Безробітні, бездомні й аборигени. Що таке аборигени, ти, люба, знаєш. Так оці клани (якщо їх так можна назвати) стоять нижче за песиків усяких тут мільярдерів, мільйонерів, банкірів і босів. Власне, сильних цього світу.

Люба моя! Ніжна моя! Мені потрібно, щоб мене хтось увесь час любив. А тут лише собаки. Ти б побачила, що вчора діялося на 5-й авеню. Це поруч з Сентрал-парком. У Нью-Йорку було так сонячно. Усі власники вийшли на так зване собаче свято. У кожного на повідку було по два, а то й по три песики. Уявляєш, які тут аромати! Попереду, як фельдмаршал, ішла Жаклін Кеннеді-Онасіс і нова "міс Америка" Єва де Грайт. Очевидно, німецького походження, але ім'я суто наше, українське, Та й прізвище у неї, якщо добре прислухатися, звучить, як наше. Де грають! Чуєш нюанс? Мабуть, таки наша. Але боїться собі в цьому зізнатися. Соромиться. Хоча своїх ніг, я тобі скажу, їй соромитися нічого. Бюст також підходящий. А особливо стегна. Щоправда, вона чомусь трохи накульгувала. Тут з двох одне: або каблучок відлетів, або її вкусив чужий песик. За такі ноги можна вкусити. Все відповідно до американських стандартів – найкращих у світі. Я забіг наперед і випадково її сфотографував. Собачка не потрапив у камеру. В нього якраз міні-трусики сповзли.

Побачила б ти цю сцену. Ніколи не гадав, що собаки здатні сміятися. Американські можуть. Американські все можуть. Вони так реготали з того безсоромника, що йому нічого не лишалося, як перебігти на сусідню авеню, де йшли голі студенти, і він влився у їхні натуральні ряди. Для солідарності. Представники Собачої ліги були за одяг. Студенти навпаки – проти будь-якого одягу. Отака комедія. У цьому тобі вся Америка. Америка несподіванок.

Про це я сьогодні дізнався з однієї з найбільш поширених тут газет "Нью-Йорк таймс". Вони про це широко писали. До речі, на один номер цієї газети, люба моя, знаєш, скільки йде дерева? Тисячу з лишнім гектарів. Це вісім площ Булонського лісу. І десь близько десятка наших Голосіївських парків. Якщо так далі піде (а газета щоденна), то у третє тисячоліття наша бабуся планета вкотиться лисою, й американці нам скажуть, що це так модно.

Журнал "Нью-Йорк тайме магазін" (читається мегезін) коментує собачу подію так: "Америка – пуританська країна. І ми не можемо терпіти, щоб по наших вулицях (найкращих у світі) бігали голі цуцики й сучки. Кожна собачка повинна бути красиво вдягнена, Геть колективний секс! Тільки джинси! Наші вітчизняні джинси врятують Америку від цієї ганьби".

"Дейлі ріпорт" вмістила сьогодні інтерв'ю, яке вона взяла в домогосподарки Джорджії Роджерс. Цитую:

– Як ви дивитеся на колективний секс, місіс Роджерс? – запитав наш кореспондент.

– Я заплющую очі, коли бачу цих безсоромких собачок, одному з яких поставлений у Сентрал-парку пам'ятник, і вдаю, що я сліпа. Потім беру ціпок й, намацуючи ним дорогу, намагаюсь перейти через парк. Інколи мене переводять молоді леді й джентльмени. Коли я опиняюся на західній стороні, завжди запитую:

– Уже?

– Уже, місіс Роджерс, – кажуть вони.

Тут, у парку, місіс Роджерс знають усі. Їй кажуть:

– Бабуля, розплющуй очі! – Вона у відповідь розплющує їх і посміхається.

– Ви що? Зрячі? – дивуються вони і вже за це готові в бабусі видрати ті очі з орбіт...

Господи, які вони стали жорстокі, цинічні, байдужі! Кожному з них немає діла до іншого. Кожний творить свій світ, а ім'я цьому світові – Бізнес.

Люба моя! Ти вже, мабуть, втомилася читати ці мої собачі розповіді. Але повір мені, це дуже цікаво. Такого ніде в світі не зустрінеш. І я хочу, щоб ти хоч трішки уявила, в якій собачій обстановці живу я.

Сирени поліцейських і пожежних тут заводять цілодобово. Я навіть сплю у перерві між цими завиваннями і уві сні інколи бачу оці собачі оргії. Бабусі їздять на тих собаках верхи. А собаки тут як мустанги. Великі. Тут усе велике. Навіть звичайнісінька курка завбільшки з нашу індичку. А їхня індичка як австралійський страус. Мустанг, люба моя, це – кінь американського походження, дуже енергійний і прудкий, як кожен американець, що поставив собі за мету зробити гроші.

