Тук. У порожню залу «Ормонда» зайшов юнак^{591}.

У вітрині Ліонеля Маркса Блум дивився на портрет відважного героя. Останні слова Роберта Еммета. Сім останніх слів^{592}. Так у Мейєрбера.

— Чесні люди, такі як ти.

— Так, так, Бене.

— Чару твою піднімуть із нами^{593}.

Вони підняли.

Дзень. Дзелень.

Туп. Невидющий парубок стояв на порозі. Він не бачив бронзи. Він не бачив золота. Ні Бена ні Боба ні Тома ні Сая ні Джорджа ні кухлів ні Ричі ні Пета. Хе-хе-хе-хе. А щоб бачить для сліпця мало буде й каганця.

Мореблум, жироблум дивився на останні слова. Треба помалу. Коли моя країна посяде своє місце поміж.

Пррпрр.

Краще буде брр.

Ффф. Уу. Ррпр.

Націй нашого світу. Позаду немає нікого. Вона пройшла. Тоді і тільки тоді. Трамвай. Гур-гур-гур. Якраз до ре. Проїжджає. Тепер я певен, це бурґунд. Так. Один, два. Нехай моя епітафія буде. Брязь-бух-дзвяк. Написана. Я закін.

Ппуррпффуррппуффф.

Чив.

Знаєте, стою я зранку зі стариганом Троєм з Д. М. П[196]. на розі Арбор-гіл, аж тут несе нечиста сила сажотруса з усім його причандаллям, і він, клята душа, тикає своєю мітлою прямісінько мені в око. Ну, я, вже ж, обертаюся, щоб обізвати його в Бога душу, аж бачу, по Стоні Беттер чимчикує не хто інший як Джо Гайнс.

— Чи ба — Джо! — кажу я. — Як тобі живеться-можеться? Ти видів таке? Он той бляцький сажотрус мало не вийняв мені око своїм деркачем.

— Сажа к добру, — каже мені Джо. — А що це за старий мудак, з яким ти притюпав сюди?

— Це стариган Трой, — пояснюю. — Служив був у поліції. Я оце думаю, чи не заявити на того телепня, що він створює перепони для вуличного руху в місті своїми мітлами та драбинами.

— А що тебе занесло у нашу околицю? — питає Джо.

— Є тут одна невеличка справа, — кажу. — Недалеко звідціля, за гарнізонною церквою на розі Чікен-лейн, живе хитрющий злодюга — стариган Трой мені про нього саме дещо пояснює — він, буцімто на виплат, набрехавши, що має маєток у графстві Даун, узяв чималу купу цукру та чаю по три шилінги на тиждень в одного курдупля на ім’я Мойсей Герцоґ он там, біля Гейтсбері-стрит.

— Обрізаний! — здогадується Джо.

— Атож, — кажу я. — Із самого вершечку. Старий мідник, його прізвище Гераті. Два тижні за ним бігаю і не можу отримати ані пенса.

— То це і є твоє діло? — питає Джо.

— Атож, — кажу я. — Погинули витязі та й на полі бою. Виправляю борги особливо затятих і незгідливих боржників. Проте цей один украй неприторенний драпіжник, такого негідника навряд чи знайдеш деінде, мармиза геть подзьобана віспою, хоч дощову воду в неї збирай. Перекажіть йому, каже він, що я його попереджаю, каже, і попереджаю дуже серйозно щоб він сюди не потикався, і щоб ви його більше сюди не посилали, а якщо він з'явиться, то я, каже, подам на нього позов у суд за те, що торгує без патенту. А сам нажерся за його грошики по саме нікуди, аж пузо мало не трісне, та ще й кирпу гне! Я ледве не вмер зо сміху, слухаючи, як той єврейчик скімлить із розпачу. Він же попиває мої чаї. Він же споживає мій цукер. То чом же він не віддаває мені мої грошнелі?

