— Які у вас стосунки з Аскольдом?

— А які можуть бути стосунки між майже онуком та його майже бабусею? Якщо я вам скажу, що теплі, ви засумніваєтесь?

— Аскольд єврей?

— Вас що — це шокує?

— Ні, я просто хочу знати.

— Це потрібно для слідства чи для анкети?

— Для слідства. Він єврей?..

— Якщо його мама українка лежала дуже близько біля знайомого молодого єврея, він єврей чи українець?

— Бело Мойсеївно, батько Аскольда — ваш син, чи просто родич?

— Якщо ви питаєте, чи мій син — родич Бели Мойсеївни, то ви мені скажіть, хто ж у такому випадку не родич?

— Ваш син — чоловік покійної Ірини Іщук?

— Я сама це хотіла б запитати у вас. Якщо мій син каже: «Мамо, ти їй віриш, що я батько її сина?» Що каже мати-єврейка? Вона каже: ні! А ви б сказали по-іншому, будучи євреєм? А потім, ви мені скажіть: коли усі до одного євреї братимуть в дружини українок, хто виїжджатиме в Ізраїль?! І хто тоді одружуватиметься з єврейками? Ясір Арфат і його сини? Я вас питаю, капітане!

— І коли ж ваш син виїхав до Ізраїлю?

— Ви думаєте, що він виїхав до Ізраїлю?.. Він таки да, виїхав до Ізраїлю, але тільки для того, щоб потрапити до Америки... Ви мене зрозуміли, капітане? Він мені сказав: «Мамо, я тебе візьму...» Він візьме маму... Дав би мені Бог! Ви запитайте маму, чи мама туди хоче їхати після того, як пережила Бабин яр? У такому віці в Америку? Я вас перепрошую, капітане. Ви у це вірите?

— Скільки тепер вашому синові років?

— А скільки, капітане, вам?

— Сорок п'ять!

— Якщо я скажу, що ви ровесники з моїм Ізею, по-вашому Ігорем, ви мені повірите?

— Чи підтримуєте ви зв'язки із сином?

— Чи я підтримую зв'язки із сином? А ви підтримуєте зв'язки з Німеччиною, Америкою? Хто вам надсилає гуманітарну допомогу? Америка. А хто мені? Також Америка. Жмеринка не присилає... Чи вам, може, присилає Жмеринка і Козятин? — Бела Мойсеївна лукаво схилила голову до лівого плеча, пронизуючи капітана чіпким поглядом.

— Чи знає ваш син, що Аскольд Іщук — його син?

— Капітане... Вас можна так називати?

— Ви ж уже називаєте...

— То я вас питаю: який батько, котрий по молодості літ ускочив у гречку, а по старості одружився на мультимільйонерці, навіть якщо вона бездітна, признається, що в нього є позашлюбна дитина?

— Але ви про це знаєте?

— Ви бачите мої очі? Я також ними бачу, Аскольд Іщук — велика копія мого маленького сина. Ви в це повірите?

— Скажіть, що трапилося 7 листопада?

— Як я скажу, що трапилася велика революція і пролила велику людську кров? Що ви мені на це скажете?

— Я маю на увазі 7 листопада рівно п'ять років тому, коли померла ваша невістка, чи хто вона вам...

— А хіба, ви уже не відповіли на своє запитання? Тільки ви хотіли сказати не «померла», а повісилась. Чи ви вважаєте, що її повісили? Якщо я вам скажу, що її ніхто не вішав, ви мені повірите? Що вона сама залізла в петлю, яку звідкись приніс Аскольд, ви також не повірите?..

— На чому базується ваше припущення, що громадянка Іщук сама повісилася?

— Я хотіла б у вас запитати: ви у привиди вірите? Чи у ці... як їх... НЛО?

— Не вірю, — похитав головою капітан, трохи стомлений від характерного торохтіння господині.

— Чому ж ви думаєте, що в них маю вірити я, Бела Мойсеївна? Ви мені тоді дайте відповідь на таке запитання: коли заґратовані вікна, коли з вечора до ранку Бела Мойсеївна нікуди не виходила, то хто ж повісив уночі маму мого онука? Я? Чи Аскольд? Чи, може, домовик з Петропавлівської вулиці?

— Які причини самогубства? Ваша думка? Ваші припущення?

— Ви мене питаєте, які припущення? Якщо вас, чоловіка, зраджує на очах жінка... Що ви робите? Б'єте її, б'єте пику залицяльнику. А якщо жінка, яка збирається завтра вийти заміж, у цікавому положенні, удруге з животом і вдруге обдурена — що робить вона? Вона думає тієї хвилини про дитину? Вона думає про стареньку, хоч не матір, а все-таки родичку? Скажіть, вона думає про це?

