«Обережно ставтесь, до підозрілої пошти й до посилок. Не розпечатуйте листа, який за якимись ознаками видається вам незвичайним. Особливо якщо на ньому помітні опуклості, порушена рельєфність. Там може бути вибухівка. Ще одна ознака: незвичний запах».

Я такого листа одержав буквально другого дня. Звичайно, від дружини. Ви запитаєте, чому я так часто ілюструю свою книжку випадками із життя дружини. Я відповім: це мій найближчий друг. І віриться, що її життя я знаю, як і своє. Хоча, звичайно, можу помилятися. Окрім того, вона погодилась вийти за мене заміж тільки в тому випадку, якщо я її коли-небудь прославлю. Я тоді дав їй слово і тепер, як бачите, його дотримую.

Лист мене насторожив. Я пам'ятав, як вона протестувала проти моєї поїздки в Америку. Я пам'ятав її погрози. Тільки перетнеш Атлантику... Але невже вона пішла далі?.. Все ж знайшла когось, тепер переслала мені такого листа, щоб все списати на тих, хто мені погрожував по телефону.

Мені нічого не лишалося, як прочитати лист і покінчити зі своїм американським життям раз і назавжди.

Я розпечатав конверт, попередньо заплющивши очі. В ушах задзвеніло, але вибуху довго не було. В повітрі запахло чимось для Нью-Йорка незвичним. Я розплющив очі. Так і є. У конверті лежали чорнобривці з України... Господи, вигукнув я, якщо ти є, то будь мені свідком, що я тоді сказав. А я тоді сказав: «Ми інколи думаємо про дружин так само, як про самих себе». Це були мої слова, й господь бог може їх підтвердити, якщо колись моя дружина зустрінеться з ним. Я тим часом вивчав настанови комісара:

«Якщо ви посідаєте високе становище в суспільстві, лист може бути перев'язаний голубою стрічечкою».

То й що, думаю собі і спочатку хотів опустити цей лист у ванну. Відкрутив кран, і з нього вдарив маленький водоспад. Взявся за пам'ятку і вичитав: «... не занурюйте будь-кий підозрілий лист у воду: це може промочити папір і викликати вибух заряду».

Ну й молодчина комісар! Все передбачив. Настільки тонко підмічена психологія людини! Все те, що буквально в цю мить я хотів робити, він заздалегідь розгадував. Це мені нагадувало якусь дивовижно цікаву гру на зразок: «А чи відгадаю?» І слід сказати, що комісар поліції мені давав фору в сто очок наперед і виграв. Я й досі від нього у захопленні. І він справді може вважати себе моїм співавтором. Реклама його шедевру забезпечена. Мінімум п'ятдесят мільйонів українців прочитають цей твір. Якщо ж роман перекладуть на російську – додамо ще сто сорок. На англійську – двісті. За китайську я вже мовчу. Боюсь, це виглядатиме дещо нескромно з мого боку.

«Коли ви збираєтесь кудись виїхати, тримайте все це в таємниці. Заздалегідь не плануйте маршрутів, не замовляйте номера в готелі. Не вказуйте своїх титулів. Коли ви їдете з товаришем, займайте номери в готелі по сусідству. Коли з товаришами, то займіть свій номер між ними. Не їдьте ніколи вночі. На випадок таке трапилось – зупиняйтесь в добре освітленому багатолюдному місці. Під час поїздки в таксі не дозволяйте таксистові звертати з дороги, яку ви обрали».

Мені подумалося, що комісар застерігає: може статися так, що то буде ваша остання дорога на цій планеті.

«Не підсаджуйте в автомашину незнайомих людей. І особливо не садіть їх позаду себе. Не зупиняйтесь. Не надавайте допомоги іншим водіям чи потерпілим перехожим незалежно від обставин. Якщо ви вважаєте, що така допомога справді потрібна, повідомте по телефону, номер якого ми вам уже назвали. Якщо вас намагаються примусити з'їхати з дороги, негайно займіть середню смугу і якомога швидше добирайтесь до людної вулиці. Якщо у вас в автомашині є рація, одразу повідомте про це нас і заодно сповістіть номер автомашини, яка вас переслідує. На автостраді намагайтесь їхати в лівому крайньому ряду, щоб вас не могли об'їхати зліва й вистрілити у вас впритул».

Після цих слів я твердо поклав собі літати вертольотом, незважаючи на величезну чергу бажаючих. Заради життя можна пожертвувати часом.