За товар, який може зберігатися тривало, куплений у Герцоґа Мойсея, що мешкає в Дубліні, Сент Кевінс-перейд, 13, Вудкі, торгівець, що далі зветься «продавець», проданий і доправлений Гераті Майклові Е., есквайру, що мешкає в Дубліні, Арбор-гіл, 29, Арранкі, джентльмен, що далі зветься «покупець», а саме п’ять фунтів чаю найвищого ґатунку вартістю по три шилінги за фунт, і цукор пісок сорок два фунти по три пенси за фунт, цей покупець має заплатити цьому продавцеві один фунт стерлінгів п’ять шилінгів і шість пенсів, що є вартістю товару, і ці гроші мають бути виплачені цим покупцем цьому продавцеві щотижневими внесками, а саме три шилінги нуль пенсів кожні сім календарних днів: і цей товар, який може зберігатися тривало, покупцеві не належить віддавати в заклад чи в заставу, чи перепродавати, чи якось інакше відчужувати, цей товар має бути і залишатися й утримуватися у винятковій і повній власності цього продавця, що може розпоряджатися ним на свій розсуд, аж доки зазначена вище сума буде виплачена покупцем продавцеві у зазначеному вище порядку, як щодо цього сьогодні домовилися продавець, його спадкоємці, наступники, повірені та виконавці духівниці з одного боку та покупець, його спадкоємці, наступники, повірені та виконавці духівниці з другого боку.

— Ти вже зав’язав із випивками? — питає Джо.

— Між випивками, — запевняю, — не п’ю ані краплини.

— То, може, — пропонує, — провідаємо нашого давнього друга?

— Которого? — питаю. — Один, мабуть, уже у Божого Джона, в притулку для шизів^{594}, здурів бідолаха.

— Перебрав, попиваючи свого питва? — питає Джо.

— Саме так, — кажу я. — Віскі з содою геть забили йому тяму.

— То нумо до Барні Кірнана, — знову Джо. — Мені треба побачити Громадянина.

— Добре, ходімо до нашого любчика Барні, — погоджуюсь я. — А що, скажи, у нас діється цікавого чи дивовижного?

— Анічогісінько, — відказує Джо. — Я оце на засіданні побував у «Міському гербі».

— І що там на ньому? — питаю.

— Скототорговці зібралися щодо ящура. Хочу доповісти Громадянину все, що там говорилося.

Отак балакаючи про се і про те, обходимо ми з ним ліненгольську казарму і з тилу будинок суду. Приємний він хлопець Джо і хоч куди, коли заведеться в нього копійчина, та можу заприсягтися, такого з ним іще не бувало ніколи. Досадно мені, що не довелося підстерегти цього підлотника, лиса Гераті, він же грабує людей серед білого дня. То треба було таке придумати: за те, що торгую без патенту.

В землі чудовій Інісфайл^{595} існує ще й чарівний край. Це край святого Мічена. Там височить сторожова вежа, що видна всім здаля. Там спочивають вічним сном славетні небіжчики: відомі ратоборці й державці. Там струменіють чисті води, де гуляють косяки риб: гуннардів і камбали, тарані й палтуса, тріски та лосося, і лиманди, й калкана, і флаундера, а ще гасає всяка риб’яча сірома та інші насельники водного царства, яким немає ні числа, ні ліку. Пестливий вітерець із заходу чи сходу колише віти велетнів дерев із буйним листям: ліванських кедрів і пахучих сикомор, прославлених платанів, цілющих евкаліптів та інших ґрандів деревного світу, що став окрасою цього дивного краю. Там чарівні дівчата, вмостившися під стовбуром дерев чарівних, заводять усі пісень чарівного наспіву, милуючись чарівними коштовностями, золотими зливками та срібними рибками, а також барилами оселедців, кошиками виловлених вугрів, тріски, лососів, і пурпуровими скойками, і смішними комашками. І витязі прагнуть сюди звідусіль здобути їхні серця від Еблани до Слівмарги, геройські принци з непокірного Мунстеру і з Коннахту чесного, і з родючих рівнин Лінстеру, і з країв Круахана, і з Арми чудової, і з усіма шанованої округи Бойл, принци, королеві сини.

І стоїть там осяйний палац, чию кришталеву баню, що поспіль мерехтить вогнями, видно всім мореплавцям, які мандрують неозорими морями у лодіях, споряджених саме для цього діла, і прибувають сюди всі гурти і ситі бички та телиці й перші плоди цієї землі, і О’Коннелл Фіцсаймон бере з них ясу, вождь і нащадок вождів. А ще приїжджають сюди здоровецькі мажари, наповнені вщерть дарами родючих нив, кошиками квітної капусти, купами шпинату, величезними ананасами, навалами помідорів, фіґами, ріпою, кругленькою картоплею і капустою кольоровою з переливами, йоркською і савойською, кошиками грибів і верейками з цибулинами, які називають перлами землі, і кабачками і ще вікою, ячменем та рапсом, та червоними зеленими жовтими брунатними солодкими великими стиглими плямистими яблуками і козубами суниці й решетами аґрусу соковитого і вкритого пушком, і суниць таких добірних, що ласувати ними достойні тільки принци, і малина щойно з куща.