— Доброго ранку, детективе, — мовила Квінлен. Солодким, надто солодким голосом. Ця білявка щомиті могла вишкірити ікла.

— Доброго ранку, мем, — якомога нейтральніше сказала Джейн.

— Ви сказали, що наразі приписані до відділу розслідування вбивств.

— Так, мем.

— І які справи ви розслідуєте зараз?

— Наразі я не маю нових справ, але продовжую консультувати…

— Ви ж детектив бостонської поліції. Невже на цей час немає вбивств, які вимагають активного розслідування?

— Я в декретній відпустці.

— О. Ви у відпустці. Отже, зараз ви не частина відділу.

— Я виконую адміністративні обов’язки.

— Але прояснімо це. Ви не активний детектив. — Квінлен усміхнулася. — На цей час.

Джейн відчула, що почервоніла.

— Як я вже казала, я в декретній відпустці. Навіть копи заводять дітей, — додала вона з ноткою сарказму й одразу ж пошкодувала про це.

«Не ведися на її ігри. Зберігай спокій». Але це легше сказати, ніж зробити, у цій схожій на піч судовій залі. Що в них із кондиціонером? Чому, здається, більше нікого не бентежить ця спека?

— Коли маєте народити, детективе?

Джейн завагалася, питаючи себе, до чого вона хилить.

— Мала народити минулого тижня, — нарешті відповіла вона. — Затримка.

— Отже, третього лютого, коли ви познайомилися з моїм клієнтом, містером Ролло, ви були… на якому — на третьому місяці вагітності?

— Протестую, — підвівся Сперлок. — Це не стосується справи.

— Адвокатко, — звернувся суддя до Квінлен, — у чому суть вашого запитання?

— Воно стосується її попереднього свідчення, ваша честь. Детектив Ріццолі якимось чином змогла самотужки затримати й заарештувати на сходовій клітині мого кремезного клієнта.

— А який саме стосунок до цього має її вагітність?

— Жінці на третьому місяці вагітності було б непросто…

— Вона — офіцер поліції, міз Квінлен. Затримувати людей — її робота.

«Молодець, суддя! Скажи їй».

Вікторія Квінлен почервоніла від такого докору.

— Гаразд, ваша честь. Забираю запитання. — Вона знову розвернулася до Джейн. Подивилася на неї, обмірковуючи наступний крок. — Ви сказали, що були на місці разом із напарником, детективом Фростом. І ви спільно вирішили ввійти до квартири 2b?

— Це була не квартира 2b, мем. Це була квартира 2e.

— Так, авжеж. Я переплутала.

«Ага, і зовсім не намагаєшся заплутати мене».

— Ви сказали, що постукали у двері й заявили, що ви — з поліції, — вела далі Квінлен.

— Так, мем.

— І це жодним чином не стосувалося вашої початкової мети перебування в будинку.

— Ні, мем. Ми опинилися там за збігом обставин. Але коли ми доходимо висновку, що людина в небезпеці, наш обов’язок — втрутитися.

— І тому ви постукали до квартири 2b.

— 2e.

— А коли ніхто не відчинив, ви вибили двері.

— Ми вирішили, судячи з почутих нами криків, що життя жінки під загрозою.

— Як ви могли знати, що це крики страждання? Чи не могли це бути звуки, скажімо, пристрасного кохання?

Джейн хотіла засміятися, але не зробила цього.

— Ми чули не це.

— А ви достеменно знаєте? Можете відрізнити?

— Жінка з розбитою губою — цілком переконливий доказ.

— Річ у тому, що на той момент ви не знали. Ви не дали моєму клієнтові шансу відчинити. Дійшли поспішного висновку і вдерлися до помешкання.

— Ми зупинили побиття.

— Вам відомо, що так звана жертва відмовилася висувати звинувачення проти містера Ролло? Що вони досі разом, як закохана пара?

Джейн стиснула щелепи.

— Це її рішення. — «Хай яке дурне». — Того дня я побачила у квартирі 2е явний випадок насильства. Пролилася кров.

— А моя кров нікого не обходить? — втрутився Ролло. — Дамочко, ви мене зі сходів зіштовхнули! У мене досі шрам є, ось, на підборідді!

— Тихо, містере Ролло, — наказав суддя.

— Дивіться! Бачите? Це від нижньої сходинки. Шви наклали!

— Містере Ролло!

— То ви справді штовхнули мого клієнта зі сходів, детективе? — запитала Квінлен.

— Протестую, — сказав Сперлок.

