— Мандрівний жид, — прошепотів із удаваним жахом Красень Мулліган. — Ти бачив, як він глянув на тебе? Подивився на тебе хтивим оком. Я боюсь за тебе, старий мореплавцю^{508}. Ой, Кінчику, ти в страшній небезпеці. Вживи застережних заходів. На штани надійний пояс.

Оксенфордські нахили^{509}.

День. Тачка сонця над аркою мосту^{510}.

Темна спина простувала попереду. Ступає як леопард, униз, до воріт, під гостряками ґрат.

Вони слідом за ним.

То глузуй із мене ще. Не мовчи.

При ясній погоді добре вирізнялися рельєфи стін будинків на Кілдер-стрит. Птахів немає. З димарів на будинках здіймалися два хирляві плюмажі диму, похитувалися, наче пір’їни, розпушувалися і стиха розвіювалися.

Годі опиратися. Мир Цимбелінових жерців-друїдів^{511}, що володіють таємницями містерій: вівтар для всього світу.

Очільник^{512}, превелебний Джон Конмі, Т. І., зійшовши з ґанку своєї резиденції, засунув свій гладенький годинник назад у нагрудну кишеню. П’ять хвилин до третьої. Саме час прогулятися в Артейн. То як прізвище цього хлопця? Ага, Дігнем. Vere dignum et justum est[153]. Цю справу треба віддати на розсуд братові Свану^{513}. Лист містера Каннінгема. Так. Зробити йому таку послугу, якщо це можливо. Добрий католик, не проминає служби Божої, повсякчас допомагає збирати пожертви парафіян на потреби церкви.

Одноногий матрос, який простував вулицею, спроквола переставляючи свої милиці, щось прогарчав нерозбірливо. Біля монастиря черниць — сестер милосердя він зупинився і простягнув свій картуз, просячи милостині у превелебного Джона Конмі, Т. І. Отець Конмі поблагословив його на гарячому осонні, не забуваючи: в гаманці тільки одна срібна крона.

Отець Конмі повернув до Маунтджой-сквер. Мимохідь, на мить, він подумав про солдатів і матросів, які залишилися без ніг, скалічені гарматними ядрами, і доживають свого віку в бідняцьких притулках для інвалідів, а також про те, що сказав кардинал Волсі^{514}: Якби я служив моєму Богові так само вірно, як служив моєму королю, Він би не кинув мене у дні старости. Він простував у тіні дерев, що вигравали полисками зелених листочків, а назустріч йому прямувала дружина містера Девіда Шігі, Члена Парламенту.

— Дякую, отче. Пречудово. А як ви, отче?

Отець Конмі почувався навдивовижу добре. Він збирався у Бакстон, мабуть, поп’є там водиці. А як її сини, чи добре їм ведеться у Бельведері? Все гаразд? Отець Конмі був дуже радий це чути. А як сам містер Шігі? Ще в Лондоні. Певна річ, бо ж сесія парламенту ще триває. Яка гарна погода, просто диво. Так, дуже можливо, що отець Бернард Воган знову виступить зі своїми проповідями. О так, величезний успіх. Дивовижний він проповідник.

Отець Конмі був дуже радий зустріти дружину містера Девіда Шігі, Ч. П., і побачити її при доброму здоров’ї, і він попросив переказати містерові Девіду Шігі, Ч. П., свої щирі вітання. Так, він неодмінно до них завітає.

— Бувайте здорові, місіс Шігі.

Отець Конмі підняв свій шовковий капелюх, прощаючися з блискітками її мантильї, які чорнильно яскріли на сонці. І ще раз усміхнувся, рушаючи далі. Він пам’ятав, що зуби почистив бетелем із додачею пальмової олії.

Отець Конмі йшов і, йдучи, усміхався, бо згадував кумедний вираз очей отця Бернарда Вогана і його простонародну лондонську вимову.

— Пілат! Та треба було йому розігнати цей базар утришия!

Може запалити людей своїм словом. Нічого не скажеш. Зробив багато чого доброго. Без сумніву. Казав, що любить Ірландію і любить ірландців. Сам із щасливої сім’ї, що досить незвично. Чи не з Вельсу?

