Боже милий, бідолашна дівчинка геть у дранті. Та ще й худюща. Картопля з маргарином, маргарин із картоплею. Потім це дається взнаки. Пудинг треба з’їсти, щоб. Згубно впливає на організм.

Він ступив на міст О’Коннела, і в цей мент над парапетом пихнув клубок диму. Баржа броварні з портером на експорт. Ув Англію. Кажуть, від морського повітря він кисне. Цікаво було б через Генкока коли-небудь отримати перепустку й оглянути цю броварню. Окремий світ, сам по собі. Чани з портером, ото диво. А щури добираються і туди. Напиваються, роздимаються завбільшки з вівчарку і плавають на поверхні. Упилися портером як хлющ. Лигають, а потім ригають, як люди. Тільки уявити, щоб таке пити! У кожній бочці плавають щури, наче потопельники в ополонці. Якби ж то ми про це знали.

Подивившися вниз, він побачив, як, гучно лопочучи крилами, кружляють між хмурими стінами набережної чайки. На морі вітер. А що якби я стрибнув із мосту? Синок Рувима Дж., мабуть, наковтався по саме нікуди всякої гидоти. Передав один шилінг вісім пенсів. Сміха! Дотепно він уміє подати кожну свою історію. Та й розповідати їх справжній мастак.

Тепер кружляють над самою водою. Шукають поживи. Ану ловіть.

Він кинув їм зіжмакану паперову кульку. Ілія з швидкістю тридцять два фути на секунду вже йде. Аж ні. До неї їм байдуже, і вона, погойдуючись, попливла повз бики моста. Нема дурних. А коли, було таке, я викинув з облавку «Короля Еріна» шмат черствого пирога, вони враз роздзьобали його за п’ятдесят ярдів за кормою. Мають тяму. Кружляють, лопочучи крильми.

Оце так віршують поети, щоб однакові звуки. А от у Шекспіра без рим: білий вірш. Тобто плин мови. Думки. Урочисто.

Купуйте яблука! Двійко за пенні! Двійко за пенні!

Його погляд ковзнув по лискучих яблуках, що лежали на її лотку, укладені щільними рядами. У цю пору року вони, певно, з Австралії. Шкуринка сяє: мабуть, протирає їх клаптями чи хусточкою.

Постривай-но. Ще ж бідолашні птахи.

Він знову спинився, купив у бабці з яблуками два кекси за пенні, розкришив їх і кинув у річку. От бачите! Чайки відразу ж гайнули вниз безгучно, дві, потім решта, кинулись на поживу. І вже нема. До крихти.

Думаючи про їхню жадібність і прудкість, він струсив крихти кекса з долонь. Такого вони не чекали. Манна небесна. Живляться рибою геть усі вони, усе морське птаство, чайки, баклани. Лебеді з Анни Ліффі^{308} часом запливають сюди, щоб похизуватися. У кожного свій смак. Цікаво, як смакує лебедине м’ясо. Робінзонові Крузо довелося ним харчуватися.

Вони кружляли, ледь помахуючи крильми. Більше я їм нічого не кину. Витратив пенні — й годі. Навіть не подякували. Хоч би кигикнули. А ще вони розповсюджують ящур. Коли відгодувати індика, скажімо, каштанами, то й смак у нього буде такий же. Їси свинину, то й дух у тебе свинячий. А чому тоді солоновода риба сама не солона? Як це так?

Його очі пошукали відповідь у річки й побачили баркас, що стояв на якорі, ліниво погойдуючи на густих, як меляса, хвилях свій обклеєний оголошеннями облавок.

Непогана ідея. Цікаво, чи платить він муніципалітету за рекламу. Чи можна взагалі володіти водою? Вона ж бо завжди тече безнастанно, постійно інакша, і ми постійно бачимо її такою в плині життя. Бо життя — це плин. Рекламу можна розмістити де хоч.

Не так давно якийсь лікар-шарлатан поналіплював у всіх сортирах, лікує від триперу. Тепер уже немає. Таємниця гарантована. Доктор Гай Френкс. Не коштувало йому ні гроша, як і Маджінні^{309}, вчителеві танців, той сам себе рекламує. Найняв хлопців наліплювати чи й сам наліплював потайки, коли забігав туди за потребою. Коли мало люду. Якраз таке місце. НЕ КЛЕЇТИ ОГОЛОШЕНЬ. ГОНОРЕЇ КІНЕЦЬ ЛИШЕНЬ. Якийсь дивак, раденький, що пронесло.

Чи й у нього…?

Ой!

Га?

