Усі почимчикували поволі, хто куди, виткими стежками, спиняючись вряди-годи прочитати ймення на могилі.

— Ходімте кругом, повз проводиреву могилу^{228}, — сказав Гайнз.

— Ходімо, — погодився містер Пауер.

Вони звернули праворуч, слідом за своїми повільними думками.

Голос містера Пауера озвався побожно й збентежено:

— Дехто каже, що його в могилі немає. Що труна була напакована камінням. Що колись він ще вернеться.

Гайнз похитав головою.

— Парнелл ніколи не вернеться, — сказав він. — Він там, усе що було в ньому тлінного. Земля йому пером.

Містер Блум ішов самотній жолобком повз засмучених янголів, повз хрести, розбиті колони, сімейні склепи, кам’яні надії, що молилися, звівши до неба очі, серця і руки старої Ірландії. Доцільніше було б витратити ці гроші на добродійні справи для живих. Молітеся за упокій душі. Чи й справді хто-небудь? Укинути його та й по ньому. Ніби лотком, що через нього сиплють вугілля, і в одну купу, щоб заощадити час. Проводи. Двадцять сьомого я буду в нього на могилі. Десять шилінгів садівникові. Він виполює бур’ян. Сам уже старий. Зігнувся в три погибелі, стриже ножицями. Біля воріт смерти. Цей переставився. Той пішов з цього життя. Наче вони зробили це за власним бажанням. Випровадили геть усіх. Той врізав дуба. Цікавіше, аби вони розповіли, хто чим був. Такий-то, колісник. Я був комівояжер, продавав лінолеум. Я сплачував кредиторам п’ять шилінгів за фунт. Або подоба жінки з каструлею. Я пекла смачну ірландську печеню. Панегірик на сільському цвинтарі^{229} це, мабуть, вірш чий же він Вордсворта чи Томаса Кемпбелла. Знайшов спочинок, як кажуть протестанти. Могила старого доктора Маррена. Великий лікар погукав його до себе. Атож, для них це Божий лан. Гарна дача. Заново потинькована й пофарбована. Ідеальна місцина спокійно покурити й почитати «Церковні вісті». Шлюбні оголошення ніколи не прикрашають. Іржаві вінки на хвіртках, гірлянди бронзової сухозлітки. Все, що можна купити за гроші. Але квіти поетичніші. Металеві набридають, ніколи не в’януть. Зовсім не вражають. Імортелі.

Пташка сіла на гілку тополі, наче свійська. Схожа на опудало. Схожа на весільний подарунок, який дав нам олдермен Гупер. Киш! І не зрушилася. Знає, що з рогатки стріляти не будуть. Мертві тварини ще сумніші на вигляд. Миленька Міллі ховає мертву пташину в сірниковій коробці, що її взяла з кухні, віночок із стокроток і уривки гірлянди на могилі.

Серце Христове: показує. Поклади собі на свій рукав[93]. Треба примістити його збоку і пофарбувати в червоне, щоб було як справжнє. Ірландія була йому присвячена, чи як воно кажуть. Здається, не дуже вдоволений. Навіщо ця халепа? Чи прилетять тоді пташки й дзьобатимуть^{230} як хлопчика з кошиком плодів але він сказав ні бо вони певно злякаються хлопчика. Аполлон, маю на увазі.

Скільки їх! Усі вони колись ходили по Дубліну. Вірні, що пішли на спочинок. І ми колись були такі, як зараз ти.

До того ж, хіба всіх запам’ятаєш? Очі, ходу, голос. Ну, голос іще можна: грамофон. Поставити грамофон у кожній могилі, але можна тримати і вдома. По обіді в неділю. Постав бідолашного старого прадіда. Краараак! Аллоаллоалло страшеннорадий краак страшеннорадийпобачитисязнову аллоалло страшкопшс. Нагадує голос так, як фотографія нагадує обличчя. Інакше ніяк не згадаєш обличчя, скажімо, через п’ятнадцять років. Наприклад кого? Наприклад якого-небудь чоловіка, котрий помер, коли я працював у «Мудрості Гелі».

Шурр! Заторохтіли камінці. Стривай-но. Стій.

Він пильно вдивився у кам’яний склеп. Якась тварина. Стривай-но. Ось вона.

Гладкий сірий пацюк чимчикував попід склепом, шурхочучи камінцями. Давній мешканець; прапрадід; пройшов вогонь і воду. Сіре живе розпласталося під стіною, просилилося попід нею. Добре сховище для скарбу.