«Під час руху двері й вікна повинні бути зачинені. Дихайте через кондиціонер».

«Не залишайте пакетів, цінних речей в автомобілі на видноті. Закрийте їх у багажнику чи сховайте під сидінням. Забирайте з собою ключі. Будьте уважні, коли зупиняєтесь на знак "стоп" чи на червоне світло. Якщо до вас наближаються підозрілі, негайно від'їжджайте».

Ні, я американцям позаздрити не можу. Я взагалі нікому не заздрю ні за яких обставин, а тут коли б і хотів, то не вдалося б.

Не знаю, чи вам це цікаво читати, але я особисто читав, як прекрасний пригодницький детектив, і вважав за щастя, що маю таку можливість вечорами насолоджуватися безцінною працею комісара поліції, який в неї уклав не тільки свою любов до ближнього, а й багаторічний досвід роботи в комісаріаті. І я йому вдячний за це. Мій роман збагатився щонайменше на один розділ. А для автора це ніколи не зайве. Не стримаюсь і продовжу цитувати. Тим, кому не цікаво і хто найближчим часом не збирається до Нью-Йорка, можна сміливо пропустити ці рядки й знайти собі розділ, що буде більше до вподоби. Книжка багатогранна, розрахована на різні смаки й уподобання. Тож поїдемо далі по прекрасних, але неспокійних автострадах Сполучених Штатів Америки.

«Якщо у вас в дорозі щось поламається, поставте машину на обочині, й почепіть білу хустинку на її антені, й мчіть до найближчого телефону чи станції обслуговування».

«Автомобілями, – радив (думаю, щиро) комісар поліції, – користуйтесь щодня різними і тими, які найбільш поширені в країні. Бос за містом не повинен виділятися шикарною автомашиною і постійно їздити тільки на ній. Кожен автомобіль мусить мати могутній двигун, замок на горловині бензобака, радіопередавач для двостороннього зв'язку, парочку пістолетів, кулемет і два-три куленепробивних жилети».

У будь-якому випадку, перед тим як сідати в автомобіль, його треба обійти з усіх боків і оглянути.

Тепер ви зрозуміли, чому я це так часто робив, перед тим як сісти біля місії в автомобіль. Я раніше за всіх вивчив назубок поради комісара поліції, як цікаву поему.

«Майте справу тільки з тими водіями, з якими ви вже їздите давно. І все ж не кажіть їм заздалегідь, куди ви збираєтесь подорожувати. Це можна зробити в кабіні автомобіля перед поїздкою».

Ні, в Америці життя як гра в карти: хто не ризикує, той не живе. Я вже припинив цитувати рекомендації комісара поліції. Тим більше що в нього далі йде розділ про сім'ю.

В Америці я жив без дружини, і мене той розділ не дуже цікавив. Не виключена можливість, що хтось збирається поїхати туди з родиною. Я особисто не радив би. А втім, це справа кожного. До моєї поради можна й не прислухатися, а ось до порад комісара поліції.. Даруйте, але ще раз надаю йому слово:

«Попередьте дітей, щоб вони не відчиняли дверей незнайомим. Усіх відвідувачів без винятку треба оглядати крізь вічко у дверях.

Звертайте увагу на автомашини, які частенько з'являються біля ваших вікон, а також на велосипеди. Звертайте увагу на автомашини з одним-двома чоловіками, які, судячи з усього, нічим корисним не зайняті. Запишіть номери цих автомашин. Для поліції це може знадобитися.

Якщо вас постійно турбують по телефону чи непристойно висловлюються – негайно змініть номер. Члени сім'ї не повинні встрявати в розмови з незнайомими особами.

Не повідомляйте заздалегідь постачальників молока, газет, бакалії, що ви виїжджаєте, Зробіть це безпосередньо перед від'їздом.

Діти повинні користуватися різними маршрутами. Не рекомендується ходити дітям до школи пішки. Зустрічайте їх біля автобусної зупинки й проводжайте аж додому, як і до школи.

Всі члени сім'ї мають повідомляти, де вони знаходяться і до якого часу там будуть».

Цей рядок мені особливо сподобався. Я його виписав і повісив над письмовим столом своєї дружини. По-моєму, коли хочеш, щоб був порядок у державі, потрібно починати утверджувати його у власній сім'ї.

«Не ходіть в одні й ті ж ресторани двічі підряд. Це стосується й кінотеатрів та театрів».