Дякую. Які ми сьогодні величні.
Епізод 7
У серці ірландської столиці
Перед колоною Нельсона{234} трамваї збавляли швидкість, переїздили на іншу колію, переставляли дугу, вирушали іншим маршрутом, на Блекрок, Кінгстаун і Далкі, Клонскі, Ретгар і Тереньюр, Палмерстон-парк і Верхній Ретмайнс, Сендімаунт Ґрін, Ретмайнс, Рінгсенд і Сендімаунт Тауер, Геролдс-крос. Захриплий диспетчер Об’єднаної Дублінської трамвайної компанії горлав, закликаючи того чи того вагоновода:
— Ретгар і Тереньюр!
— Гайда, Сендімаунт Ґрін!
З брязкотом і ляскотом із відстою виїхали паралельними коліями два вагони — двоповерховий та одноповерховий, звернули на виїзну лінію і рушили паралельно.
— Рушай же, Пальмерстон-парк!
Вінценосець
Біля головного входу в поштамт сиділи й закликали клієнтів чистильники взуття. Ясно-червоні Його Величности поштові карети, що стояли на Північній Принс-стрит з королівськими вензелями E.R.{235}, завантажувалися мішками, які гупали, скинуті з поштамту, сповнені листами, листівками без конвертів і в конвертах, бандеролями простими і рекомендованими, що їх мали розіслати адресатам місцевим, у провінціях, у Британії і в заморських територіях.
Представники преси
Ломовики, взуті у грубі робочі черевики, викочували барила, що лунко при цьому бамкали, з підвалу на Принс-стрит і ставили їх на платформу хури броварні. На платформу хури броварні ставилися барила, які лунко бамкали, коли їх викочували ломовики, взуті в грубі робочі черевики, з підвалу на Принс-стрит.
— Ось воно, — сказав Рудий Меррі. — Александер Кейз — Алессандро Ключчі.
— Виріжте це місце, добре? — попросив містер Блум. — Я віднесу в редакцію «Телеграфа».
Двері кабінету Ратледжа знову зарипіли. Деві Стівенс, хлопчина у широчезному плащі й маленькому фетровому капелюсі, що вінчав його кучеряву чуприну, пройшов із сувоєм паперів під плащем, королівський посланець.
Довгі ножиці Рудого Меррі викраювали з газети оголошення, акуратно чикнувши чотири рази. Ножиці і клей.
— Зараз піду в друкарський цех, — сказав містер Блум, беручи квадратну вирізку.
— Звичайно, якщо він хоче ще й текстівку, ми можемо її дати, — запропонував Рудий Меррі з пером за вухом.
— Атож, — кивнув головою містер Блум. — Це я йому розтлумачу.
Ми.
Вільям Брейден, есквайр, Оуклендс, Сендімаунт
Рудий Меррі торкнув ножицями рукав містера Блума і прошепотів:
— Брейден{236}.
Містер Блум обернувся і побачив, як швейцар у лівреї підняв свого картуза з літерами, бо між дошками оголошень газет «Віклі фрімен енд нешнел прес» та «Фріменс джорнел енд нешнел прес» з’явилася статечна фігура. Барила від Гіннеса бамкали лунко. Фігура статечно ступала сходами, куди вказував її парасоль, з урочистим виразом облямованого бородою обличчя. З кожним її кроком спина, вбрана в тонке чорне сукно, підіймалася вище: спина. Саймон Дедал запевняє, що весь його мозок у потилиці. Позаду звисають верстви сала. На шиї жирні складки, жир, шия, жир, шия.
— Чи не здається вам, що з лиця він схожий на Спасителя? — пошепки запитав Рудий Меррі.
І двері кабінету Ратледжа прошепотіли: ри-и-п. Завжди встановлюють одні двері навпроти інших, щоб протяг. Дув сюди. Дув туди.
Спаситель: овал обличчя, облямований бородою, вечірня розмова, Марія з Мартою. За вказівкою парасоля-меча до рампи: Маріо, тенор{237}.
— Чи на Маріо, — зауважив містер Блум.