І ще я тобі розповім одну цікаву історію. Люба моя, ти б померла, гарантую тобі, від сміху, якби тобі не підсунули в аптеці якісь заспокійливі таблетки у харчі. Ти, мабуть, не знаєш, що тут усі аптеки є водночас і закусочними. Тут взагалі люблять зрощувати несумісне. У готелі, приміром, стійку, за якою адміністратор видавав ключі, було зрощено з шинквасом бару. Так от, вони в закуски вкладають, приміром, проносне. Ти поїла і зразу ж до аптекаря. Випила й аспірином закусила.

– У вас чогось міцнішого немає? – питаєш ти. І аптекар подає тобі протилежні ліки. Але значно дорожчі. Отак роблять бізнес.

Американці той аспірин пригоршнями ковтають. Для них аспірин як для нас гарбузове насіння. Дивовижний народ. Їм ще вчитися у нас і вчитися.

Я їм, щоправда, не дивуюсь. Нація ж молода. З кого їм приклад брати? Кого наслідувати? Індіанців вони винищили. Першу частину ще до початку визвольної війни вибили. Решту у В'єтнамі. А тих, що залишилися, – у ковбойських фільмах добивають. Стріляють, як по натуральних. Щоб у кіно більше життєвої правди було. Жорстокий це світ. Капіталістичний, одним словом. Хай би ті індіанці жили хоча б для екзотики. Сьогодні важко знайти натурального індіанця. Індіанці – на: вагу золота. Скоро з них пам'ятники робитимуть. Тут з'явилася нова течія "Жива скульптура з бронзи". Сидять бронзовики, як живі. Сидять люди, повзуть динозаври. Інколи аж над хмарочосами піднімаються. Динозаврів тут аж кишить. Поруч з таким динозавром людина – ніщо. Мов англійська шпилька в окулярах. Уявляєш, як я тут почуваюся зле.

Мила моя! Я тобі вчора так і не написав, чого я цілий вечір реготав. Власне, не реготав, а буквально на стінку дерся, наче сіамський кіт. Після Собачої ліги наступного дня виступила з протестом Котяча ліга. Ці тільки котиків та кішечок люблять. Що тут тільки робилося! Вони повибивали вікна в найбільшій аптеці на 5-й авеню, Інколи я сюди забігав, щоб купити аспірину й кілька сандвічів. Ця американська звичка їсти аспірин передалася й мені. Я борюсь з цим буржуазним пережитком і відчуваю, що вже переборов його. У моїй аптечці несподівано натрапив на пенталгін. Пригадуєш, це ти мені його поклала. Люба моя, я на цьому пенталгіні зекономив 28 доларів. По-перше, тут його нема, а по-друге, ліки страшенно дорогі. Пачка якихось нещасних таблеток коштує стільки ж, як любительський фотоапарат "Полароїд". Це той, що через п'ять секунд викидає тобі на руку кольорові фотографії. Щоб вони швидше проявлялись, досить притулити їх до живота, й карточки готові. Дуже люблять тепло, мов кішечки. Так ось, про кішечок. Котяча ліга теж вирішила одягти своїх кішечок у білі шовкові й атласні спіднички, а котиків в оксамитові трусики. Вмерти можна! Ти побачила б цю картину. Божеволіють люди. Бісяться від жиру. Замість того щоб по-серйозному страйкувати. Замість того щоб нести серйозні гасла, що б ти думала вони несли? Один ніс транспарант з таким написом (я спеціально для тебе переклав): "Геть валер'янку з наших аптек! Наші кішечки мають бути такі ж спокійні, як наші серця".

Або ось ще одне гасло: "Геть з нашого календаря місяць березень!" Над цією проблемою зараз засідає конгрес – представники у палаті сенаторів, а сенатори в палаті представників. Помінялися місцями з однією метою, може, після цього в них усе стане на своє місце. А то від проблем (соціальних) Америка сьогодні божеволіє. Її золотий вік це вже – історія. Її спогад.

У Нью-Йорк приїхала Софі Лорен. Про її приїзд уся американська преса писала. Передавали інтерв'ю з нею по всіх дванадцяти каналах. 13-го каналу, як і 13-ї квартири, 13-го будинку й 13-ї авеню, у Нью-Йорку нема. Отакий забобонний і темний народ, Так от, депутація попрямувала в готель, де Софі жила зі своїми двома знаменитими кішечками. Одну з них, старшеньку, звали Маккароні, а меншеньку – Спагетті.