Хто тут мешкає? Спочивають останки Роберта Емері. Роберта Еммета[94]^{231} поховали тут при світлі смолоскипів, чи не так? Ходить дозором.

Хвіст уже зник.

Така тварюка хутко доконає бідолаху. Пообгризає кістки, не зважаючи, хто він і що він. Для них це просто м’ясо. Труп це зіпсоване м’ясо. Ну, а що таке сир? Труп молока. Я читав у тій книжці «Подорожі до Китаю», що китайці кажуть, буцімто від білих тхне мертвяком. Кремація краще. Священики категорично проти. Працюють на іншу фірму. Оптове спалювання й торгівля голландськими пічками. Під час чуми. Ями з негашеним вапном, яке враз їх пороз’їдає. Смертельна камера. Тлін у тлін. Або ховати у морі. Де це та вежа мовчання^{232} парсів? З’їдають птахи. Земля, вогонь, вода. Утопитися, кажуть, найприємніше. За мить пригадуєш усе своє життя. Але коли відкачують, хай йому грець. Та в повітрі ніяк не поховаєш. З літального апарату. Цікаво, чи шириться звістка, коли кладуть новака. Підземний зв’язок. Це ми від них запозичили. Я б не здивувався. Для них звичайнісінький харч. Мухи налітають, перш ніж він устигне сконати. Почули про Дігнема. Хай смердить. Їм байдуже. Біла, як сіль, розсипчата каша трупа: запах і смак, як у сирої білої ріпи.

Попереду замерехтіла брама: ще відчинена. Знов у світ. Доволі цвинтаря. Щоразу трохи ближче. Минулого разу я був тут на похороні місіс Сініко^{233}. І бідолашний тато теж. Любов, що вбиває. Навіть розкопують уночі з ліхтарем я читав про такий випадок щоб добутися до щойно похованих жінок або навіть до таких які вже порозкладалися з могильними виразками звідки плющить рідина. Як подумаєш, то волосся дибом стає. Я прийду до тебе по смерті. Ти побачиш мій привид по смерті. Мій привид слідкуватиме за тобою по смерті. Існує інший світ по смерті, що зветься пекло. Мені не подобається той інший світ, про який вона писала. Мені теж не подобається анітрохи. Багато ще можна буде і побачити, і почути, і відчути. Відчути біля себе живі теплі створіння. Хай собі сплять на своїх червивих ліжках. На цей раз мене їм не пощастить спіймати. Теплі ліжка: тепле повнокровне життя.

Мартін Каннінгем вийшов з бічної алеї, провадячи поважну розмову.

Здається, правник. Знайоме обличчя. Ментон. Джон Генрі, правник, стверджує свідчення, дані під присягою. Дігнем працював був у нього в конторі. Колись давно в Мета Діллона. Чудові вечори веселуна Мета. Холодна дичина, сиґари, танталова шафка. Серце щирого золота. Розсердився того вечора, коли ми грали на моріжку в кеглі, бо я влучив у нього м’ячем. Чиста випадковість: схил. Чому він так не вподобав мене. Ненависть з першого погляду. Моллі і Флої Діллон, сміючись, обійнялися під бузком. Чоловіки завжди такі дражливі при жінках.

З одного боку циліндр продавився. Мабуть у кареті.

— Пробачте, сер, — сказав містер Блум, порівнявшися з ними.

Вони спинилися.

— Ваш циліндр трохи пом’явся, — сказав містер Блум, указуючи пальцем.

Джон Генрі Ментон стояв одну мить непорушно, втупившись у нього очима.

— Осьде, — прийшов на допомогу Мартін Каннінгем, показуючи й собі.

Джон Генрі Ментон скинув циліндр, вирівняв продавлене місце і дбайливо пригладив ворсу об рукав піджака. Він знову нап’яв циліндр.

— Тепер усе гаразд, — сказав Мартін Каннінгем.

Джон Генрі Ментон кивнув головою на знак подяки.

— Дякую, — сказав він коротко.

Вони рушили до брами. Містер Блум, пригнічений, подався слідом за ними, відставши на кілька кроків, щоб не підслухувати. Мартін заявляє безапеляційно. Мартін обведе такого бевзя навколо пальця, а той і не помітить.

Очі, як устриці. Нічого. Згодом, може, й сам пожалкує, коли збагне. Отож мій буде верх.