— Гаразд, продовжуйте, пане Король.
— Вона тримала цілу колекцію жіночих фото. Останній часом вона купила кілька великих дзеркал, розмістивши їх у кімнаті й розставивши під кутом так, щоб вони вихоплювали всю фігуру з усіх боків. Роздивляючи себе, приміряла панчохи, міняла трусики, одягала різноманітні пеньюари...
— Василю, для чого ти це всім розповідаєш?
— Надійко, цього разу я накажу вам вийти з кабінету...
— Гаразд, я мовчу... Але ж це інтимне...
— Нас цікавить усе...
— Найчастіше Любчик тренувалася зранку. Я вдавав, що сплю і крадькома спостерігав за нею. Вона милувалася своєю фігурою. Приймала ті чи інші пози... Роздивлялася чужі фотографії, а тоді копіювала зображених на світлинах... Присідала на низенькі стільчики, пуфики... Я закипав, розумів, що в неї є інший мужчина... І вона хоче йому сподобатися. А одного разу вона мене несподівано викрила й присоромила: «Ах ти безсовісний! Ти підглядаєш?..» Тоді я накричав на неї, мовляв, вона має хахаля і викаблючується перед дзеркалом, готуючись до зустрічі з ним. Вона відповіла, що ще не знайшла, але коли я буду з нею так поводитись і надалі, то обов'язково негайно знайде. «А ці пози для чого?», — я запитав. «Не забувай, що я артистка. Мені потрібно тренуватися, щоб не втратити форми. Й до того ж мені дали грати роль повії з кабаре. Я маю виконувати стриптиз», — відповіла вона. «О Господи!» — тільки й вихопилося в мене. «Не треба! Вибрав артистку собі в дружини, то примирися...» І я продовжував удавати, що примирився... Я втовкмачував собі в голову, що ніякого кабаре не існує в Києві, де б демонстрували подібний стриптиз. Принаймні мені так хотілося думати. Я обходив усі нічні клуби й еротичні театри. Ніде нічого подібного не зустрічав. Але не зустрів там і свою Феррарі. Вона ніби крізь землю провалилася...
У двері постукали.
— Прошу, заходьте! — гукнув капітан.
На порозі з'явився сяючий як начищена мідна копійка сержант Квочка з обкуреними цигарковим димом величезними вусами.
— Дозвольте доповісти — привів!..
— Не привів, а я сам прийшов. Добровільно!.. — огризнувся приватний детектив Кублей.
— О, знаменитий наш детектив «Мегре» з експрес-бюро і самовдоволений сержант Квочка! — вихопилося в капітана Дубля. — Що ж ви так необачно зганьбили себе, пане сищик? Знову «дупель пусто», як ви любите висловлюватися? «Тепер гроші на бочку! Фірма гарантує...», — покепкував з Кублея капітан. — А проте «фірма», як бачу, нічого не гарантує і ледь не скалічила мені лейтенанта. Знайомтеся: лейтенант Хорт і його подружка Надійка Феррарі...
— Нічого не розумію! — чесно признався Кублей і кілька разів закліпав своїми очима-мишками. — Чудасія, та й годі! Ви ж Людка!..
— Нічого подібного, я Надія! А хто така Людка, я не знаю, — відповіла дівчина.
— Але ж «тумба» сказала в ресторані: «Людка в нас уже не працює»...
— Це вона так усім відрекомендовується. Я ж вам казав! — спалахнув Василь. — Вона соромиться свого імені... Тому при знайомстві називає себе Людкою. Читати уважніше заповнену мною анкету потрібно, — дорікнув Кублея молодик.
— Отак-то, «сищику» Кублей! Така важлива деталь у ланцюзі ваших пошуків, і ви її раптом так бездарно обірвали... Гай-гай, молодший сержанте Кублей!
— Я старший прапорщик!..
— Це після інфляції... Все ж зросло у десятки, якщо не сотні, разів. Та ви не соромтеся так. Он Наполеон, Гітлер також мали ці почесні звання. Маршальський жезл у вас маячить перед очима... Що ви на це скажете?
— Я скажу, що знайду вашу Людку-Любку, якщо ви мені дасте ще кілька днів і якщо вона дійсно перебуває в Києві чи його околицях... В яке б вона глибоке підпілля не пішла...
— Мені подобається ваш оптимізм, Кублею. Але є одне-єдине застереження. Якщо раптом мені для експерименту знадобиться прогулятися з Феррарі, ви не будете натравлювати на мене вашого клієнта — тренера по тенісу, щоб він і мені деформував мою фізію? Бо якщо так і далі піде наше співробітництво, то ми змушені будемо невдовзі значно скоротити наш штат і кілька людей піде передчасно на пенсію по здоров'ю...
