Лукас розвернувся до Міли, яка трималась у дальньому кутку кімнати, мов полохливе звірятко, яке боялося підійти ближче.

— Міло, ти сама бачила чоловіка з відео? Він приходив до будинку?

— Яхта, — відповіла вона й помітно здригнулася. — Я бачила його на вечірці на яхті.

Лукас глянув на Джейн.

— Думаєте, йдеться про яхту Чарльза Дезмонда?

— Гадаю, саме так «Баллентрі» й робила свої справи, — сказала Джейн. — Світ Дезмонда — хлопчачий клуб. Військові підрядники, гравці Пентагону. Там, де великі хлопці бавляться з великими грошима, неодмінно з’явиться секс, хоч об заклад бийся. Це спосіб завершити укладення угоди.

Вона дістала відеокасету, розвернулася до Лукаса.

— Ви знаєте, хто цей чоловік на відео?

Лукас ковтнув клубок у горлі.

— Перепрошую. Мені взагалі важко повірити, що відео справжнє.

— Це має бути хтось із важливих гравців. Зважаючи на те, що він зміг зробити, які ресурси задіяв, щоб відстежити плівку. — Вона стала поряд із Лукасом. — Хто він?

— Ви його не впізнали?

— А мала б?

— Ні, якщо не дивилися слухання про затвердження на посаді в останній місяць. Це Карлтон Вінн. Новий директор Служби національної розвідки.

Джейн коротко видихнула й опустилася в крісло навпроти нього.

— Господи. Ідеться про людину, яка керує всіма розвідками в країні.

Лукас кивнув.

— ФБР. ЦРУ. Військова розвідка. У цілому — п’ятнадцять агенцій, разом з відгалуженнями міністерств національної безпеки та юстиції. Це людина, яка може смикати за мотузки зсередини. Ви не впізнали Вінна, бо він не надто публічна особа, радше один із сірих кардиналів. Два роки тому пішов із ЦРУ, щоб очолити новий відділ стратегічної підтримки Пентагону. Коли останнього директора розвідки змусили піти у відставку, Білий дім запропонував Вінну його замінити. Призначення нещодавно затвердили.

— Будь ласка, — втрутилася Міла. — Мені треба в туалет.

— У кінці коридору, — пробуркотів Лукас, навіть не глянувши на дівчину. Вона вислизнула з кімнати, а він не зводив погляду з Джейн. — Це не та людина, яку буде легко скинути.

— Із цією плівкою можна скинути навіть Кінґ-Конґа.

— Директор Вінн має цілу мережу контактів у Пентагоні й ЦРУ. Це людина, призначена особисто президентом.

— І тепер він мій. І я його скину.

Подзвонили в двері. Джейн здригнулася, підняла голову.

— Не лякайтесь, — сказав Лукас, підводячись. — Це, певно, мій сусід. Я пообіцяв годувати його кота на вихідних.

Попри це, Джейн сіла на край крісла, дослухаючись, поки Лукас відчиняв. Привітався звично:

— Привіт, заходь.

— Усе під контролем? — запитав чоловічий голос.

— Так, відео подивилися.

Ось тоді вона мала б зрозуміти, що щось не так, однак спокійний голос Лукаса її роззброїв, заспокоїв, створив відчуття безпеки в цьому домі, у його компанії. Гість увійшов до вітальні. У нього було коротко стрижене біляве волосся й могутні накачані руки. Навіть побачивши пістолет у його руці, Джейн не до кінця зрозуміла, що сталося. Повільно підвелася, серце калатало аж у горлі. Вона розвернулася до Лукаса, а він тільки й стенув плечима на її ошелешений зрадою погляд. Глянув, мов кажучи: «Вибач, так уже воно працює».

Білявий чоловік оглянув кімнату, зосередився на Реджині, яка міцно спала між диванних подушок. Він наставив на немовля зброю, і Джейн відчула укол паніки, гострий, мов ніж у серце.

— Ані слова, — сказав він їй.

Точно знав, як контролювати її, як знайти найвразливішу материнську точку.

— Де шльондра? — запитав у Лукаса.

— У туалеті. Я її приведу.

«Надто пізно намагатися попередити Мілу, — подумала Джейн. — Навіть якщо я закричу, вона не матиме шансів утекти».

— Тож ти — коп, я про тебе чув, — сказав блондин.

Коп. Шльондра. Він хоч знав імена жінок, яких збирався вбити?

— Мене звати Джейн Ріццолі, — сказала вона.

— Не те місце не в той час, детективе.

