Дійові особи

Портфель – безособова особа. Прикмети: солідний, лискучий, з черевцем.

28 заввідділами – люди різного віку.

Іван Семенович Фартушок – скромний службовець, холостяк, 45 років.

Семен Іванович Каблучок – ще скромніший службовець, теж холостяк і теж 45 років.

Марія Саксофонтівна Крок-Ценденбаум – рахівник № 56. Сором'язлива.

Кіра Самійлівна Кнольц – заступник головної друкарки. В минулому акторка, 26 років. Лагідної вдачі, майже мовчазна.

Ксенофонт Спиридонович Брюшкін – головний бухгалтер. В окулярах.

Цезар Юлійович Хвостецький-Щукін – старший реєстратор №19, без окулярів.

Тьотя Варя – прибиральниця, 54 роки.

Незнайомець Ікс-плюс-Ігрек – він же Петро Петрович.

Армія друкарок, секретарів, плановиків, економістів, завгоспів, вантажників, кур'єрів і т. д. і т. п...

Дія І

Картина I

Коридор дуже солідної установи, дуже просторий і дуже довгий. На підлозі килими, по боках величезні фікуси і пальми. На дверях багато-багато табличок. Радісні службовці вибігають з бухгалтерії. Заглядають у вікна. Біля під'їздів установи армія вантажників розвантажує автомашини з папером і чорнилом у бочках. Армія завгоспів керує. Завгоспи задоволено вигукують: «На цей раз на півмісяця вистачить!»

Службовці, почувши це, з криком «Ура-а!» біжать далі. В руках – новенькі купюри. Сонячні промені світять яскравіше звичайного.

Картина II

Кабінет головного бухгалтера Ксенофонта Спиридоновича Брюшкіна. Поруч з бухгалтером – Кіра Кнольц. Вона ставить напівзігнуту ніжку на стілець, підв'язує нейлонову панчішку вище коліна. Рука Ксенофонта Спиридоновича раптово повисає над рахівницею. Він кудись дивиться поверх окулярів.

Кнольц (нахиляється до вуха Брюшкіна). А він пішов, не кажучи ні слова. Він щез, як сон (пауза), як на зорі туман.

Брюшкін (знизує плечима, розтягує слова. Дивиться туди ж. Вже без окулярів). Не зна-ю-ю, душечко, не знаю-ю. Його, напевне, за...

Кнольц (перебиває. Вигукує ствердно). Брехня! Я знаю їхні викрутаси. Мене ніхто в житті не проведе.

Вибігає в коридор, назустріч – Хвостецький-Щукін.

Кнольц (шепоче, чути окремі слова). Міністром, кажуть, буде він тепер! І взагалі – великим чоловіком!

Хвостецький-Щукін (тихо ойкнув). Не чув! Оце від вас, шановна, дізнався. Яке щастя! Господи, оце квартиру відхватить!

Кнольц. Вже відхватив і тиждень в ній живе!

Хвостецький-Щукін (здивовано). Але я його вчора бачив!

Кнольц (сердито). Так що ж, по-вашому, я плітки розпускаю?

Біжить далі.

Хвостецький-Щукін. Боронь вас Боже, шановна. Це мені здалось. Куди ж ви? Ще одне питання. (Про себе). А де ж портфель? Портфель де?

Дія II

Картина I

Кабінет. У лівому кутку сидить Фартушок, у правому – Каблучок. Вбігає Кнольц.

Кнольц. Приїхали на ЗіЛові за ним. І прямо в Київ тим авто повезли!

Фартушок. І везе ж, голубонько, людям! Неодмінно трикімнатну квартиру матиме.

Кнольц (тихо). Він має вже, Йому потрібна дача. (Біжить до Каблучка. Слів не чути).

Каблучок. Щасливчик! Йому, душечко, неодмінно газик проведуть і дві плити поставлять.

Кнольц (незадоволено). Це вже йому не потрібне. Тепер купує волгу він для себе.

Каблучок і Фартушок вибігають. На порозі стукаються лобами.

До Кнольц підбігає заввідділом № 1. Вона щось шепоче йому на вухо.

Заввідділом № 1 (затримує її, схопивши за руку). Нікому. Прошу вас, – нікому.