— Ні, — відповіла Джейн. — Він тоді був уже достатньо п’яний, щоб упасти зі сходів самотужки.

— Вона бреше! — вигукнув обвинувачуваний.

Грюкнув молоток.

— Тихо, містере Ролло!

Але Біллі Вейн Ролло скипів.

— Вони з напарником потягли мене на сходи, щоб ніхто не побачив, що вони роблять. Думаєте, вона могла мене сама заарештувати? Ця дрібна вагітна дівчина? Це ж яку маячню вона вам згодовує!

— Сержанте Ґівенсе, виведіть обвинувачуваного.

— Це насильство з боку поліції! — загорлав Ролло, коли пристав поставив його на ноги. — Гей, народе, присяжні, ви що, дурні? Не бачите, що це все — гівняні вигадки? Ці двоє копів мене з клятих сходів скинули!

Молоток знову грюкнув.

— Ідемо на перерву. Будь ласка, випустіть присяжних.

— О, так! Зробімо перерву! — зареготав Ролло й штовхнув пристава. — І це коли вони нарешті чують правду!

— Виведіть його, сержанте Ґівенсе.

Ґівенс схопив Ролло за руку. Той розлючено викрутився й пішов у напад, врізавшись головою в живіт пристава. Обидва покотилися на підлогу й почали боротися. Вікторія Квінлен, роззявивши рота, дивилася на те, як її клієнт качається з судовим приставом за лічені сантиметри від високих підборів її туфель від Маноло Бланіка.

«Господи, хтось мусить узяти під контроль цю божевільню».

Джейн важко піднялася зі стільця. Відсунула вбік ошелешену Квінлен, схопила наручники пристава, які він у сум’ятті впустив на підлогу.

— Потрібна допомога! — горлав суддя й гатив молотком. — Потрібен ще один пристав!

Сержант Ґівенс лежав на спині, притиснутий до підлоги Ролло, який саме підняв праву руку, щоб завдати удару. Джейн схопила його за піднятий зап’ясток і застібнула один наручник.

— Якого дідька? — обурився Ролло.

Вона вгатила ногою йому в спину, викрутила йому руку й притиснула до пристава. Ще одне «клац» — і наручник закрився на лівій руці.

— Злізай з мене, бісова корово! — заверещав Ролло. — Ти мені спину зламаєш!

Сержант Ґівенс, затиснутий унизу, мав такий вигляд, наче зараз задихнеться під цією вагою.

Джейн зняла ногу зі спини Ролло. Раптом між ніг їй ринув потік гарячої рідини, хлюпаючи на Ролло, на Ґівенса. Вона позадкувала, шоковано опустила очі на мокру сукню для вагітних. На рідину, що скрапувала з її стегон на підлогу зали суду.

Ролло перевернувся на бік і витріщився на неї. Раптово зареготав і знову впав на спину.

— Ви гляньте! — мовив він. — Сучка собі сукню обісцяла!

Ейб Брістол зателефонував Морі на мобільний, коли вона зупинилася перед світлофором у Бруклайні.

— Уранці дивилися телевізор? — запитав він.

— Тільки не кажіть, що ця історія вже потрапила до новин.

— Шостий канал. Репортерку звати Зої Фоссі. Ви з нею го­ворили?

— Учора, дуже коротко. Що вона сказала?

— У двох словах? «У мішку для трупів знайшли живою жінку. Судмедекспертка звинувачує пожежний департамент Веймута та поліцію штату в неправильному встановленні смерті».

— Господи. Я цього не казала.

— Я це знаю. Але тепер маєте розлюченого шефа пожежників у Веймуті, і поліція теж не дуже тішиться. Луїз уже приймає від них дзвінки.

Загорілося зелене світло. Їдучи через перехрестя, Мора раптом подумала, що добре було б розвернутися й поїхати додому. Якби ж тільки можна було уникнути цього випробування.

— Ви в офісі? — запитала вона.

— О сьомій приїхав. Думав, ви вже тут.

— Я в дорозі. Зранку кілька годин готувала ту заяву.

— Що ж, попереджаю: коли приїдете, чекайте на засаду на стоянці.

— Вони вже там?

— Репортери, фургони телеканалів. Запарковані на Олбані-стріт. Бігають туди-сюди між нами та лікарнею.

— Дуже зручно. Для преси — два в одному.

— Чули щось про пацієнтку?

— Телефонувала лікареві Катлеру. Він сказав, що токсикологічний аналіз показав наявність барбітуратів та алкоголю. Певно, була добряче не при собі.