Він знав її ім’я. Звісно ж, професіонал має таке знати. Він знав достатньо, щоб триматися на поважній відстані від неї, так далеко, щоб відреагувати на будь-який її рух. Навіть без зброї такого просто не здолати. Його постава, те, як тихо й дієво він перебрав контроль, сказали їй, що без зброї вона проти цього чоловіка не має шансів.

Але зі зброєю…

Джейн глянула на підлогу. Де, у біса, вона лишила торбу? За диваном? Не видно було.

— Міло? — гукнув під дверима вбиральні Лукас. — У тебе все гаразд?

Реджина раптом здригнулася й заплакала, наче зрозуміла, що щось не так. Що її мати в небезпеці.

— Я її візьму, — сказала Джейн.

— Їй і там непогано.

— Якщо не взяти її на руки, вона почне верещати. А верещить вона голосно.

— Міло? — Лукас уже гатив у двері. — Відімкни двері! Міло!

Реджина передбачувано завила. Джейн подивилася на блондина, той нарешті кивнув. Вона взяла маля на руки, але обійми, схоже, ніяк не заспокоїли Реджину. «Вона відчуває, як калатає в мене серце. Відчуває мій страх».

У коридорі пролунало грюкання, тоді Лукас вибив двері. За мить убіг до вітальні, розчервонілий.

— Вона втекла.

— Що?

— Вікно у ванній відчинене. Певно, вибралася.

Білявий тільки плечима стенув.

— То знайдемо її потім. Йому насправді потрібне відео.

— Воно в нас.

— Ти певен, що це остання касета?

— Остання.

Джейн витріщилася на Лукаса.

— Ти знав про запис.

— Знаєш, скільки непроханого сміття надсилають репортерам? — спитав він. — Скільки любителів теорій змови та психів-параноїків відчайдушно прагнуть публіки, яка їм повірить? Я написав одну колонку про «Баллентрі» й раптом став найкращим другом для всіх Джозефів Роуків цієї країни. Усіх ненормальних. Вони думають, що розкажуть мені про свої марення — і далі їхні історії розкопуватиму я. Я стану для них і Вудвордом, і Бернстайном[3].

— Так воно й мусить бути. Це робота журналіста.

— Ти знаєш заможних журналістів? Якщо забути про поодиноких суперзірок, скільки імен назвеш? Насправді аудиторії начхати на правду. Ну, спалахне на кілька тижнів загальний інтерес. Кілька передовиць про скандал: «Директора Служби національної розвідки звинувачують у вбивстві». Білий дім висловить належне занепокоєння, Карлтон Вінн визнає свою провину, і все скінчиться так само, як і всі інші вашингтонські скандали. За кілька місяців усі про це забудуть. А я повернуся до своєї колонки, виплачуватиму кредит за будинок і водитиму все ту ж побиту життям «Тойоту». — Він похитав головою. — Коли я подивився касету, яку мені лишила Олена, то зрозумів, що вона варта більшого, ніж Пулітцерівська премія. Я знав, хто мені за неї заплатить.

— Відео, яке тобі відправив Джо. То ти його отримав.

— І мало не викинув спочатку. А тоді подумав — біс із ним, подивимося, що там. Карлтона Вінна я одразу впізнав. І поки не зателефонував йому, він навіть не знав про існування цього відео. Думав, що просто ганяється за парою хвойд. А ситуація раптом виявилася значно серйознішою. І коштовнішою.

— Він був готовий з тобою домовлятися?

— А ти не була б? Знаючи, до чого може призвести оприлюднення цієї касети? Знаючи, що десь є інші копії?

— Ти справді думаєш, що Вінн дозволить тобі жити? Тепер, коли ти здав йому Джо та Олену? Йому більше нічого від тебе не потрібно.

Втрутився блондин:

— Мені потрібна лопата.

Але Лукас не зводив очей із Джейн.

— Я не дурний, — сказав він. — Вінн це знає.

— Лопата? — повторив білявий.

— У гаражі є, — відповів Лукас.

— То принеси.

Лукас пішов до гаража, і Джейн гукнула йому навздогін:

— Ти йолоп, якщо думаєш, що проживеш достатньо для того, щоб насолодитися відплатою. — Реджина в неї на руках замовкла, заціпеніла від материної люті. — Ти бачив, як ці люди ведуть гру. Ти знаєш, як помер Чарльз Дезмонд. Тебе знайдуть у твоїй ванні, і твої вени будуть перерізані. Або запхають тобі в горлянку пляшку фенобарбіталу й скинуть у затоку, як Олену. А може, цей тип просто всадить тобі кулю в голову — банально й елегантно.