Кнольц (заплющує очі). Даю вам слово жінки й взагалі, що більш ніхто не знатиме про це.

Заввідділом № 1 вибігає в ті ж двері, що й Фартушок і Каблучок. З протилежних дверей вбігає заввідділом № 2.

Заввідділом № 2. Нікому ні слова. Дуже прошу вас.

Кнольц (прикладає до грудей руку). Даю вам слово, це між нами. Помру я швидше, ніж скажу комусь.

Заввідділом № 2 вибігає в ті ж двері, що й Фартушок, Каблучок і заввідділом № 1. Вбігає заввідділом № 3.

Заввідділом № 3 (змушує її сісти на стілець). І більше нікому. Чуєте, Кіро Самійлівно, ні словечка. На колінах прошу вас.

Кнольц (прикладає до грудей руки). Даю вам слово, це між нами. Помру я швидше, ніж скажу комусь.

Заввідділом № 3 вибігає в ті ж двері, що й Фартушок, Каблучок, заввідділами № 1, № 2. Вбігає Мо 4 і так аж 28 заввідділами.

Дія III

Картина I

В кабінеті Фартушок і Каблучок.

Каблучок (до Фартушка). У мене є свої підстави. Я точно знаю. Він, душечко, весь час дзвонив кудись по телефону.

Фартушок (до Каблучка). По секрету скажу вам, я бачив, голубонько, як він брав квиток до Києва. Літаком літав.

Фартушок вибігає. Вскакує, захекавшись, Хвостецький-Щукін.

Хвостецький-Щукін (глянув на двері. Тривожно, півголосом). Нікому ні слова, і я вам розповім секрет. (Шепоче). На власні очі бачив, як він у літак сідав.

Каблучок вибігає. Вскакує Крок-Ценденбаум, притримуючи руками спідничку.

Крок-Ценденбаум (підходить навшпиньках). Вже купив дачу і автомобіль. І хто б міг подумати? Волгу.

Хвостецький-Щукін вибігає. На порозі про себе: «А де ж портфель?» В цей час вбігають один за одним всі 28 заввідділами. Вони розмахують руками і щезають в одному напрямку. Кожний про себе вимовляє слово «портфель».

Дія IV

Картина I

Брюшкін (знімає з носа окуляри, сердито). Окозамилювання, фікція-мікція і ніякого балансу. Судити їх. Вже всі знають, а я, як завжди, останнім дізнаюсь... (Кидає об підлогу арифмометром. Вбігає Кнольц,). Кіро Самійлівно, ви маєте рацію. Я, старий дурень, ніколи не вірив вам. Мене обдурили. Він справді – міністр. Має квартиру, дачу, автомобіль, гараж і фонтан за голубим парканом. А був таким телепнем.

Кнольц (здивовано). Невже це правда? Може, я оглухла?!

Брюшкін (важно). Тепер всі так кажуть.

Кнольц. Я це давно помітила, скажу вам.

Брюшкін (б'є себе по лисині кулаком). Чого ж ми стоїмо? Точніше – чого я стою? (Про себе). Швидше, швидше! (Вибігає). За портфелем!

Дія V

Картина I

Біля дверей відділу № 28 натовп. Всі галасують. Кожний силкується пробратись першим до дверей. Ніхто нікого не пускає. Крок-Ценденбаум сором'язливо стримує натовп, впершись руками в одвірки. Коридором біжить Кіра Кнольц.

Кнольц (про себе). Невже я таємницю розгадала?! Невже вона помре в моїй душі?! (Стрибає в натовп).

Хтось головою пробиває двері. Вони відчиняються, і всі падають на підлогу. В кабінеті на столі стоїть босоніж тьотя Варя. В її руках мітла. Тьотя Варя змітає зі стін пилюку.

Тьотя Варя (здригнувшись). Тю-ю! Пришелепуваті! Тільки те й роблять, що по кабінетах від нудьги цілими днями ганяють. За що їм гроші платять? На східцях смітять, плюються, а ти після них прибирай. І для кого я урни ставлю?!

Фартушок (зціпив кулаки). Десь тут портфелик, голубонько, був?