С. 354: Дивно, що мій [годининк] => годинник спинився о пів на п’яту.

С. 379: <…> а дощ [ти] => тим часом знай поливав їх <…>

(5) Статечний. — Існує гіпотеза, ніби перші літери трьох частин роману: S — М — Р — мають особливий сенс, начебто утворюючи позначення силогізму в логіці (суб’єкт — середній термін — предикат). А ще це нібито ініціали трьох головних героїв: Стівен, Моллі, Польді. Однак у французькому перекладі, де брав активну участь сам автор, цю квазісакраментальність літер знехтувано й дано іншу комбінацію: М — М — А. Та й головний герой другої частини, звісно, сам Блум, а не його дружина.

(5) Він підніс догори мисочку й загугнявив. — Красень Мулліган блазнить і блюзнить, розігруючи пародію на католицьку месу та вдаючись до карнавальної вчености («наукових зауваг» щодо білих кров’яних тілець і вимкнення струму нібито самим Богом тощо). Подібне блюзнірство можна трактувати по-різному; більшість коментаторів добачають тут натяк на «чорну месу» — службу дияволу. Прототипом для образу Муллігана послужив Гогарті, Джойсів друг студентських літ.

(6) Схожим на середньовічного прелата… — Коментатори добачають тут натяк на Александра Борджіа (1431—1503), що був Папа Александр у 1492—1503 й уславився, поруч із сприянням мистецтву, неймовірними лиходійствами. Однак слід зазначити, що Борджіа — відома постать не Середньовіччя, а Відродження.

(6) Ти рятував потопельників. — Гогарті робив це щонайменше тричі: в 1898, 1899 й 1901 рр.

(7) Виннобарвне (море) — гомерівський епітет.

(7) «МореІ Море!» — вигук еллінських воїнів, що здійснили «вихід» із Персії до Чорного моря (Ксенофонт, Анабазис IV, 7, 24).

(7) Наша велика ласкава мати. — «Я вернуся до великої й ніжної матері всіх, / До матері й коханої нашої — до моря». Елджернон Ч. Свінберн, «Тріумф часу».

(7) Ти вбив свою матір. — Хтось її та вбив, — …відмовив Стівен. — Джойс писав у листі до Нори 29 серпня 1904: «Мою матір убили мало-помалу погане поводження мого батька, роки постійних злигоднів та відвертий цинізм моєї поведінки».

(7) Я теж гіпербореєць. — Гіперборейці, в первісному розумінні, народ, що, за грецькою міфологією, мешкав «за межами Борея», північного вітру. Але Мулліган уживає цей термін у ніцшеанському розумінні як «надлюдину», що вивищується понад традиційну християнську мораль.

(7) Мати… благає тебе стати навколішки. — Як Стівен відмовився стати на коліна й помолитися з родиною в смертний час матері, так було і з автором у його житті, хоча Мей Меррі, Джойсова мати, була перед смертю непритомна й нічого не просила.

(8) Відмова Стівена від сірих штанів підкреслює суворе дотримання ним жалоби по матері — й править одним зі знаків паралелізму Стівена з Гамлетом, який підкреслено дотримується жалоби по батьку.

(8) Отак бачить мене він, і бачать інші. — Парафраз рядка з вірша Р. Бернса «Комасі, яку поет угледів на капелюшку ошатної дами під час церковної служби» (1786).

(8) Урсула — ім’я святої мучениці часів раннього християнства, верховоди «походу 11 тисяч дів», що проповідували безшлюб і незайманість.

(9) Лють Калібана — парафраз афоризму О. Вайлда (1854—1900) з його передмови до роману «Портрет Доріана Ґрея» (1891).

(9) Тріснуте люстерко. — Мотив розтріслого дзеркала подибується в парадоксальному міркуванні Вайльда про те, що «Життя мавпує Мистецтво» (есей «Руйнування брехні», 1889).

(9) Поняття й гасло еллінізації висунув Метью Арнольд (1822—1888) у «Культурі й анархії» (1869); англійське суспільство, на його думку, надто «юдаїзоване», себто віддане практицизму, традиції та дисципліні, й тому потребує «еллінізації» — більшої гнучкости, терпимости, безкорисливого пізнання. Інші автори згодом додали до поняття еллінізації мотиви розкуття почуттів, єднання з природою і насолоди мистецтвом.

(9) Рука Кренлі. — За студентських літ найближчим другом Джойса був Джон Берн, виведений під ім’ям Кренлі в «Герої Стівені» й «Портреті»; тут автор відсилає до сцени наприкінці «Портрета», де Кренлі, як оце Мулліган, притискає до себе Стівенову руку.

(9) Загадкова сцена з Клайвом Кемпторпом відбулася в Оксфорді, а пригадує її яскраво, мов свідок, Стівен, що в Оксфорді не вчився. Сеймур — приятель Муллігана. Блідолицими прозивали англійців ірландці. Коледж (Св.) Маґдалини в Оксфорді.

(9) Гасла сучасних Стівенові ідейних рухів мелькають у його свідомості. «Тільки ми» («Ми самі») — гельське «Шінн фейн», гасло, що стало назвою ірландського патріотичного руху. «Нове язичництво» проголошував зокрема Вільям Шарп (1855—1905). Омфал в «Одіссеї» це острів німфи Каліпсо як «пуп моря»; греки називали «пупом землі» Дельфійський храм з оракулом, а Мулліган в «Уліссі» називає омфалом винайняту ним вежу Мартелло.

(10) Сер Пітер Тізл — персонаж п’єси Р. Б. Шерідана «Школа лихослів’я» (1777); Мей Меррі називала так свого лікаря.

(11) Єзуїтський струмінь… Лойола — тема уперто-догматичного, «єзуїтського» типу свідомости Стівена, який зберігся в ньому попри розрив із Церквою.

(12) Її секрети… — Весь пасаж майже буквально взято з «Трієстського записника».

(12) «Не озирайтесь…» — рядки з вірша В. Б. Єйтса (1865—1939) «Хто піде з Фергусом». Наступний абзац побудовано на прихованих цитатах із цього вірша, який дуже любив Джойс.

(12) Пам'ять природи — поняття з учення англійського теософа А. П. Сіннета (1840—1921).

(12) Зойком «Вампір! Трупожер!», що прозвучав у Стівеновім мозку, відкривається тема його блюзнірства й богоборства. Мотив Бога-Трупожера знайдемо й нижче, в еп. 14, 15.

(13) У «Портреті» змальовано палку релігійність Стівена-хлопчика; прислужник слуги — вираз із Книги Буття, 9, 25.

(14) Матінка Гроган і нижче Мері Енн — персонажі жартівливих ірландських пісень.

(15) Рибоподібних богів коментатори схильні ототожнювати з фоморами, «нижніми демонами» ірландської міфології. Віщі сестри — натяк на сестер В. Б. Єйтса, які влаштували видавництво «Dun Emer Press», а також на відьом у «Макбеті» (дія І, ява 3). Рік великого буревію — 1903.

(15) «Мабіногіон» («Повчання юним бардам») — збірка валлійських переказів. Упанішади — священні тексти індуїзму.