«Не втратьте, – кричить оголошення, – щасливої нагоди заробити великі гроші! Учіться вправляти діаманти...»

Від себе додам: і вправляти мізки. На це тут мастак кожен третій.

«… виготовляти золоті оправи. Приймаємо чоловіків і жінок у будь-який зручний для вас час. І це всього за СТО доларів. За місяць ви станете висококваліфікованим майстром. Після закінчення навчання влаштовуємо безкоштовно на роботу...»

Після крапок чомусь не пишуть: «Звичайно, якщо та робота знайдеться».

Це одне з найскромніших, але не щирих, як часто й золото, оголошень. Але я не про оголошення – про американок. Їхню поведінку, їхню психологію. Знову не про всіх американок, а тільки про молодих і наймолодших.

Американки частково вродливі. Я кажу частково, маючи на увазі те, що красивих жінок ви рідко коли зустрінете на вулиці. Зате на рекламних проспектах, буклетах, у телевізійних рекламках їх, здається, вистачило б не лише для Американського континенту, але й для інших материків, якби раптом виникла потреба в транспортуванні.

Гадаю, найкращих жінок виловлюють на вулицях за великі гроші, а потім вони десь там по різних конторах роблять ті самі гроші. Залежно від спеціалізації. Інакше я не можу зрозуміти, чому їх так мало навіть у районі знаменитого на весь світ (Америка обмежень масштабів не визнає) Бродвею.

Рекламують американки все. До речі, американці теж. Але я уваги своєї на чоловіків не марнував. Рекламують трусики, нічні сорочки, панчохи, бюстгальтери. Щоб ви хоч на мить і собі уявили, що таке реклама (бо не кожному і не щодня випадає можливість потрапити на Той Світ), для ілюстрації подаю один з роликів. Можете його собі прокрутити в уяві. Перша леді Америки – статуя Свободи, як ви знаєте, стоїть з високо піднятою рукою. Уявили? Спочатку вона подається на далекому фоні, а потім великим планом, і раптом камера завмирає під величавою пахвою її руки. Далі йде текст: «Щоб мати моральне право так високо піднімати руку, користуйтесь дезодорантом тільки нашої фірми». Далі йде назва дезодоранту й прізвище директора чи власника фірми.

Дівчата рекламують посмішки, вставні і власні зуби, перуки і зачіски, нігті п'ятнадцятисантиметрової довжини (трапляються й коротші) найрізноманітнішого офарблення: червоні, білі, жовті, перламутрові, в цяточку, з блискітками. Зачіски здебільшого кучеряві. Або такі прилизані, ніби на них корова не одного язика стерла. Рекламують і туалетний папір. Хоч ми й дуже швидко за кордоном акліматизовуємося і вдаємо із себе, що американці – ніби ми, а американці – ніби ті, що тільки вчора, а не п'ятсот років тому, прибули на цей материк, від ілюстрацій утримаюсь. Боюсь, що я за такий короткий час ще не настільки акліматизувався, щоб рекламувати все підряд і показувати товар лицем. Навіть якщо те лице, як кажуть французи, святкове.

Замість туалетного паперу можу прорекламувати термос фірми... Термос рекламується з літака, що пересікає Льодовитий океан. Але ось кінчається пальне, і літак розбивається на величезній, як аеропорт імені Кеннеді, крижині. Після цього звучить скорботна музика, що переходить у підбадьорливу, потім іде текст: «З того часу минуло двадцять років. Від літака вже не лишилося нічого, але ось цей термос (термос подається великим планом – в Америці все люблять тільки велике), що подорожує з дрейфуючою крижиною – цілий і непошкоджений», Затим чиїсь елегантні руки знімають з нього кришку-чашку і наливають у неї, звичайно, каву, і, звичайно, паруючу. Чиїсь пухленькі губки, якими тільки й пити каву й закушувати поцілунками, звертаються до вас чистою англійською мовою: «Наче щойно з печі», Чи треба до цього щось додавати? Гадаю, коментарі зайві. Ось тільки не зрозумів, чому вона сказала: «Наче щойно з печі»? Невже рекламована фірма каву варить у печі? А втім, в англійській мові, наскільки мені відомо, будь-який іменник, що стоїть сам по собі, може одночасно означати, що хочете, – і піч, і тапчан, і ночви, і кавоварку. Отже, можливо, вона й сказала «кавоварка», мені ж здалося, що її назвала піччю.

