— Прокинься. Чорт забирай, прокидайся.

Дівчинка не ворушилася.

Він скотився з ліжка, встав, дивлячись на неї. Притиснув пальці до її шиї, перевіряючи пульс. Здавалося, що кожен м’яз у його тілі напружився. Він позадкував від ліжка, важко дихаючи в паніці.

— О Господи, — прошепотів.

Роззирнувся, наче вирішення проблеми було десь тут, у кімнаті. Мов у лихоманці, схопив свій одяг і почав вдягатися, тремтячими руками метушливо застібаючи пряжки й ґудзики. Упав на коліна, підібрав окуляри, що закотилися під ліжко, вдягнув їх. Востаннє глянув на дівчину, підтверджуючи найгірші страхи.

Хитаючи головою, чоловік позадкував із зони досяжності камери. Рипнули відчинені двері, грюкнули, зачиняючись, поспішно віддалилися кроки. Минула ціла вічність, камера досі була зосереджена на ліжку з нерухомим тілом.

Наблизились інші кроки, у двері постукали, жіночий голос гукнув щось російською. Джейн упізнала жінку, яка ввійшла до кімнати. То була матрона, яка загинула, прив’язана до стільця на кухні.

«Я знаю, що з тобою сталося. Що вони зроблять з твоїми руками. Знаю, що ти помреш з криками».

Жінка підійшла до ліжка, струсонула дівчину. Гавкнула їй щось. Дівчинка не відповіла. Жінка відступила, закривши рота рукою. Тоді різко розвернулася й подивилася в камеру.

«Вона знає про камеру. Знає, що йде зйомка».

Матрона рушила вперед, відчинилися двері шафи. Екран став темний.

Міла вимкнула відео.

Джейн не могла вимовити ані слова. Вона відкинулася на диван і сиділа мовчки, заніміла. Реджина теж мовчала, наче розуміла, що не час метушитися, що зараз її мати надто вражена, щоб звернути на неї увагу. «Гебріеле, — подумала Джейн. — Ти мені потрібен». Вона глянула на телефон і зрозуміла, що він лишив свій мобільний на столі, тож зв’язатися з ним способу немає.

— Це важлива людина, — сказала Міла.

Джейн розвернулася до неї.

— Що?

— Джо казав, що цей чоловік мусить посідати важливу посаду у вашому уряді, — указала вона на екран.

— Джо бачив запис?

Міла кивнула.

— Коли я пішла, він дав мені копію. Щоб у кожного з нас було по одній, на той випадок, якщо… — Вона замовкла, тоді тихо продовжила: — Якщо ми більше ніколи не побачимося.

— Звідки це? Де ти взяла це відео?

— Мама тримала його в себе в кімнаті. Ми не знали. Нам потрібні були тільки гроші.

«Ось причина тієї різанини, — подумала Джейн. — Ось чому вбили жінок у тому будинку. Вони знали про те, що сталося в тій кімнаті. Ця касета — доказ».

— Хто він? — запитала Міла.

Джейн дивилася на вимкнений телевізор.

— Я не знаю. Але знаю, у кого можна дізнатися.

Вона пішла до телефона. Міла стривожено дивилася на неї.

— Без поліції!

— Я не викликатиму поліцію. Попрошу друга приїхати. Він репортер, знає людей з Вашингтона. Жив там, то зможе впізнати цього чоловіка.

Джейн погортала телефонний довідник, знайшла Пітера Лукаса. Він жив у Мілтоні, на південь від Бостона. Набираючи номер, вона бачила, як дивиться на неї Міла, вочевидь, не готова повністю довіритись їй. «Якщо схиблю, — подумала Джейн, — дівчина втече. Мушу бути обачна, щоб не злякати її».

— Алло? — відповів Пітер Лукас.

— Можете зараз приїхати?

— Детектив Ріццолі? Що сталося?

— По телефону сказати не можу.

— Звучить серйозно.

— Це може бути Пулітцерівська премія, Лукасе.

Вона замовкла.

Хтось дзвонив у двері квартири.

Міла кинула на Джейн повний паніки погляд. Схопила торбу й рвонула до вікон.

— Зажди. Міло, не…

— Ріццолі? — озвався Лукас. — Що там відбувається?

— Чекайте. Я вас наберу, — відповіла Джейн і дала відбій.

Міла кидалася від вікна до вікна, відчайдушно шукаючи пожежний вихід.

— Усе гаразд, — звернулася до неї Джейн. — Заспокойся.

— Вони знають, що я тут!

— Ми навіть не знаємо, хто там прийшов. То дізнаймося.

Вона натиснула кнопку інтеркома.

— Так?

— Детективе Ріццолі, це Джон Барсанті. Можна піднятися до вас?

