– Що? – дядя підвів голову... Іван Трохимович пополотнів...
– Забрав останній... І то... Хіба то шашлик?.. Свинина, та ще й без соусу... Хіба вони мають поняття, що таке шашлик по-карськи?..
Перед сном:
– Ви завжди їсте в ресторані?
– Уявіть собі. Ви ж знаєте, як у наших їдальнях готують?!
– І не хворієте на шлунок?
– Поки що Бог милує... Або що?
Вранці:
– Ви щось страшенно поблідли! У вас випадково не вкрали гроші?
– Здається, ні, – Іван Трохимович лізе до нагрудної кишені. – Так і є. Гроші на місці...
– Пробачте, а ви щось за цю добу їли?
– Ну, аякже! Але, пробачте на слові, що не з'їм – виблюю... Надумав лікуватися голодом. Чули про таке? Новий спосіб медики вигадали. Кажуть, дуже ефективний... Це все одно, що у сні вивчати іноземні мови...
«Ой і баран, ой і телепень! Кому все це потрібно? Це тобі коштуватиме колись життя».
… Тван Трохимович йшов пероном. «Швидше б додому! Де знайти хоча б три копійки?.. Хто тепер губить?.. Коли не треба, по десять валяються...»
Іван Трохимович вийшов на пристанційний майдан.
– Здачі не треба! Це вам на чай! – почув він знайомий голос.
– Дякую!
– Живіть!
«Веніамін Петрович... Ще один... "аристократ"...»
– Веніаміне Петровичу, добридень! Слухай, ти читав сьогоднішню «Радянську Україну»? Ні.. Кажуть, страшенно смішний фейлетон надрукували... В ларках жодної газети... Ще є в автоматах...
У тебе не знайдеться трьох копійок?
– Ти знаєш, я здачі ніколи не беру. Ось тобі три карбованці...
Іван Трохимович сів у таксі...
– Здачі не треба! Це вам на чай!..
– Дякую!
– Живіть!
– ... Жінко, у тебе є щось поїсти? Голодний, як сто вовків...
– Крім вчорашньої картоплі, нема нічого. Ти ж грошей не залишив... Якщо в тебе щось є, то я збігаю в гастроном...
– Підігрій картоплю і не розмовляй багато, – Іван Трохимович схопився за живіт.
Як я став «генієм»
У мене був той приємний настрій, який буває у людини, що стала на шлях літературної творчості, та ще за покликанням серця. Батько, посміхаючись, вийшов з кабінету редактора, ляснув мене по плечу, і з його щирої посмішки я зрозумів, що все влаштовано.
– Зараз завітаєш до Степана Сергійовича, – промовив він, – я показував йому твої вірші. Він сказав, що вони у тебе краще виходять, ніж у деяких теперішніх класиків, коли вони були у твоєму віці.
Правда, я особисто трохи сумнівався в однодумності та прозорливості редакторів, бо, якщо вірити батькові, попередніх чотири редактори точнісінько так само відгукнулися про мою творчість. Але я промовчав, даючи можливість старому висловитися до кінця.
– Через два-три роки, я певен, він зробить з тебе письменника. А зараз попрацюй на посаді літконсультанта. Дивись, поводь себе розумно, бо редактор – це велика людина!
В чому я не сумнівався, то це в останніх батькових словах.
Я кліпнув очима, ніби кажучи батькові: «Добре, тату», і з замиранням серця увійшов до кабінету.
Не буду описувати своєї зустрічі з редактором. Вона була теплою. Степан Сергійович коротко познайомив мене з роботою і сказав, що посада літконсультанта при газеті – надзвичайно відповідальна посада і потребує всебічного й глибокого знання життя.
– На лист, який не може бути опублікований у газеті, ви повинні дати обґрунтовану, розумну відповідь, таку, щоб читач не образився і не перестав нам дописувати. Ну, що ж, бажаю вам усіляких гараздів, – закінчив редактор і міцно потис мені руку.
Я пообіцяв працювати сумлінно і пішов у відділ, де на мене чекала велика купа листів. Я негайно приступив до роботи.