Думаючи про рекламу, я чомусь пригадав бум довкола знаменитої «стойки» – президентського манекена, якого було поставлено з ніг на голову і зафотографовано. Буквально через тиждень уся Америка стала з ніг на голову. Мавпування набуло масового характеру. В Америці поважають (не те слово) – обожнюють сильні натури. І любительський знімок стойки через тиждень обійшов усі найпопулярніші газети й журнали. Стойки одразу стали модними. Жінки ставали на голови, демонструючи, тобто рекламуючи, інколи й не за велику плату, наймодніші і, звичайно, найкращі в світі стегна. Америка ж любить стандарт і красиву упаковку. Тоді пішли в хід амурно-ажурні трусики, потім – окремо – укорочені з одного боку й укорочені з другого боку, опісля чого взагалі прозорі з інтригуючою назвою – «Світло павутинки» чи «Одяг королеви». Трусики з дезодорантом, трусики з натуральними ароматами для будь-яких уподобань. В Америці для продажу все враховується: смаки здорові і з відхиленнями, захоплення, потяги, модність, оригінальність, екстравагантність. Для цього і в ім'я цього працюють інститути громадської думки: інститути по вивченню психічного стану людей, інститути по вивченню незадоволення окремих, але типових індивідуумів, інститути по збиранню громадських думок, інститути по формуванню громадських думок та інститут створення ідолів. Це все – бізнес. Все це – гроші. А перед грішми ніхто й ніщо не зупиняється. Долар – понад усе. Долар – це бог. А реклама – богиня. Решта – тлінь. Решта – тимчасовість. Суєта суєт, і нічого святого в ім'я його величності долара. Перед доларом ще ніхто в Америці не зупинився, ще ніхто не зробив кроку назад: ні конгресмен, ні сенатор, ні президент.

Одна леді... Не просто леді… Зробимо невеличкий, але досить цікавий і характерний для США (і для мого стилю), ліричний відступ. Не просто леді, а чергова американська секс-бомба. Звичайно, найкраща в світі. Згодом та «бомба» рекламувалася по всіх каналах усіх телекомпаній США. Тридцять секунд реклами, тридцять секунд показу її «святкового обличчя» коштувало тисячу доларів. Не менше й не більше. За менше вона навіть пальцем би не ворухнула, щоб роздягтися. Її згодом навіть по кабельному каналу показували (є й така телепередача на Манхеттені. На прохання любителів і за додаткову плату, звичайно). Але мені не випало щастя її в тому каналі побачити, і через те докладно чергову секс-бомбу описати не можу. Скажу лише те, що в газетах читав. Секс-бомба мала чоловіка-мільйонера, але, як усі мільйонери, він був скупий, скаредний. А леді мріяла про власні мільйони. Хтось їй шепнув, що при таких даних, якими її нагородила природа-матінка не без допомоги батьків та пристрасті, вона може робити власний бізнес. Леді мріяла й про свободу і незалежність у вільній від моральних принципів країні. Цілком нормальний психологічний стан, бо всі народжуються вільними, а рабами стають згодом. В силу історичних обставин усі поневолені народи прагнуть свободи й демократії. Мріють про волю, про землю, про самовизначення. Але прокляті імперіалісти не дають. Сильніший споконвіку душив меншого. Так і тут: мільйонер тиснув на молоду й залежну від нього леді. І вона почала тягтися до свободи. Почала сама «робити гроші».

Леді мала чудесну статуру й скидалася за всіма своїми даними на одну з найвідоміших кінозірок, параметри якої завмерли навічно у цементних пам'ятниках Голлівуду.

Леді мала чималий заряд енергії, вибухала сама і підривала інших буквально на кожному кроці. Для прикладу варто сказати бодай таке: за найкоротший місяць невисокосного року на ній підірвалося тринадцять сенаторів (цього числа американці не люблять) і членів палати представників. Число й справді виявилося нещасливим, але не для секс-леді. Коли преса зчинила довкола її стегон ґвалт і дехто з сміливіших сенаторів та членів палати збирався її потягти до суду за образу особи, то вона кожному з них подарувала по магнітофонній стрічці з їхніми охами, зітханнями й найтеплішими словами, які вимовляються в інтимній обстановці. Один казав: