Мора поклала слухавку. Висмикнула дріт із телефона, поки він не задзвонив знову. Тільки так вона зможе поспати. Дивлячись на мовчазний телефон, подумала: «Як, у дідька, новина так швидко розійшлася?»

Тоді вона пригадала свідків у приймальному відділенні лікарні — службовці, медсестри, санітари. Пацієнти, які чекали прийому й спостерігали крізь скляну перегородку. Будь-хто з них міг узяти телефон, один дзвінок — і побігли чутки. Ніщо не поширюється швидше за похмурі плітки. Мора подумала: «Завтра буде справжнє випробування, треба до нього підготуватися».

Вона взяла мобільний, набрала Ейба.

— Маємо проблему.

— Я зрозумів, — сказав він.

— Не говоріть з пресою. Я напишу заяву. Уже вимкнула домашній телефон на ніч. Якщо буду потрібна — я на мобільному.

— Ви готові з цим розбиратися?

— А хто ще це робитиме? Це я її знайшла.

— Ви ж розумієте, Моро, що це буде новина національного масштабу.

— З АП вже телефонували.

— Господи Йсусе. Говорили з Управлінням громадської безпеки? Вони очолюватимуть розслідування.

— Здається, далі я телефонуватиму саме їм.

— Вам потрібна допомога в підготовці заяви?

— Потрібен час над нею попрацювати. Завтра буду пізніше. Стримуйте їх, поки не дістануся бюро.

— Напевно, заведуть судову справу.

— Нас немає в чому звинуватити, Ейбе. Ми нічого поганого не зробили.

— Байдуже. Готуйтесь.

— Чи ви урочисто присягаєтеся, що свідчення, яке ви збираєтеся дати суду на цьому слуханні, — це правда, сама правда й нічого, крім правди, і хай допоможе вам Бог?

— Присягаюся, — сказала Джейн Ріццолі.

— Дякую. Можете сісти.

Джейн відчувала, що всі очі в залі суду стежать за тим, як вона важко опускається на стілець свідка. Люди почали витріщатися, щойно вона перевальцем увійшла до зали суду — щиколотки набрякли, черево здувається під широкою сукнею для вагітних. Вона засовалася на стільці, намагаючись влаштуватися зручніше, набути владного вигляду, але було спекотно, і вона вже відчувала, як на чолі виступає краплями піт. Спітніла, метушлива, вагітна поліцайка. Авжеж, дуже владна постать.

Ґері Сперлок, помічник окружного прокурора округу Саффолк, підвівся для опитування. Джейн знала, що це спокійний і ретельний прокурор, тож за перший раунд вона не хвилювалася. Не зводила очей зі Сперлока, ігноруючи обвинувачуваного, Біллі Вейна Ролло, який згорбився біля своєї адвокатки й пильно дивився на Джейн. Вона знала, що Ролло намагався залякати її своїм злим поглядом. Він був подібний на багатьох інших знайомих їй засранців, і в цьому погляді не було нічого нового. Остання надія невдахи.

— Назвіть, будь ласка, суду ваше ім’я та прізвище по літерах, — сказав Сперлок.

— Детектив Джейн Ріццолі. Р-І-Ц-Ц-О-Л-І.

— Ваша професія?

— Детектив відділу розслідування вбивств, департамент поліції Бостона.

— Розкажіть нам про вашу освіту та досвід роботи.

Джейн знову засовалася: від твердого стільця почала боліти спина.

— Я отримала диплом молодшого спеціаліста з кримінальної юстиції в коледжі Массачусетс-Бей. Після навчання в поліцейській академії Бостона працювала патрульною в Бек-Бей і Дорчестері.

Вона скривилася, коли дитина сильно копнула зсередини. «Заспокойся там. Мама дає показання». Сперлок чекав на відповідь, тож вона продовжила:

— Два роки працювала детективом у відділі боротьби з наркотиками. Відтак, два з половиною роки тому, перевелася до відділу вбивств, до якого нині й приписана.

— Дякую, детективе. Тепер я хотів би розпитати вас про події, які відбулися третього лютого цього року. До району Роксбері вас привела службова потреба. Правильно?

— Так, сер.

— За адресою бульвар Малколма Ікс, 4280, правильно?

— Так. Це багатоквартирний будинок.

— Розкажіть нам про цей візит.

— Приблизно о чотирнадцятій тридцять ми з моїм напарником, детективом Баррі Фростом, прибули за цією адресою, щоб опитати мешканку квартири 2b.

— Стосовно чого?

— Це стосувалося розслідування вбивства. Мешканка квартири 2b була знайомою жертви.

— Отже, вона не була підозрювана в тій справі?

