«Це я можу все змінити. Саме час».

Мора глибоко вдихнула й видихнула. Поки повітря виходило їй з легень, вона дозволила собі обм’якнути. Коліна підкосилися, вона впала на підлогу.

Жінка здивовано загарчала, намагаючись утримати Мору. Але розслаблене тіло важке, і заручниця уже сповзала на підлогу — жінка втрачала свій живий щит. І вмить Мора опинилася вільна. Вона перекотилася на бік, закрила голову руками й згорнулася клубком, чекаючи пострілів. Але почула лише кроки й крики.

— Чорт, не можу поцілити!

— Бляха, забирайтеся з дороги!

Її поторсала рука.

— Пані, з вами все добре? Усе добре?

Трусячись, Мора нарешті підняла очі на копа. Почула тріскіт рацій, сирени, які квилили, мов жінки, що оплакують померлих.

— Ну ж бо, треба забиратися звідси.

Поліціянт узяв її за руку, підняв на ноги. Вона так тремтіла, що заледве могла стояти, тож він обійняв її за талію й повів до виходу.

— Гей, ви всі! — загорлав він до глядачів. — Забирайтеся звідси, негайно!

Мора озирнулася. Невідомої ніде не було.

— Іти можете? — запитав коп.

Вона кивнула, не в змові вимовити й слова.

— То йдіть! Потрібно всіх евакуювати. Вам не слід тут лишатися.

«Не тепер, коли має пролитися кров».

Вона зробила кілька кроків. Озирнулася востаннє й побачила, що коп уже біжить по коридору. Завважила табличку, що вказувала на крило, де збиралась окопатися невідома. «Візуалізаційна діагностика».

Джейн Ріццолі скинулася зі сну й закліпала, спантелично дивлячись у стелю. Вона не збиралася дрімати, але оглядовий стіл був на диво зручний, а вона втомилася, бо останні ночі спала погано. Тепер глянула на годинник на стіні й збагнула, що її залишили саму більше ніж на пів години. То довго ще чекати? Минуло ще п’ять хвилин, роздратування росло.

«Гаразд, годі з мене. Піду дізнаюся, чому так довго. І не чекатиму на того візка».

Вона злізла зі столу, ляснула голими ногами об холодну підлогу. Зробила два кроки й збагнула, що в руці в неї досі крапельниця з фізрозчином. Перевісила її на мобільну підставку й покотила до дверей. Визирнула в коридор і не побачила нікого — ані медсестри, ані санітара, ані рентгенологів.

Що ж, оце дуже приємно. Про неї всі забули.

Джейн рушила далі коридором без вікон, штовхаючи свою крапельницю, колеса підставки деренчали на лінолеумі. Вона проминула відчинені двері, ще одні, побачила порожні процедурні столи, безлюдні кімнати. Куди всі поділися? За той короткий час, поки вона спала, усі кудись зникли.

«Невже справді минуло лише пів години?»

Вона різко зупинилась у порожньому коридорі, охоплена раптовою думкою в стилі «Зони сутінок» — що, поки вона спала, зникли всі у світі. Глянула в один бік, у другий, намагаючись пригадати, де кімната очікування. Поки рентгенолог везла її до процедурної, вона не звертала уваги, куди їхала. Відчинила двері, побачила кабінет. Відчинила інші — за ними був архів карток.

Людей не було.

Вона швидше пішла пустирем коридорів, торохкотливо тягнучи за собою крапельницю. Що це за лікарня така — залишили вагітну жінку саму-самісіньку! Вона поскаржиться, чорт забирай, ще й як поскаржиться! Могла ж зараз народжувати! Помирати могла! А замість того була просто скажено люта, а це не той настрій, в якому волієш побачити вагітну жінку. Принаймні цю вагітну жінку.

Нарешті Джейн побачила табличку «Вихід» і, вже знаючи, що зараз скаже, розчахнула двері. Ситуацію в кімнаті очікування зрозуміла не одразу. Містер Бодайн досі сидів, прив’язаний до свого візка в кутку. Технік з УЗД і реєстраторка тулились одна до одної на одному з диванчиків. На іншому сиділи лікарка Тем і чорношкірий санітар. Що це таке, вони тут чаювання влаштували? Поки вона лежить, усіма забута, у кабінеті? Чому її лікарка відпочиває тут на диванчику?

Аж тоді Джейн побачила медичну картку на підлозі, перекинуте горня, розлиту на килим каву. І збагнула, що лікарка Тем не відпочиває: її спина була жорстка й рівна, м’язи обличчя напружені від страху. Вона дивилася не на Джейн, а на щось інше.