О, щоб не забути. Лист до отця-провінціала^{515}.

Отець Конмі зупинив трьох школяриків на розі Маунтджой-сквер. Так: вони з Бельведера. З підготовчого класу, ага. А чи добре вони поводяться в школі? О! Тоді все гаразд. А як звуть тебе? Джек Соген. А тебе? Джер. Галлагер. А цього хлопчину? Його звуть Бранні Лайнем. До чого ж симпатичне у нього ім’я.

Отець Конмі дістав лист із нагрудної кишені, дав його малому Бранні Лайнему і показав на червону поштову тумбу на розі Фіцгіббон-стрит.

— Та побережися, щоб ти сам не впав туди слідом за листом, хлопче, — сказав він жартома.

Хлоп’ята поглянули на отця Конмі своїми шістьма очима і засміялися:

— О, сер!

— Ану ж бо подивимося, чи ти вмієш укинути лист, — оголосив отець Конмі.

Малий Брайні Лайнем перебіг вулицю і вкинув лист отця Конмі до отця-провінціала в щілину ясно-червоної поштової скриньки. Отець Конмі усміхнувся, кивнув головою, знову усміхнувся і рушив далі східною стороною Маунтджой-сквер.

Містер Деніс Дж. Маджінні, учитель танців та ін., у циліндрі, у сіро-синьому сурдуті з шовковими вилогами й білою нагрудною хусткою, у вузьких бузкових штанях, у рукавичках канаркового кольору і лакованих гостроносих черевиках, виступаючи величаво, поштиво обійшов стороною леді Максвелл, випереджаючи її на розі Дігнем-корт.

А це, часом, чи не місіс МакГіннесс?

Місіс МакГіннесс, поважна, сивоволоса, поклонилася отцеві Конмі з того боку вулиці, де вона простувала усміхнена. І отець Конмі усміхнувся і привітав її. Як вона собі мається?

Статура у неї просто на диво. Як у Марії, королеви Шотландії[154]. І подумати тільки, вона ж була лихваркою. От як воно складається! Така у неї… як би висловитися… така королівська позитура.

Отець Конмі простував по Грейт-Чарльз-стрит і позирнув ліворуч на зачинену нонконформістську церкву. Преподобний Т. Р. Грін, бакалавр мистецтв, казатиме (D. V.[155]) казання. У них це пастор, і, вважається, має бенефіцію, тобто, латиною, обов’язок благодіяти. Тож він і вирішив облагодіяти їх, сказавши кілька слів. А проте слід поставитися до них поблажливо. Закореніла омана^{516}. Діють на рівні своєї просвіти.

Отець Конмі звернув на Велику Окружну і рушив далі. Дивно, що досі в такому важливому напрямі не проклали трамвайної лінії. Певна річ, вона тут потрібна.

З Річмонд-стрит вибіг гурт школярів із ранцями на плечах. Усі враз підняли свої поношені картузики. Отець Конмі приязно кивнув їм кілька разів. Вони зі школи Християнських братів.

І тут отець Конмі відчув — із правого боку війнуло пахощами ладану. Церква святого Йосифа на Портленд-роу. Для старих доброчесних жінок. Отець Конмі зняв капелюха, пошановуючи святе таїнство, яке там відбувається. Так, доброчесні, але часом бувають нестерпні.

Ось будинок Олдборо; отець Конмі подумав про цього марнотратного вельможу. А нині в ньому міститься якась установа чи канцелярія.

Отець Конмі пішов далі по Північній Стренд-роуд, там його привітав містер Вільям Галлагер, він стояв на порозі своєї крамниці. Отець Конмі привітав містера Вільяма Галлагера і відчув пахощі копченостей та охолодженого в барильцях масла. Він пройшов повз лавку тютюнника Грогана, поряд з якою стояли дошки з оголошеннями про жахливу катастрофу в Нью-Йорку. В Америці подібні випадки бувають постійно. Біда людям, що гинуть із нерозкаяною душею. Хоча можна враз щиро покаятися.