Ні… Ні…

Ні, ні. Не вірю. Хіба б він зважився?

Ні, ні.

І містер Блум рушив далі, одвівши від річки погляд своїх стурбованих очей. Годі про це думати. Вже початок другої. На будинку портових служб куля внизу. Час за Дансінком. А ця книжчина сера Роберта Болла^{310} просто захоплива. Параллакс. Я так і не спромігся втямити по суті. Ось іде священик. Можна спитати його. Пар це з грецької: паралель, параллакс. Метем бзик ос — так вона вимовляла метемпсихоз, доки я пояснив про переселення душ. Ото кумедія!

Містер Блум послав свою посмішку і «ото кумедія» двом вікнам у будинку портових служб. Зрештою вона має слушність. Для простих речей винаходять гучні слова заради їхнього звучання. Дотепність їй не властива. Часом вона буває груба. Може вибовкати, що я думаю насправді. А проте не певен. Вона, наприклад, висловилася, що у Бена Долларда голос — «бас-барилотон». Бо у нього стегна товсті, як барила, і співає він так, що, здається, гуде в барило. То хіба це не дотепно? Його вже прозвали були Біг Бен, Великий Бен. Зовсім не так дотепно, як бас-барилотон. Глитає все підряд, як альбатрос. Вмить упорався був із величезним біфштексом. А пиво, відоме під маркою «бас», він кружеляв хіба ж так. Барило басу. Бачите? Все збігається.

Понад риштаком назустріч йому повільно наближалася процесія — чоловіки, вбрані у біле, на кожному рекламний щит із ясно-червоною поперечною смугою. Розпродаж. Вони наче той священик цього ранку: ми грішили, ми страждали. Він побачив ясно-червоні літери на їхніх п’яти білих капелюхах з високими наголовками: H.E.L.Y.'S. Віздом Гелі. «Y» відстав на крок, витяг шмат хліба з-під свого щита, відкусив і ну жувати на ходу. Наш постійний харч. За три шилінги на день дибай понад риштаками, чалапай по вулиці за вулицею, щоб було що кусати і душа в тілі трималася. Вони не від Бойла, ні, вони від МакГлейда. Такими штуками попит на товар не підвищиш. Я пропонував йому такий рекламний хід: у засклений візок посадити двох привабливих дівчат і хай там пишуть листи, і щоб там усе було — блокноти, конверти, промокальний папір. Оце, я певен, привернуло б увагу. Привабливі дівчата, які щось пишуть, відразу впадуть ув око. Кожному страшенно закортить довідатися, що вона там пише. Буває, зупинишся і дивишся перед собою в порожній простір, і зразу до тебе долучаються двадцять чоловік. Хочуть і собі те побачити. І жінки теж. Цікаво їм. Соляний стовп. Звичайно ж, він не погодився, бо не він, бачте, придумав. Або ідея — я запропонував слоїк для чорнила з імітацією з чорного целулоїду. А його рекламні задуми в дусі того оголошення про м’ясні консерви з чорносливом зразу під некрологами, розділ холодного м’яса. Вам не доведеться їх лизати. Кого? Наші конверти. Привіт, Джонсе. Куди це ти біжиш? Не затримуй мене, Робінсоне. Я поспішаю купити єдину в світі надійну ґумку «Канселл», яку продають у Гілі і К^о на Дейм-стрит, 85^{311}. Дяка Богові, що розпрощався з цими телепнями. З біса важко було правити борги в жіночих монастирях. Монастир Транквілла. Там була симпатична черниця, на диво милолиця. Чернече покривало ну дуже пасувало до її невеличкої голівки. Сестра? Сестра? Певен, що призвело її туди нещасливе кохання — по очах видно. Дуже важко про гроші з такою жінкою. Того ранку я перепинив її молитви. Проте рада була поспілкуватися із навколишнім світом. Сьогодні у нас велике свято^{312}, сказала вона. Відзначаємо день Богородиці Кармельської. І назва цього свята солодка: карамель. Вона знала, гадаю, знала, зважаючи на те, як вона. Якби вийшла заміж, у неї все б склалося по-іншому. Гадаю, у них справді було сутужно з грошима. Але ж незмінно смажили геть усе на найкращому маслі. Смальцю не вживали ніколи. Смалець їм був не до шмиги. Коли страва жирна, у мене завжди печія. Вони люблять підмаслювати себе і ззовні і зсередини. Моллі куштувала його, піднявши вуаль. Сестра? Пет Клеффі, лихварева донька. Кажуть, колючий дріт придумала якась черниця.