(198) Галузка яблуні-дички — образ в одній зі згаданих вище поем Вордсворта.

(198) Цю п ’єсу — «Гамлета».

(198) Каландріно — герой третьої новели Дев’ятого дня «Декамерону».

(198) Цариці з породистими бугаями — йдеться про міф про Пасифаю, дружину царя Міноса, яка запалала пристрастю до бика.

(199) Рю Мсьє-ле-Пренс — паризька вулиця, що на початку XX ст. була у кварталі публічних домів.

(199) Бульдог Аквінський — св. Тома; домініканці, до яких він належав, каламбурно прозивалися «доміні канес» — пси Божі (лат.).

(199) Саутгемптон — Генрі Райотслі, третій граф Саутгемптон (1573—1624), ще один із гаданих авторів Шекспірових п’єс.

(199) Поет під тим самим ім’ям у цій самій комедії помилок. — У «Комедії помилок» Шекспіра близнюки мають іще й однакові імена.

(199) Природа… не сприяє довершеності — з есея Дж. Еглінтона «Апостольске наступництво» (1901).

(199) Ймення його матері… в Арденському лісі — ім’я матері Шекспіра Мері Арден.

(199) Сцена з Волумнією — «Коріолан», V, 3. Брандес і Гарріс пов’язують образ Волумнії з Шекспіровою матір’ю.

(199) Хто така Клеопатра… хто Крессіда й Венера… — За Стівеновою теорією, прообразом усіх цих героїнь, владних спокусниць, мала бути Енн Гетевей.

(200) Що там в імені? — «Ромео і Джульєтта», II, 2.

(200) Ричард-горбань — «Ричард III».

(200) Гарне ймення, Вільям — «Як вам це сподобається», V, 1.

(200) Джон О’Гонт — персонаж п’єси «Ричард II».

(200) Зірка, яка сяє і вдень — У листопаді 1572 р., коли Шекспірові було 8 років, над Дельтою Кассіопеї спалахнула наднова зірка.

(201) Шоттері — село, де до заміжжя жила Енн Гетевей.

(201) Класний штукар — так Стівен у «Портреті» (р. 5) називає Дедала міфічного, якого має за свого патрона-покровителя.

(201) Pater, ait — за Овідієм, Ікар, падаючи, кликав батька.

(202) Отець Патрик С. Дайнін (1860—1934) — ірл. філолог і письменник, що писав ірландською.

(202) В аптеці. Моє точило. — Станіслав Джойс, менший брат письменника, був помічником аптекаря до лютого 1904 р. Джеймс дав йому прізвисько Точило (пор. блазня Бруска у «Як вам це сподобається»), бо звик на ньому відточувати свої думки.

(202) Голос Ісава. Півцарства за ковток. — Стівенова спрага змушує його згадати «півцарства за коня!» Ричарда III й Ісава, що віддав первородство за сочевичну юшку.

(202) Він помістив Богемію… — два славетні «промахи» Шекспіра: корабель причалює до «пустель Богемії» («Зимова казка», III, 3), а Улісс посилається на Арістотеля («Троїл і Крессіда», II, 2).

(203) Доньку… в подружній невірності — згідно з Лі, 1613 р. Сьюзен, за сприяння батька, порушила справу про наклеп у зв’язку зі звинуваченнями її в перелюбі; наклепник до суду не з’явився.

(203) Шекспір найбільший творець, окрім Господа Бога. — Із нарису Александра Дюма-батька «Як я став драматургом» (1836).

(203) Шовковицю Шекспір, за переказом, посадив у своєму саду в Нью-Плейс.

(204) Ліззі — старша онука Шекспіра, дочка Сьюзен.

(204) Дядечко Ричі — вираз, що веде і до Шекспірового брата, й до Стівенового дядечка (еп. 3).

(204) Якщо Юда рушить… до Юди — з есею М. Метерлінка «Мудрість і доля» (1899). Тут і далі одна з давніх інтерпретацій «Одіссеї» як «повернення до себе».

(204) Той драматург… — триває порівняння Шекспіра з Богом-Творцем.

(204) Вайльд у своїх платонічних діалогах — два есеї Вайльда, «Зруйнування брехні» (1889) і «Критик як художник» (1891), написані у формі діалогу, але геть не платонічного.

(205) Карл Бляйбтрой (1859—1928) — нім. поет, драматург і критик, цюрихський знайомець Джойса. З теперішнім герцоґом — з сьомим герцоґом Ратлендом, Джеймсом Меннерсом (1818—1906).

(205) Мекленбурґ-стрит (вона ж Тайрон-стрит) — вулиця публічних домів у Дубліні; Неллі-Незаймана й Розалі — героїні нецензурних віршів Гогарті.

(205) Енгусе, що мандрує з птахами — так Гогарті називав Джойса. Енгус — ірландський бог молодости, зображався із птахами. І Джойс і Гогарті добре знали вірш Єйтса «Пісня блукальця-Енгуса» (1899).

(205) Щовечірня розвага ірландців — натяк на «Вечірню розвагу феніїв» (1897), збірку Оссіанових легенд, яку створив Патрик Макколл (1861—1919).

(206) Тихоплинний Мінцій — вираз із Мільтонового «Лікіда».

(206) Паккрасень: Пак-Красень; Пак — дух-пустун, персонаж «Сну літньої ночі».

(206) Джоне Еглінтоне… до жінок не гоне? — стилізація під вірш Бернса «Джон Андерсон».

(206) Чин Чон Ег Лін Тон — натяк на пісеньку з оперети «Гейша».

(206) Як давні греки — типові програмні вислови керівників Театру Абатства — Єйтса, леді Грегорі й ін.

(206) Його відшмагав цей вошивий Люсі. — Стівенові джерела вважають вірогідною бувальщину про те, що Шекспіра замолоду спіймано при крадіжці оленя з парку поміщика Люсі й вишмагано. Шекспірові приписують і баладу проти Люсі з повтором виразу «вошивий Люсі».

(206) «Тридцятирічна жінка» — роман Бальзака (1831).

(207) Ф. МакКерді Аткінсон — дублінський літератор з оточення Дж. Мура.

(207) Чи вчую я в провулку лайку… — пародія на поему Єйтса «Байле та Айлінн»(1903).