— Ні, сер. Як підозрювана вона не розглядалася.

— Що було далі?

— Ми постукали у двері квартири 2b, коли почули жіночий крик. Він лунав із квартири через коридор, 2e.

— Можете описати цей крик?

— Я б описала його як крик страждання. Страху. Ще ми почули кілька гучних ударів, наче падали меблі. Або когось кидали на підлогу.

— Протестую! — підвелася захисниця, висока білявка. — Це лише припущення. Вона не була в квартирі й нічого не бачила.

— Підтримую, — мовив суддя. — Детективе Ріццолі, будь ласка, утримайтеся від здогадок про те, чого ви бачити не могли.

«Навіть якщо це не просто клята здогадка? Бо саме це там і відбувалося. Біллі Вейн Ролло гатив свою дівчину головою об підлогу».

Джейн проковтнула роздратування й виправилася:

— Ми почули в квартирі голосний гуркіт.

— І що ви зробили?

— Ми з детективом Фростом негайно постукали у двері 2e.

— Ви сказали, що це поліція?

— Так, сер.

— І що було…

— Це паскудна брехня, — сказав обвинувачуваний. — Вони не сказали, що копи!

Усі подивилися на Біллі Вейна Ролло, а він не зводив очей із Джейн.

— Дотримуйтеся тиші, містере Ролло, — наказав суддя.

— Вона ж бреше!

— Захиснице, опануйте свого клієнта, або ж його виведуть із зали суду.

— Цс-с, Біллі, — пробуркотіла адвокатка. — Ти робиш тільки гірше.

— Гаразд, — сказав суддя. — Містере Сперлоку, можете продовжувати.

Помічник прокурора кивнув і розвернувся до Джейн.

— Що сталося після того, як ви постукали у двері квартири 2e?

— Відповіді не було. Але ми все одно чули крики. Удари. Тож прийняли спільне рішення, що в небезпеці може бути людське життя й нам слід увійти до квартири, маємо ми на це згоду чи ні.

— І ви ввійшли?

— Так, сер.

— Вони вибили бісові двері! — сказав Ролло.

— Тихо, містере Ролло! — гарикнув суддя, і обвинувачуваний відкинувся на спинку стільця, пропалюючи Джейн поглядом.

«Витріщайся скільки хочеш, мудило. Думаєш, цим ти мене злякаєш?»

— Детективе Ріццолі, — знову заговорив Сперлок. — Що ви побачили в квартирі?

Джейн розвернулася до помічника прокурора.

— Ми побачили чоловіка та жінку. Жінка лежала на спині. Її обличчя було вкрите синцями, з губи текла кров. Над нею схилився чоловік. Він тримав її за шию обома руками.

— Цей чоловік присутній у залі суду?

— Так, сер.

— Укажіть на нього, будь ласка.

Вона показала пальцем на Біллі Вейна Ролло.

— Що сталося потім?

— Ми з детективом Фростом відтягли містера Ролло від жінки. Вона була притомна. Містер Ролло опирався, і в подальшій сутичці детектив Фрост отримав сильний удар у живіт. Містер Ролло втік із квартири. Я переслідувала його до сходової клітини й там змогла затримати.

— Самостійно?

— Так, сер. — Вона промовчала, тоді додала, і не намагаючись жартувати: — Після його падіння зі сходів. Схоже, він був добряче напідпитку.

— Вона мене, бляха, штовхнула! — заволав Ролло.

Суддя грюкнув молоточком.

— Я достатньо від вас почув! Приставе, будь ласка, виведіть обвинувачуваного.

— Ваша честь, — підвелася захисниця. — Я триматиму його під контролем.

— Поки що вам це не дуже добре вдавалося, міз Квінлен.

— Він мовчатиме. — Вона глянула на клієнта. — Правда ж?

Ролло набундючено щось буркнув.

Сперлок сказав:

— Не маю більше запитань, ваша честь, — і сів на місце.

Суддя подивився на адвокатку.

— Міз Квінлен?

Вікторія Квінлен підвелася, щоб провести перехресний допит. Джейн ще ніколи не мала справи з цією юристкою, тож не була певна, чого саме чекати. Квінлен пішла до трибуни, і Джейн подумала: «Ти молода, білява й розкішна. Навіщо тобі захищати цього недоумка?» Жінка рухалася наче модель на подіумі, коротка спідниця й гострі тонкі підбори підкреслювали довгі ноги. У Джейн заболіли ступні від самого погляду на ті туфлі. Така жінка, певно, завжди була центром уваги й нині користувалася цим, неквапно прямуючи до свідка, свідома того, що кожен чоловік на лаві присяжних мав витріщатися на її пружний маленький задок.