Саме тоді Джейн і зрозуміла. «Хтось стоїть у мене за спиною».

Мора сиділа у трейлері оперативного штабу в оточенні телефонів, екранів і ноутбуків. Кондиціонер не працював, температура в трейлері піднялася значно вище тридцяти градусів. Офіцер Емертон, який сидів на зв’язку, обмахувався й жадібно пив воду з пляшки. Однак капітан Гейдер, керівник відділу спеціальних операцій Бостонського департаменту поліції, вивчав план лікарні на моніторі з абсолютно спокійним виглядом. Поруч із ним сидів лікарняний службовець і показував на кресленнях потрібні місця.

— Місце, в якому вона зараз засіла, — відділення візуалізаційної діагностики, — сказав службовець. — Це раніше було рентгенівське крило, а потім ми перенесли його до нової прибудови. Боюся, це додасть вам проблем, капітане.

— Яких саме? — спитав Гейдер.

— Стіни оснащено свинцевими щитами, і в цьому крилі немає вікон чи зовнішніх дверей. Ваші люди не зможуть увірватися зовні чи кинути бомбу зі сльозогінним газом.

— То єдиний вхід до відділення візуалізаційної діагностики — через внутрішній коридор?

— Саме так. — Службовець глянув на Гейдера. — Вона ж, певно, замкнула ці двері?

Гейдер кивнув.

— Тобто вона там у пастці. Ми відвели людей, щоб вони не були на лінії вогню, якщо вона вирішить утекти.

— Вона у глухому куті. Єдиний вихід звідти — пройти через ваших людей. Наразі ви її там добре затиснули. Але, з іншого боку, вам буде важко туди ввійти.

— Отже, становище безвихідне.

Службовець клацнув мишкою, збільшуючи секцію креслення.

— Є один шанс, залежно від того, де саме в цьому крилі вона зачаїлася. Свинцеві щити вбудовано по всій зоні діагностики, але тут, у кімнаті очікування, стіни не посилені.

— Про які матеріали йдеться?

— Шпаклівка. Гіпсокартон. З горішнього поверху буде просто потрапити всередину через стелю. — Чоловік подивився на Гейдера. — Але тоді їй достатньо буде відступити на територію, захищену свинцем, і вона стане недоторканна.

— Перепрошую, — втрутилася Мора.

Гейдер розвернувся до неї, блакитні очі іскрили роздратуванням.

— Так? — гавкнув він.

— Капітане Гейдер, мені можна піти? Я більше нічого не можу вам розповісти.

— Поки що ні.

— Це надовго?

— Мусите зачекати, поки вас не опитає наш спеціаліст зі звільнення заручників. Він хотів, щоб ми затримали всіх свідків.

— Я радо з ним поговорю, але мені немає сенсу тут сидіти. Мій офіс — через дорогу, ви знаєте, де мене шукати.

— Це недостатньо близько, докторко Айлс. Маємо вас ізолювати.

Гейдер знову зосередився на моніторі, її протести його не обходили.

— Усе розвивається дуже швидко, ми не можемо марнувати час на відстеження свідків, які кудись порозбігалися.

— Я не розбігатимусь. І я ж не єдиний свідок. Нею опікувалися медсестри.

— Вони також ізольовані. Ми говоримо з вами всіма.

— В її палаті ще був лікар. Це сталося за його присутності.

— Капітане Гейдер? — гукнув його Емертон, відвернувшись від радіо. — Перші чотири поверхи евакуйовано. Хворих у критичному стані з горішніх поверхів вивезти не можуть, але всіх, кого могли, ми з будівлі вивели.

— Периметри?

— Внутрішній встановлено. У вестибюлі зведено барикади. Чекаємо на підкріплення для посилення зовнішнього периметра.

Телевізор над головою Гейдера був налаштований на місцевий бостонський канал, звук вимкнений. Передавали живу трансляцію з на диво знайомою картинкою. «Це Олбані-стріт, — подумала Мора. — А це — трейлер, де мене саме в цю мить тримають наче полонянку». Поки Бостон дивився, як на телеекранах розгортається драма, вона опинилася в полоні в центрі кризи.

Несподіване розхитування трейлера змусило її розвернутися до дверей, і вона побачила, як до них заходить чоловік. Ще один коп, на стегні — кобура зі зброєю, але він був нижчий і не такий імпозантний, як Гейдер. Негусті пасма русявого волосся приклеїло потом до яскраво-червоної шкіри голови.