в словнику...
— Звірте, Кублею, звірте!
— Ще по одній!
— Дякую, розумному досить!
— Дурневі також, — Кублей, глянувши на папірець з рахунком, кинув на шинквас три долари.
— А здача? — запитав уже на виході Дубль.
— Здачі не беремо. Особливо, коли її нема.
— Я так і думав, Кублею. А могли б випити й ще.
— Могли б, якби долари пустив по курсу купонів. Але сьогодні і мені захотілося розіграти інтуриста...
— Так може спробуєте на таксі... Європа-люкс! — капітан Дубль пильно подивився в очі Кублею. Той навіть бровою не повів. Отже, у нього було на думці щось інше. — То як, Кублею?
З бару вийшов останній відвідувач, якого вони залишили один на один з барменом. Не звертаючи ні на кого уваги він пройшов повз них.
— Що як? — задумливо кинув у відповідь Кублей.
— Може на таксі? Подасте себе за туриста. А я вас біля готелю «Либідь» зустріну.
— Краще спробуйте ви. Мені це ні до чого. Та й хто мене без імпортної валізи і яскравих нью-йоркських ярличків сприйме за інтуриста? Смієтеся, чи що?
— Ви спостережливий, Кублею...
— Отож-бо й воно. Тому й відкрив експрес-бюро з надання послуг населенню.
— Так ви залишаєтесь, ідете, стрічаєте, проводжаєте, слідкуєте?.. Яке найбільш точне з усіх цих слів слово?
Кублей оглянувся. Взяв капітана під руку і повів під синь бориспільських кленів. Навколо них і поруч нікого не було. Кублей сів на давно не фарбовану лавочку і мовив:
— Капітане, я ж у ваші справи не влізаю. Це ви чогось сюди приїхали. І не для того ж, щоб за рахунок бідного Кублея випити...
— Ну, не такого вже й бідного. П'є в барі для іноземців. Розраховується доларами. Здачі не бере...
— Там здачі не було!
— Я бачив, Кублею, рахунок. Два долари і десять центів!.. Не замилюйте мені очі. Звідки раптом такі гроші? І чому аеропортівська зала для інтуристів? Знайшли клієнта американця?
— Ви угадали. Але це професійна таємниця. Хоча й досить банальна...
— Шерше ля фам?
— Шерше ля фам... — кивнув Кублей. — Я шукаю жінку.
— І ви її знайшли?
— Я її побачив, — відповів Кублей.
— Покажіть фото!
— Повірте мені на слово. Таку чарівну жінку треба, як корову, тримати на прив'язі... А він її відпускає...
— Фу, Кублею! Скільки у вас натуралізму. Кажете, що красуня — і таке порівняння.
— Любий мій капітане! Я вам хочу нагадати одну сентенцію. Можливо і ви колись та одружитесь... Як я мав нещастя це зробити у ваші роки...
— Я готовий вислухати, якщо це не довго...
— Зовсім коротко: хочете мати клопіт — одружуйтесь на красунях. А побравшись, одразу наймайте сищика Кублея і час від часу бийте її. По чому хочете. Або ви з красуні зробите таку відбивну, що окрім вас на неї ніхто не захоче дивитися, або вона своєчасно втече до іншого. Так і не давши вам можливості і щастя деформувати її гарненьке личко у звичайнісіньку пику. Втямили? Одружуйтесь на негарних, якщо хочете мати спокій і добрі сни. Послухайте людину з досвідом. А тепер, якщо ваша ласка, злізьте мені з «хвоста». Я надіюсь на вашу порядність, — Кублей зіскочив з лавочки і попрямував у бік аеропорту «Бориспіль».
Розділ III
Серед численних пасажирів міжнародного аеропорту «Бориспіль» важко було помітити приватного детектива Кублея. І все таки інтуїція капітана Дубля підказувала, що він десь тут. Капітан вибрав зручне місце і прострілював поглядом вхід до ресторану, де минулого разу вони сиділи разом з Кублеєм і офіціантка Любка, яка мала обслужити їх, так і не прийшла. Якщо його гіпотетичний здогад не підводить, то саме сьогодні її чергування. І радість, несподівана радість після пам'ятної дикої образи Кублея навела на думку, що об'єкт слід шукати саме тут.
Капітан Дубль не помилився. Кублей м'яко, як кіт, що намітив здобич, ні на кого не звертаючи увагу, зосереджено йшов до мети — не поспішаючи наближався до ресторану. Капітанові з цієї засідки було видно не лише вхід у ресторан, а й саму його залу.
Переступивши поріг, Кублей усівся за той же столик, за яким вони сиділи минулого разу. Наразі до нього підійшла офіціантка-тумба і, очевидно, впізнавши його, почала прискіпливо допитуватись. Кублей викручувався, розмахував руками і все це кінчилося тим, що вона безцеремонно показала йому на вихід, ніби ресторан належав їй і розташовувався не на території аеропорту, а в її власній квартирі.
Засівши якийсь час у засідці, подібну операцію вирішив проробити й капітан Дубль.
— О, і ви тут, як тут! Той нічого не добився, так прислав дружка. Я вже сказала вашому зачуханому партнерові — Любка звільнилася. І квит! Вона виїхала. Надовго і далеко. Ви вже третій, хто цікавиться нею. Що ще треба від мене? Перше, друге, третє чи я вам підходжу на десерт, капітане?
— Я не капітан, то все жарт мого зачуханого партнера, як ви назвали мого знайомого...
— Не треба тут пудрити мені мізки... Досить і того, що я попудрила сьогодні свої щоки. А вам, капітане, не личить взагалі брехати... Ви, видно, совісний чоловік. Не такий, як ото ваш нахаба. Я в людях розбираюся краще, ніж міліція. Зрозуміли?
— Зрозумів!
— Зі мною можна тільки так. Ви відверто, і я відверто. Чи мо' будемо й далі гратися в піжмурки?..
