Він урвав свою мову.
— Ходімо, Кінчику. Ходімо, Енгусе, що мандрує з птахами{495}.
Ходімо, Кінчику, ти вже доїв усі наші недоїдки. Не сумуй, матимеш іще вдосталь і недоїдків, і недопитків.
Стівен підвівся.
Життя триває багато днів. Цей скоро закінчиться.
— Побачимося ввечері, — сказав Джон Еглінтон. Notre ami[150] Мур сподівається, що Малахій Мулліган прийде теж.
Красень Мулліган помахав на прощання бланком і панамою.
— Мсьє Мур, — нагадав він — знайомить ірландську молодь із французькою словесністю. Я прийду. Ходімо, Кінчику, бардам слід промочити горлянку. Ти можеш пройти прямо, не хитаючись?
Зубоскалить…
Дудлити до одинадцятої. Щовечірня розвага ірландців{496}.
Талалай…
Стівен ходив за талалаєм хвостиком…
Колись була у нас у Національній бібліотеці розмова. Шекс. А тоді. Коли рушив талалай, я також слідом давай. Наступаючи йому на п’яти.
Стівен попрощався з товариством і, почуваючись придавленим, як вичавлений лимон, рушив за талалаєм, гарно зачесаним, чисто поголеним, із келії під склепінням у жорстокий білий світ, що трощить усе живе бездумно. І що ж я дізнався? Про них? Про себе?
Тепер гуляй собі як Гейнс.
Зала для постійних читачів. У списку числиться Кешел Бойл О’Коннор Фіцморіс Тисделл Фаррелл, який своїм химерним підписом закінчує свої полісиллабуси. Тема: чи був Гамлет божевільний? Квакерова головешка бесідує з абатиком на предмети теософічні:
— Авжеж, будь ласка, сер… Мені буде дуже приємно, якщо…
Потішений собою Красень Мулліган тішився приємною балачкою з собою ж і приязно самому собі кивав головою:
— Задоволена дупа.
Турнікет.
Та хіба?… Капелюшок із блакитною биндою… Абияк нашкрябано… Що? Позирнула?..
Заокруглена балюстрада; тихоплинний Мінцій{497}.
Пустун{498} Мулліган, ошоломлений своєю панамою, спускався, підстрибуючи, сходами і при тому наспівував, віршуючи:
Джоне Еглінтоне, друже, любий Джоне,
Чому тебе твоє серце до жінок не гоне? {499} Потім прорік:
— А тут ще й цей китаєць без підборіддя! Чин Чон Ег Лін Тон{500}. Ми з Гейнсом зайшли в їхній балаган у тому домі, де збираються всі дублінські слюсарі. Наші лицедії творять там нове мистецтво для Європи, як давні греки{501} чи М. Метерлінк. Театр Абатства! Мені там тхнуло потом ченців.
І він зневажливо сплюнув.
Забув: що він зовсім не забув, як його відшмагав цей вошивий Люсі{502}. І також: він кинув femme de trente ans[151]{503}. Чом же не було більше дітей? І першою народилася дівчинка?
Мудрий по шкоді. То повернися.
Стійкий самітник усе ще там (він отримав свій шмат пирога) і молоденький мазунчик теж, кортить погладити Федонові шовкові кучері.
Ой… я хотів був… забув… сказати… що він…
— Лонгворт і МакКерді Аткінсон{504} теж там були…
Пустун Мулліган, скачучи вниз сходами, декламував:
Чи вчую я в провулку лайку,
А чи альфонса талалайку,
Як думка, мов дочка із лона,
Про Ф. МакКерді Аткінсона,
Що дерев‘янкой ся підпер,
А з ним — спідничка-флібустьєр,
Що вбить винцем не сміє спраги,
Без підборіддя себто Магі;
Женитись їм несила! Ет,
Весь виливсь в онанізм секрет. {505} Викаблучуйся й далі. Пізнай сам себе.
Скалозуб зупинився сходинкою нижче і зирить на мене глумливо. Я теж зупинився.
— Дурник ти похоронний, — жалісливо мовив Красень Мулліган. — Сінг уже перестав одягатися в чорне, бо хоче виглядати по-людському. Чорні тільки ворони, попи та англійське вугілля.
І хихикнув.
— Лонгворта мало грець не побив, — повідомив він, — після того, як ти написав рецензію на писанину тієї старої плетухи Ґреґорі{506}. Ну й штукар же ти, жидоєзуїт на службі пресвятої інквізиції! Вона влаштувала тебе в ту газету, а ти називаєш її витвір базграниною. Хіба не можна було обережніше, як у Єйтса?
І він пострибав далі сходами, кривляючись і картинно вимахуючи руками. І проголосив:
— Найкраща з усіх книжок, які вийшли у нашій країні, відколи я живу. На рівні хіба що Гомера.
Він спинився на останній сходинці.
— Я замислив п’єсу для пантоміми, — урочисто оголосив він.
Колонна зала у мавританському стилі, тіні лягають одна на одну. Дев’ятеро танцівників у капелюхах, де позначено номер кожного, щойно протанцювали мавританський танець.
Змінюючи мелодію і тембр голосу, Красень Мулліган став читати написане на своїй скрижалі:
Кожен сам собі жінка,
або
Медовий місяць у жмені
(національна аморальність у трьох оргазмах)
витвір
Мудака Муллігана
Він самовдоволено оскалився до Стівена, кажучи:
— Може, я й не спромігся приховати своє я. Але послухай-но.
І читав далі marcato[152]:
— Дійові особи:
ТОБІ ДРОЧИНСЬКІ (поляк-імпотент)
МАНДАВОШИК (лісовик-розбишака)
МЕДИК-ПІСЮН
і
МЕДИК-ЛАМПА ДЕВІ (одного поля ягоди)
МАТІНКА ГРОГАН (водоносиця)
НОВЕНЬКА НЕЛЛІ
і
РОЗАЛІ (повія з вугільного причалу)
Він засміявся, похитуючи головою, і рушив далі, а Стівен подався слідом за ним; а він весело озивався до примар, до мертвих душ:
— О, та пам’ятна ніч у Кемден-холі, коли Еріновим дочкам{507} довелося задирати спідниці, щоб переступати через тебе, бо ти лежав у своїй блювотині, червонястій чи різнобарвній та калюжній!
— Найневинніший із усіх Ерінових синів, — заперечив Стівен, — заради якого вони будь-коли задирали спідниці.
На виході з бібліотеки він, відчуваючи, що хтось за ним позаду, відступив убік.
Розійтися. Якраз нагода. А тоді куди? Якщо Сократ вийде сьогодні із свого дому, якщо Юда рушить у мандри. То й що? Мене чекає простір, куди мені неодмінно судилося прийти.
Моя воля, і насупроти — його воля. Між ними неозоре море.
Між ними пройшов чоловік, уклонився, вітаючись.
— Ще раз добридень, — відповів Красень Мулліган.
Портик.
Тут я стежив за птахами, хотів за їхнім летом передбачити своє майбутнє. Енгус із птахами. Вони летять, тоді прилітають. Цієї ночі літав і я. Літав легко, як птах. Люди дивувалися. Потім квартал, де дівки. Він простягав мені скибку солодкої, як мед, дині. Зайди. Сам побачиш.