— Вона що — була вагітна?! — аж підскочив капітан. — Ви мене потрясли...

— Я потрясла вас? А вона не потрясла усю Петропавлівську? Іване, — повернулася вона до дільничного. — Ти вже спиш? Ти тоді вже працював чи ще рогаткою вибивав Белі Мойсеївні вікна?

— Я тоді ще не працював, — буркнув дільничний.

Дубль зупинив його нетерплячим жестом і знову звернувся до господині:

— Скажіть, як пізно Аскольд повертається додому?

— Якщо я вам скажу, що Аскольд уже не повернеться, ви мені повірите?

— Не повернеться? Чому ви так думаєте?

— Я не думаю, я знаю. Я хочу вас запитати: чи може повернутися той, хто уже не думає сюди повертатися?

— А що, Аскольд кудись виїхав? І далеко?

— Якщо я вас запитаю, скільки кілометрів з Києва до Бердичева, ви мені приблизно скажете. А якщо я вас запитаю, скільки кілометрів з Києва до Америки, ви мені також скажете?

— Ви хочете сказати, що Аскольд Іщук виїхав до Сполучених Штатів Америки? — ахнув Дубль. — І коли — вчора, сьогодні?

— Я б хотіла у свою чергу поцікавитися, — знов схилила голову набік Бела Мойсеївна, — коли ви заходили до мене, то хіба на моїх дверях висіла табличка «Бюро довідок»? Може, Іван повісив, поки шукали четвертого дурня? Так ні, не повісив. Ось я й питаю: невже ви думаєте, що Бела Мойсеївна — бюро довідок і все може знати?..

— Він виїхав назавжди?

— А хто тепер бере квиток туди й назад? Нормальні люди беруть тільки туди, навіть тоді, коли вони напів'євреї. Чи я кажу щось не так, як за радянської влади?.. Слава Богу, у нас самостійна Україна! Легше вам, легше й нам...

— Скажіть, Бело Мойсеївно, ваш онук... — Капітан на мить зам'явся. — Він цілком нормальний? Ви розумієте, про що я...

— Якщо дівчина віддається уперше... як ви кажете, палкому коханню, віддається темпераментному єврею, то скажіть, хіба може від такого палкого кохання народитися ненормальний?

— Бело Мойсеївно, у вас є ключі від кімнати Аскольда?

— А в кого вони тепер мають бути? У дільничного Івана?

— Відчуваю, ви недолюблюєте лейтенанта?

— А ви б його любили, якби вам у вікна постійно кидали вазони, а дільничний Іван спав би собі під деревом?

— Що ж ви так, лейтенанте...

— Бела Мойсеївна, як завжди, жартує...

— Ви чули? Ви десь бачили, щоб вам розбивали голову горщиками з червоними калачиками, а Іван казав — то жарт, дитячі забавки, хай дітки граються? — Бела Мойсеївна подала капітану ключ.

«Ключ до вбивства? А чи до вбивства?» — подумав Дубль і увійшов до невеличкої кімнатки з чорно-білим телевізором на тумбочці та фотографією Ярини Іщук із сином. Вродлива жінка з коротко підстриженим волоссям, як здалося капітанові, загадково посміхалася усмішкою Мони Лізи. «Чи розгадаю я коли-небудь цю посмішку? — подумав капітан Дубль. — А, може, вона вже й розгадана, може, саме так і трапилося, як сказала Бела Мойсеївна... Хто його зна... Але ж десь залишилася записка. Передсмертна записка... Отже, на смерть йшла свідомо... Щось сину заповіла? Що саме? Де цей заповіт? У кого? В Аскольда? У Бели Мойсеївни?» Ось запитання, відповіді на які й збирався знайти в цьому будинку капітан...

Прощаючись, він запитав:

— Аскольда до Америки викликав ваш син, Бело Мойсеївно?

— Якщо я скажу, що його викликав президент Клінтон, ви мені повірите?

Капітан Дубль їй, звичайно, не повірив.

Коротка нарада, яку скликав у себе капітан Дубль, зводилася до одного: коли виїхав за кордон Арнольд Іщук і куди саме? Старший лейтенант Лупеник, лейтенант Хорт, який успішно перебрався з Одеси до Києва, сержант Ягідка і сержант Лантух дружно сіли на телефонні апарати. А капітан Дубль іще раз подався на Петропавлівську. Дільничний лейтенант Іван детально, але не зовсім чітко пояснював:

— Це ще зі школи у нього. Він, наскільки я знаю, не любив своє ім'я — Аскольд. Белу Мойсеївну по-вуличному кличуть «Голда». Кажуть, за високий зріст, а, може, за щось інше... Онука, якщо це таки онук, прозвали спочатку Гольд... Від Аскольда, але поміняли літеру «г» на «к».