Міла відреагувала негайно, помчала вглиб квартири, шукати виходу.

— Чекай! — гукнула Джейн, біжучи слідом за нею. — Йому можна довіряти!

Дівчина вже піднімала вікно спальні.

— Ти не можеш так піти.

Знову дзвінок у двері. Міла полізла у вікно, на пожежні сходи. «Якщо вона втече, я її більше не побачу, — подумала Джейн. — Дівчина вижила лише завдяки інстинкту. Може, варто до нього дослухатися».

Вона схопила Мілу за зап’ясток.

— Я з тобою, добре? Підемо разом. Не тікай без мене!

— Швидше, — прошепотіла дівчина.

Джейн розвернулася.

— Дитина.

Міла пішла слідом за нею до вітальні й нервово зиркала на двері, поки Джейн діставала касету. Вона кинула її до сумки з підгузками, тоді відкрила шухляду з пістолетом, дістала зброю, опустила до тієї ж сумки. «Про всяк випадок».

Знову дзвінок.

Джейн узяла Реджину на руки.

— Ходімо.

Міла спустилася вниз пожежними сходами, швидка, наче мавпочка. Колись Джейн теж була швидка й необачна. Але тепер мусила дбати про кожен крок, бо тримала Реджину. «Бідне маля, у мене немає вибору, — подумала вона. — Мушу тягнути тебе в цю пригоду». Нарешті вона вибралась у провулок і повела Мілу до свого «Субару». Відмикаючи двері, чула крізь відчинене вікно настирливе дзижчання дзвінків Барсанті.

Дорогою по Тремонт-стріт вона не зводила очей із дзеркала заднього виду, але не бачила ознак переслідування чи чужих фар. «Треба знайти безпечне місце, де Міла не лякатиметься, — подумала вона. — Де не буде поліцейської форми. І, передусім, де Реджині теж буде повністю безпечно».

— Куди ми їдемо? — спитала Міла.

— Я думаю, думаю.

Вона зиркнула на мобільний, але матері зателефонувати не наважувалася. Нікому не наважувалася.

А тоді різко звернула на південь, на Коламбус-авеню.

— Я знаю безпечне місце, — мовила вона.

Пітер Лукас мовчки дивився на жорстокий напад, що коївся на екрані його телевізора. Коли плівка нарешті скінчилася, він не поворухнувся. Навіть після того, як Джейн вимкнула відеомагнітофон, Лукас сидів, завмерши, не зводячи очей з екрана, наче досі бачив побите тіло дівчинки, плями крові на простирадлі. У кімнаті було тихо. Реджина спала на дивані, Міла стояла біля вікна й визирала на дорогу.

— Міла так і не дізналась імені тієї дівчини, — сказала Джейн. — Цілком можливо, що тіло поховане десь у лісі за будинком. Місце відлюдне, є де прикопати труп. Бозна скільки взагалі дівчат там можуть лежати.

Лукас опустив голову.

— Мене зараз знудить.

— Ви не один.

— Навіщо комусь таке фільмувати?

— Чоловік явно не усвідомлював, що його записують. Камеру було вмонтовано в шафу, де клієнти її не бачили. Може, це було ще одне джерело прибутку. Продавати дівчат для сексу, фільмувати акти й пропонувати записи на ринку порнографії. Хоч куди глянь, можна заробити. Цей бордель був лише одним із дочірніх підприємств. — Вона помовчала, сухо додала: — Схоже, «Баллентрі» вірить у диверсифікацію.

— Але ж це реальне вбивство! Продаж такого нізащо не зійшов би «Баллентрі» з рук.

— Ні, це надто небезпечно. Матрона того будинку це точно знала, тому сховала запис. Міла каже, що вони місяцями носили його в сумці, не знаючи, що на касеті. Тоді Джо нарешті поставив її в програвач у мотелі. — Джейн глянула на екран. — Тепер ми знаємо, чому вбили тих жінок в Ешберні. Чому вбили Чарльза Дезмонда. Вони знали цього клієнта й могли його впізнати. Тому всі мусили померти.

— Отже, усе це — заради прикриття зґвалтування й убивства.

Вона кивнула.

— Джо зрозумів, що це справжній динаміт. Що робити з доказами? Він не знав, кому можна вірити. Та й хто послухав би чоловіка з тавром параноїка? Певно, саме це він вам і надіслав — копію цього відео.

— Тільки от я його не отримав.

— Тоді вони вже мали розділитися, щоб їх не впіймали. Кожен забрав свою копію. Олену зловили, перш ніж вона принесла свою до «Триб’юн». Плівку Джо, певно, знищили після ситуації в лікарні. — Вона махнула на телевізор. — Це остання копія.