— Ну, поки що цього не трапилося. Лейтенант живий і здоровий. Як ви кажете, абсолютно не деформований, чого не скажеш про мого клієнта, який, очевидно, з цих хвилин стане пацієнтом медслужби, — Кублей іронічно і нахабно глянув на розсічену й набухлу губу у Василя Короля та його сильно подряпаний ніс, на якому запеклася кров, водночас зловтішно подумавши: «А гроші я тобі не поверну. Якщо ж таки доведеться віддавати, то поверну за банківським курсом у гривнях. Долари ж твої тю-тю! У бармена... Точніше не твої, а твоєї колишньої Феррарі. Долари — це твій останній спогад про неї...»
Василь буквально спопелив своїм поглядом Кублея.
— Я з цієї хвилини розриваю з вами угоду! — твердо заявив Король.
— Не поспішайте, — нахабно продовжував посміхатися Кублей. — Ви ж самі винні. В своїй анкеті забули вказати, що у вашої колишньої дружини є сестра-близнючка...
— Сестри-близнючки, — уточнила Надійка, якій не сподобалася така інтерпретація.
— Хай будуть і близнята. Але ж не вказав і сам пустив мене по хибному сліду. Чи не так?. А потім у мене всі козирі в руках... Я знаю, де шукати вашу... сестру (він хотів сказати: шлюшку, але не наважився, глянувши на Феррарі молодшу). Ви ж і справді молодша?
— Звідки ви взяли?
— Ну, раз не одружені...
— Не корчте з себе блазня, — гнівно мовив Василь. — Моя Люба старша за Надю всього на якусь там хвилину.
— Яке це має тепер значення? Я знаю, що ваша Феррарі є таки старша, а ця Феррарі — молодша. Оце й усе. Капітан цього не знав. Чи не так, капітане? Тільки чесно.
— Авжеж, не знав, — посміхнувся Дубль, здогадуючись куди він гне.
— Бачите, Василю. А ви отак одразу: «Розірву угоду!» Нашу угоду, як і дружбу, слід лише зміцнювати. У нас і так чимало міжнаціональних конфліктів.
— На що ви натякаєте? На те, що я єврей?
— А чого поганого в євреїв? Що це ви всі відхрещуєтеся від єврейства? Євреї — найрозумніші люди на всій планеті. Принаймні вони самі так стверджують...
— Я не єврей!
— Знаю, ви абіссінець. Тож судячи з вашого характеру я б не хотів, щоб через якогось випадково уцілілого абіссінця спалахнула раптом війна між мирними державами — Україною та Італією. Та ще й із-за ба... Із-за молодиці. — Кублей підвівся. — До мене, капітане Дубль, ще питання будуть? А то в мене роботи по горло...
— Лейтенант і ви поки що залишаєтеся. Ви ж, — глянув на Надю і Василя, — зачекайте на нас у коридорі. Ми тут дещо порадимось...
Розділ VII
— Ну що, Кублею, — розпочав капітан Дубль, коли вони залишилися втрьох: він, Кублей і лейтенант Хорт, — ваша халатність, як не дивно, привела нас до позитивного результату і дещо полегшила нашу роботу. Звузила, так би мовити, до мінімуму. Ми вам вдячні Кублею!
— Йосип Віссаріонович, — уточнив Кублей.
— Ви досі не соромитеся носити це ім'я по-батькові? Чи не краще вам, скажімо перейменуватися на Леоніда Макаровича?.. Ну, в крайньому випадку, на... Леоніда Даниловича... Тепер це також модно...
— Ближче до тіла, як казав колись мій знайомий, розповідаючи про свої подвиги на жіночому «фронті»...
— Ви, як завжди, вірний собі, вульгарний і цинічний, Кублею...
— Ви гадаєте, що шлюшка, за якою ви ганяєтесь, варта чогось іншого?
— Давайте без художніх відступів...
— І ліричних...
— Авжеж, Кублею! Що ми сьогодні маємо? По-перше, дві сестри Феррарі. Одна з них, хочеться вірити, добропорядна... Будемо так вважати, лейтенанте, але яка може стати також шлюхою, якщо вийде заміж за чоловіка, якого вона також любить, та який раптом після одруження стане ловеласом, що погониться за першою ліпшою спідницею... Так, лейтенанте? — звернувся капітан Дубль і виразно глянув на лейтенанта Хорта.
— Так точно, пане капітан!
