О люба всі твої маленькі жіночі я її брудну брейсгердл мене змусила кохатися липне ми двоє неслухняних Грейс голубонька вона його половина ліжко зустріла його панчохи гофровані спідниці для Рауля щоб парфуми які твоя дружина чорне волосся напружся під тілиста señorita юні очі Малві пампушки роки сни вернеться нижній кінець Агендат млосний любосний показала мені свої наступного року в панталонах повернеться наступного в своїх наступного.

Кажан гасав. Сюди. Туди. Сюди. Далеко в сірому задзвонили дзиґарі. Містер Блум похилився, дихав, роззявивши рота, його лівий черевик замазався збоку в пісок. Лише кілька.

Закукукав годинник на камінній поличці у священиковому домі, де превелебний О’Генлон і отець Конрой і велебний Джон Г’юз. І. пили чай і содовий хліб з маслом і смажені баранячі котлети з грибною підливкою і розмовляли про

Через те що маленька пташка вискочила зі своєї маленької хатки сповістити годину Герті Мак-Дауел зауважила годину вона була там бо і на була страх яка тямуща щодо подібних речей, атож, вона була така, Герті Мак-Дауел, і вона відразу зауважила, що той джентльмен-чужоземець, що сидів на каменюках позираючи був

Deshil Holies Eamus. Deshil Holies Eamus. Deshil Holies Eamus[253]^{690}.

Дозволь нам, о сонцеликий яснозорий Горгорне^{691}, швидко розродитися і гойно розплодитися. Дозволь нам, о сонцеликий яснозорий Горгорне, швидко розродитися і гойно розплодитися. Дозволь нам, о сонцеликий яснозорий Горгорне, швидко розродитися і гойно розплодитися.

Гоп-гоп-гоп! Зараз, хлопче, гопки, потім, хлопче, копки! Зараз, хлопче, гопки, потім, хлопче, копки! Зараз, хлопче, гопки, потім, хлопче, копки!

Чи не всім відомо що коли заходить мова про тямовитість того чи іншого чоловіка в різних справах які добре обізнані люди вважають найкориснішими для вивчення чого найученіші з них і найшановніші за високі осягнення їхнього розуму дотримувалися коли зграйно твердили що за однакових інших обставин розквіт держави найпереконливіше свідчиться не блиском і пишнотою а здебільшого тим як зростають датки для справи продовження і примноження роду яка зазнаючи втрат стає коренем лиха а за успішного свого здійснення може служити підтвердженням благодійної спроможности всевладної природи бо ж хто на світі є такий що маючи у мізку своєму бодай трохи клею не втямив би що блиск і пишнота можуть приховувати ниці й підлотні наміри або ж навпаки хто такий репаний та неосвічений що нездатний утямити що з усіх дарів природи ніщо не може зрівнятися з даром розмноження отож кожен доброзвичайний громадянин повинен роз’яснювати і проповідувати аби те що в державі було так досконало налагоджено надалі не виявилося впровадженим без колишньої досконалости а далі занепад високоморальних звичаїв успадкованих від предків може довести поспільство до такої деградації що потрібна буде неабияка відвага тому хто зможе осмілитися виступити і гучно оголосити що не може бути паскуднішого наміру ніж спроба відвернути увагу люду від постійного і підступного намагання зневажити і забути заповіт предків який попереджаючи про загрозу зубожіння й усезагального занепаду нагадував що найперший їхній обов’язок є безнастанне продовження роду.

Відтак нас ніщо не спонукає впадати в недомудрення коли як найнадійніші історики звістують у кельтів у яких не було звичаю вихваляти щось таке що по суті своїй похвали не вартує всіляко шанувалося мистецтво лікування. Не згадуючи вже про облаштування шпиталів, притулків для прокажених, лазень, чумних ям, найславетніші їхні зцілителі, що походять із відомих фамілій О’Шілів, О’Гіків, О’Лі^{692}, змудрували різні методи якими недужих а також тих що були схильні захворіти знову оздоровлювали надійно навіть коли вони слабували на «танець святого Віта» чи на хронічний пронос. Позаяк ми не маємо сумнівів що до кожної справи яка більше чи менше вагома є для загального добра треба підготуватися відповідно до її вагомости що було заплановано (важко сказати чи вирішено зробити це передбачливо заздалегідь чи вже маючи певний досвід бо судження пізніших дослідувачів між собою розрізняються і навіть досі анітрохи не з’ясовані є) у погодженні з цим планом материнство від усякої мінливости начебто забезпечено бо хоч який догляд був би потрібний у цей трудний для кожної жінки час пологів він був би негайно забезпечений за найпомірнішу плату до того ж не тільки тим які дуже грошовиті але також і тим хто не маючи достатків приречені на нужденну а часом і на гірше нужденної долю^{693}.

Віднині й надалі їм уже не загрожують ніякі прикрощі бо весь загал сукупно усвідомив і поклав собі що не може бути гаразду коли його немає у матерів дітородних і як боги мають привілей жити вічно так само і смертні мають право продовжувати свій рід і коли жінка перебувала при надії то її гляділи постійно а коли вона була при порі її відвозили до притулку. Ось він чин мудрої нації вражає він не тільки коли бачиш його на власні очі а й коли чуєш про нього і він захоплює тим що ця нація завбачливо шанувала свою матір яка відчувала що її плекають всіляко і бережуть.

Ще не народженим дитям уже опікуються. Воно ще в матерньому недрі а вже люблене-голублене. Усе що треба коли з’явиться воно на світ Божий уже наготовлене з пильністю трудолюбною. Ліжниці тут ладні і повитухи запопадливі і страви поживні і якнайчистіші сповитки нарихтовані і чекають доки дитя народиться є також ліки помічні цілющі які потрібні будуть для породіллі а ще є струменти хірургійні що бувають принагідні не забуто й про картини для усолоди зору з вабливими краєвидами з різних земних широт і також подобами Божими та людськими розважені кожна в самотині своєї кімнати і кров у них у жилах теплішає що сприяє легшому перебігу пологів у цих пологових теремах високих будівлях споруджених так що кімнати там завжди осяяні сонцем і нагріті його теплом і кожна жінка яка збирається народжувати там чекає свого часу з нетерпінням.

У пізню вечірню годину біля дверей пологового будинку спинився чоловік. Він, чоловік цей, належав до племені Ізраїлевого, яке по світу блукає й уже прибилося до сеї далекої землі. І от співчуття до чужої породіллі-страдниці привело його до пологового терему.

Господарем цього терему є чоловік на ім’я Горн. Сімдесят ліжниць він тримає в ньому для породіль, котрі в муках приведуть на цей світ здорових дітлахів як провістив колись ангел Господній Діві Марії. Сестри-жалібниці у білих шатах і вдень і вночі ходять по покоях пильнують супокою породіль. І догоджають кілько змога є тим которі слабують. За дванадесят місяців їх тут побувало три сотні. Добрі доглядальниці вони удвічі можливого в палатах роблять щоб підтримати славу їхнього господаря шановного Горна.

А охоронниця почувши що тут прийшов чоловік м’якосердий накинула на голову хустку й одчинила йому двері. Чи ба! В сю мить увесь небосхил на заході Ірландії спалахнув осяяний блискавками. І звомпила вона бо подумала що то Господь Воздаятель жадає водами згубити рід людський за гріхи його лютії. Отож служниця осінивши перси свої знаменням хресним запросила його боржій зайти до господи. І відавши муж сей воля її добра єсть уступив до хоромів Горнових.