— Еге ж, — погодився Рудий Меррі. — Адже завжди казали, що Маріо з лиця викапаний Спаситель.
Ісус Маріо з нарум’яненими лицями, в камзолі, і тонкі, як у журавля, ноги. Приклав до серця руку. У «Марті»{238}.
Прийди-и-и до мене, втрачена,
Прийди-и-и до мене, любая.
Патериця і перо
— Його превелебність дзвонили цього ранку двічі, — шанобливо сказав Рудий Меррі.
Вони дивились, як зникають коліна, ноги, черевики. Шия.
Вскочив хлопець, розносить телеграми, кинув конверт на стойку, вискочив так само прожогом, кинувши одне слово:
— «Фрімен»!
Містер Блум повільно промовив:
— Адже він справді один із наших спасителів.
Сумирна усмішка супроводжувала його, коли він підіймав відкидну дошку стойки, і коли вийшов через бічні двері, й коли ступав нагору теплими темними сходами та йшов переходом, вимощеним дошками, які вже геть розхиталися. Та чи врятує ж він тираж газети? Стукіт-грюкіт друкарських машин.
Він штовхнув стулки скляних обертових дверей і зайшов, переступивши через купу пакувального паперу. Пройшовши поміж машинами, що ляскали-брязкали, він добувся до закутка, де за своїм столом сидів Наннетті{239}.
З глибоким сумом повідомляємо про відхід у вічність превелебного громадянина Дубліна
Гайнс теж тут: мабуть, із повідомленням про похорон. Стук-грюк. Сьогодні зранку останки покійного містера Патрика Дігнема. Машини. Перетруть людину на атоми, якщо туди втрапить. Сьогодні керують світом. Його машинерія теж працює. Як і ці, робить усе свавільно: іде процес бродіння. Пішло-поїхало, рвонули чимдуж. А той сірий старий щур рветься залізти всередину.
Як виходить солідна щоденна газета
Містер Блум стояв за спиною сухорлявого цехмейстера, захоплено споглядаючи його лискучу маківку.
Дивно, що він ніколи не бачив своєї справжньої батьківщини. Моя ж батьківщина — Ірландія. Член муніципалітету від Коледж Ґрін. Він із шкури ліз, виставляючи себе простим робочим хлопцем. Люди купують тижневик заради оголошень та різної пов’язаної з ними інформації, а не для того, щоб читати зачерствілі новини, вже опубліковані в офіційних газетах. Королева Анна померла. Урядове повідомлення тисяча такого-то року. Маєток міститься в окрузі Розеналліс, у баронських володіннях Тинначинч. Для всіх, кого це може цікавити, наводимо, у відповідності з правилами, дані про число мулів та коней іспанської породи, проданих на експорт із Балліни. Записки натураліста. Карикатури. Чергова оповідка Філа Блейка про Пета і бика. Сторінка дядечка Тобі — для малят. Селюк запитує. Пане шановний редактор, що краще приймати, коли здуває живіт? Із цього приводу мені б хотілося. Коли навчаєш, то й сам навчишся дечого. Приватні оголошення. М.Н.К. Милуйся нашою красою. Стрункі дівчата на золотому пляжі. Найбільша повітряна куля в світі. Дві сестри справляють разом своє весілля. Двоє женихів дивляться один на одного й регочуть. І Купрані, друкар, він теж. Більший ірландець, ніж уроджені ірландці.
Машини клацали за рахунком три-чотири. Лясь-лясь-брязь. А що, коли раптом його схопить грець, і ніхто не знає, як їх зупинити, то що, вони й далі клацатимуть і клацатимуть безперестану, друкуватимуть і друкуватимуть раз по раз? Як білка, що бігає в колесі. Тут треба добряче подумати.
— То поставте його у вечірній випуск, раднику, — попросив Гайнс.
Скоро стане йменувати його лордом-мером. Кажуть, Довгий Джон{240} тягне за нього руку.
Не відповідаючи, цехмейстер надряпав на кутику аркуша друкувати й дав знак складальнику. Потім мовчки простягнув аркуш через брудну скляну перегородку.