— Але вони бояться, що колона повалиться, — провадив Стівен. — Вони бачать дахи і сперечаються, яка то церква: блакитна баня Ратмайнської, Адама і Єви, чи святого Лаврентія О’Тула. Та дивлячися з висоти, їм паморочиться в голові, тож вони піднімають спідниці…

— Легше на поворотах, — застеріг Майлс Кроуфорд. — Ніяких поетичних вільностей. Ми тут у резиденції архієпископа.

— …і сідають на свої смугасті нижні спідниці, та, задерши голови, споглядають статую однорукого перелюбника^{299}.

— Однорукий перелюбник! — вигукнув професор. — Мені це подобається. Цікава думка. Розумію, що ви маєте на увазі.

— І від цього у них німіє шия, — пояснив Стівен, — і вони такі стомлені, що не можуть дивитися ні вгору, ні вниз, ні навіть розмовляти. То вони поставили між собою кульок із сливами і ну їх наминати, беручи по черзі, витираючи хусточками сливовий сік із підборіддя і спроквола випльовуючи кісточки між поручні.

Завершуючи свою оповідь, він раптом зареготав гучним молодечим сміхом. Почувши його, Ленеган і містер О’Медден Берк озирнулися, помахали рукою і рушили через вулицю, прямуючи до Муні.

— Кінець? — запитав Майлс Кроуфорд. — То й добре, а то вони могли б укоїти щось гірше.

— Ви нагадуєте мені Антисфена^{300}, — сказав професор. — Учня софіста Горгія. Про нього кажуть, що ніяк не можна було збагнути, кого він більше гудив, інших чи самого себе. Він був син аристократа і рабині. То він написав трактат, в якому одібрав у аргів’янки Єлени пальму першости з вроди і від дав її бідолашній Пенелопі.

Бідна Пенелопа. Пенелопа Багачка^{301}.

Вони приготувалися перейти О’Коннел-стрит.

Десь по різних місцях усіх восьми маршрутів застигли на коліях із непорушними дугами трамваї, які прямували в Ратмайнс, Ратфарнгем, Блекрок, Кінгстаун і Далкі, Сендимаунт Ґрін, Рінгсенд і Сендимаунт Тауер, Доннібрук, Пальмерстон Парк і Аппер Ратмайнс чи поверталися звідти, знерухомлені внаслідок короткого замикання. Візники, кеби, вантажні хури, поштові повози, карети, ящики з пляшками газованої мінеральної води, що торохтіли у візках на кінській тязі, чимдуж поспішаючи.

— А як ви це назвете? — запитав Майлс Кроуфорд. — І де вони взяли сливи?

— Назвіть це… постривайте-но, — озвався професор і, розмірковуючи, широко розкрив свої довгі губи. — Назвіть це… хвилинку. Назвіть це так: deus nobis haec otia fecit[105].

— Hi, — заперечив Стівен. — Я називаю це Погляд на Палестину з гори Пісґи або Притча про сливи.

— Розумію, — сказав професор.

І лунко засміявся.

— Розумію, — повторив він із щирою втіхою. — Мойсей і край обітований. Це ж ми підказали йому цю ідею, — додав він, звертаючись до Дж. Дж. О’Моллоя.

Дж. Дж. О’Моллой утомлено позирнув скоса на статую і промовчав.

— Розумію, — знову повторив професор.

Він зупинився під пам’ятником серу Джонові Ґрею і поглянув угору на Нельсона крізь мереживо зморщок своєї кривої посмішки.

— Однорукий перелюбник, — повторив він, насупившись. — Це мене, по правді, забавляє.

— Та й бабусь це теж забавляло, — зауважив Майлс Кроуфорд, — якби ми знали все, що відомо лиш Господу Богу.

Ананасні льодяники, лимонний цукат, іриси. Медоволипка дівчина совок за совком насипає цукерки учителю із школи Християнських братів^{302}. Щось вони там святкують. А потім у дітей заболять животи. Постачальник цукерок та зацукрованих фруктів Його Величности Короля. Боже. Спаси. Нашого. Сидить собі на троні, смокче червоні пастилки до білого осередку.

Насуплений парубійко з АМХ[106], що чатував у кондитерській Ґрема Лемона серед теплих солодких випарів, ткнув у руку містерові Блуму якусь листівку.

Серце із серцем розмову веде.

Блу… Це я? Ні.

І чинила ти блуд… Кров агнця.

Повільна хода повела його, заглибленого в читання, до річки. Чи ти здобув спасіння? Усі ми обмиті кровію агнця. Господь жадає кривавої жертви. Народження, одруження, мученик, війна, закласти будівлю, пожертва, спалення нирки, олтарі друїдів. Ілія уже йде. Доктор Джон Александер Доуві^{303}, який відновив храм у Сионі, — він уже йде.

Прибуткова справа. Минулого року Торрі й Александер^{304}. Полігамія^{305}. Його жінка покладе цьому край. Де це я бачив таку рекламу якась бірмінґемська фірма розп’яття, що саме світиться? Наш Спас. Прокидаєшся посеред ночі і бачиш його на стіні висить. Пеппер теж утілив цю ідею^{306}. І прибили його цвяхами.

Це, мабуть, роблять фосфором. Ось, наприклад, якщо у вас залишиться шмат тріски. Я сам бачив, як вона світиться сріблясто-синім кольором. Тієї ночі я пішов у кухонну комірку. Неприємно, коли відчиниш дверцята, а в ніс б’ють запахи. Чого їй тоді закортіло? Родзинок із Малаги. Думала про Іспанію. Перед тим, як народився Руді. Фосфоресценція така блакитнувато-зеленкувата. Дуже корисно для мозку.

На розі поряд із пам’ятником біля будинку Батлера він подивився в перспективу Бечелорз-вок. Дедалова дочка й досі там, стоїть на порозі Діллонового аукціону. Мабуть, продає якісь старі меблі. Відразу впізнав її по очах, чисто такі, як у батька. Чекає його. Коли мати помирає, родина не держиться купи. А в нього п’ятнадцятеро дітей. Нова народжувалася чи не щороку. Цього вимагає їхнє віросповідання, бо інакше панотець не розгрішить бідолашну жінку і не допустить її до причастя. Плодіться й розмножуйтеся. Чи ви чули таке коли-небудь? Дітлашня об’їсть тебе дощенту. А у них самих немає сім’ї, нема кого годувати. І вони розкошують, споживаючи ситість землі. Їхні повні льохи і комори. Хай би спробували постувати по чорному, як на Йом Кіппур^{307}. Хрестові пампушки у Страсну п’ятницю. За цілий день тільки обідають та ще легка перекуска, щоб, часом, не впав знеможений на олтар. Економка цих добродіїв спробуй-но що-небудь у неї вивідати. Та нізащо не вивідаєш. Так само як не витягнеш із нього навіть ламаного гроша. Живе собі, як сир у маслі купається. Гості не ходять. Все тільки для себе коханого. Стежить, як дзюрить сеча. Приходьте із своїм хлібом і маслом. Його велебність. Тримай язика за зубами.