«Дорога редакція! – писав у листі вдівець Іван Семенович Коляда. – У зв'язку з тим, що мені 69 років, а моя жінка померла, я часто сам один просиджую у скверику, де стоїть статуя роздягненої дівчини. Скажіть, будь ласка, чи не пора її за 30 років моєї пам'яті одягти?»
Не задумуючись, я написав відповідь:
«Шановний тов. Коляда! Редакція газети "Світлий шлях" Ваш лист отримала. Якщо Ви справді щодня просиджуєте годинами у скверику і дивитеся на голу дівчину в свої 69 років, то чи не краще б Вам одружитися? Чекаємо від Вас нових листів.
З повагою
літконсультант газети Семен Довгий».
Другий лист був такий неграмотний, що я не зразу второпав його зміст.
«Редакції газети "Світлий шлях"
від Василя Петровича Рябошапкіна.
Тваринники нашого села Крикавка добились великих успіхів по виробництву м'яса, молока на душу населення, наздогнали і випередили Соїдіньониє Штати Америки, але хіщний звєр – вовк нападає на наші ферми: свиноферму, овцеферму, кіноферму.
2 березня 1960 року чотири звєрі-вовки напали на овцеферму і розтерзали 12 штук овець. Чабан Гусак Дуся сильно перепугалась. Чотири гончих собаки охраняли овець і не могли спасти, а вовки розтерзали одного собаку в смерть. Часто вовки нападають ночою, вартові охраняють їх ружейними вистрілами. Звєрі у нас ходять большіми групами по 4 штуки і больше.
Охотнік Ванька Джус взяв ще два охотніки, пішов на охоту і зустрів 12 штук вовків – звєрів. Охотніки іспугалісь і не примінили жодного вистрілу – спасали свою жізнь. Но колхозніки нашого села Крикавка просять міністерство сільського хозяйства, щоб провести боротьбу з хіщним звєрем-вовком і знічтожить його. Лєт тому, а може і больше, група охотніков ставали рука об руку і гучки загоняли на охотників, або труп погибшої тварини завозили в глуб лєса, де мало заходят животниє і медицина отруювала і вовк погибав і бил унічтожен».
«Поскільки Ви знаєте, шляхи боротьби з "хіщним звєрєм-
вовком", – відповів я, – то продовжуйте боротьбу, і "хіщний звєр" буде знищений. Запевняю Вас.
Ганяйте й надалі. Про все, що трапиться, пишіть нам.
Щиро Ваш
літконсультант Семен Довгий».
На третій лист я дав більш докладну відповідь:
«Дорогий тов. Шийка!
Ви повідомляєте, що у Вас на базарі молоко розбавляють водою. Це роблять і у нас, але ми з цим боремось. Наша Вам порада: купуйте молоко, приносьте додому і проціджуйте крізь марлю. Вода виллється у посуд, а молоко затримається в марлі.
Бажаю найкращих успіхів у Вашій творчій роботі.
З привітом
літконсультант Семен Довгий».
Відповівши на кілька листів, я відчув приплив справжнього натхнення і ледве встигав записувати думки:
«В своєму листі Ви повідомляєте, що Ваша сусідка дуже галаслива і щоночі не дає Вам спати. Моя порада: виженіть її з квартири і приведіть іншу. Якщо й та виявиться крикливою – затуляйте їй на ніч горлянку ганчіркою або клоччям.
Бажаю успіхів.
Літконсультант Семен Довгий».
«Ви розповідаєте, що хірург Шліман за проведені операції бере хабарі. А ви йому не давайте, то він брати не буде. Не забувайте, пишіть.
З повагою
літконсультант Семен Довгий».
«В своєму вірші Ви пишете: "хотіла б я рибкою стать". Що ж, спробуйте. Якщо Вам це вдасться, то повідомте одразу ж редакцію. Ми дамо цікаву інформацію під рубрикою "Новини області".
З привітом
літконсультант Семен Довгий».
«Вашу поему "Баян" до друку не схвалено. Ви, наприклад, пишете, що "баян цілу ніч ходив одиноким повз верб кучерявих". А з ким, цікаво, він мав ходити? З гармонією чи з балалайкою? А куди ж дивляться дружинники? Де вона, наша славна комсомолія з пов'язками червоними та серцями гарячими?
